Як у Луцьку скидали Леніна і штурмом виганяли із собору московських попів

У приміщенні луцького театру ляльок вперше підняли український прапор і заспівали Гімн України. Тут волиняни вперше заявили про свої національні та релігійні права.

«19 серпня 1989 року в цьому приміщенні відбулася установча конференція Волинської регіональної організації Народного руху України. Там була представлена вся Волинь – та частина вояків Української повстанської армії, їхніх дітей, які приїхали з Сибіру, їхніх родичів, родичів тих, хто був замордований у Луцькій тюрмі. Всі там були патріоти України», – говорить голова першої обласної організації Народного руху України Михайло Тиский. Про це йдеться в сюжеті «12 Каналу».

Перша установча конференція обласної організації Народного руху України стала найважливішою місцевою подією в боротьбі за незалежність України.

«А через два роки – Ланцюг злуки, мітинги, які відбувалися на Замковій площі, на Театральному майдані. Ми говорили про те, що є українцями, що нам треба держава», – наголошує Михайло Тиский.

Театральний майдан тоді був місцем надважливих рішень. Завдяки одному з них у Свято-Троїцькому соборі нині моляться українською. Та далось це рухівцям зовсім нелегко. Храм тоді довелося брати штурмом.

«33 роки тому на цьому майдані зібралося віче православних людей, які тоді вирішили перейти в Українську автокефальну православну церкву», – пригадує Михайло Тиский.

Читати ще: «Досі, проходячи повз, у мене болить душа». Репортаж із Луцького СІЗО

Геннадій Кожевніков – один з активістів того часу. У соборі, розповідає, тоді правив московський владика Варфоломій. У день штурму, згадує, була 50-та річниця створення УПА. Геннадій із однодумцями тоді прийшли до владики просити відкрити для молитви українською мовою нижній собор. Коли отримали відмову, тисячі людей пішли на штурм храму.

«Собор був зачинений і вони, священники та фанати, практично стояли там стіною. Сипали сіллю з кислотою по людях. Ми кричали, щоб закривали очі», – каже Геннадій Кожевніков.

Собор тоді дійсно взяли штурмом. Водночас в облдержадміністрації рухівці тоді вибили рішення, щоб храм, єпархію та семінарію передали громаді Київського патріархату. Але зайти в єпархію не було як: московські попи познімали з усіх дверей ручки.

«Двоє якихось московських монахів викинули тумбочку. Вона попала молодому міліціонеру в голову. Ми тоді взагалі нічого не робили. Міліція дала команду. Вирвали перші двері, ті двоє, хто кидав тумбочку, получили палицями», – говорить Геннадій Кожевніков.

Як і в наш час, коли громада вирішує перейти в ПЦУ, священнику давали вибір: підтримати людей чи залишитися вірним Москві. Такий вибір мав і Варфоломій. Він не пішов за людьми.Читати ще: «Було закладено основи нашого майбутнього»: спогади про перші мітинги за незалежну Україну 35 років тому в Луцьку

За участю Геннадія Кожевнікова в 1991 році зносили найбільший на заході країни пам’ятник Леніну. Стояв він навпроти обкому, а тепер головного корпусу Університету імені Лесі Українки, там, де нині фонтани.

«Одразу назвали фонтан «Сльози Ілліча». Через кілька років навпроти, біля самого корпусу поставили пам’ятник Шевченку», – каже Геннадій Кожевніков.

Важив Ленін 150 тонн. Він був складений із величезних гранітних брил, з’єднаних свинцевим розчином. Як згодом виявилося, фундамент був виконаний із єврейських та католицьких надгробків.

Частини того пам’ятника досі можуть зберігатися в очевидців тих подій. Після того як Ленін упав, люди кинулися розбирати друзки брил на згадку.

Читати ще: «Думаю, наші особові справи були у КДБ». Історик Сергій Годлевський – про перший «Живий ланцюг» в Україні та Студентську голодівку

Знести вождя, згадує Кожевніков, було дуже складно, адже крана, який міг би осилити таку вагу, в Луцьку тоді не було. Єдиний на 25 тонн знайшли в директора шовкового комбінату.

«Як він почав тягнути, то в нього задні колеса й опори почали підійматися. Бо що ж тих 25 тонн, якщо пам’ятник важив 150 тонн… Із капелюхом пройшлися і позбирали в людей гроші. Кранівнику ті гроші засипали за футболку і сказали: бий йому в щелепу або потилицю, аби збити», – говорить Геннадій Кожевніков.

За першою в історії Луцька декомунізацією спостерігали близько 40 тисяч людей. Були й ті, хто її не підтримував.

За те, що виборювали незалежність, цих відважних людей звільняли з робіт, залякували, били. Але вони брали штурмом, завойовували, відвойовували. Вони першими виганяли «рускій мір». Луцьк уперше почув український гімн їхніми голосами. Їхні руки подбали, щоб на міськраді вперше замайорів синьо-жовтий стяг. З них почалася незалежність України в Луцьку. Вони вже посивіли і нині всім серцем вболівають за те, щоб українці її втримали і зміцнили.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---