«Один український солдат може робити те, що не до снаги десятьом росіянам», – офіцер із Луцька. Інтерв’ю

25-річний молодший лейтенант Іван Арестович півтора року воює на Куп’янському напрямку. До служби в лавах Збройних сил України він працював інспектором департаменту муніципальної варти в Луцьку.

13 років займався музикою, а саме – грою на баяні. Закінчив Волинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, а нещодавно – Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Із військовослужбовцем журналісти Інформагентства Волинські Новини зустрілися в Луцьку. Іван якраз мав першу відпустку за півтора року служби.

Він розповів про військові вишколи у Великобританії та Україні, навчання на офіцера, бойові виходи, роботу артилерії, озброєння, тактику ворога та впевненість у майбутній перемозі.

Де ви працювали до служби в Збройних силах України?

Я був інспектором відділу «Група швидкого реагування» департаменту муніципальної варти Луцької міської ради. Також працював інспектором з паркування. На роботу в муніципальну варту прийшов у жовтні 2020 року.

На початку повномасштабного вторгнення були в Луцьку? Що робили?

Так, початок повномасштабної війни застав у Луцьку. Тоді інспектори муніципальної варти чергували разом із працівниками патрульної поліції. Ми патрулювали містом, іншими населеними пунктами громади, зокрема вночі. Наприклад, контролювали дотримання заборони на продаж алкогольних напоїв, яка тоді діяла.Коли вирішили піти у військо?

Направду ціль відслужити в армії була у мене з дитинства. Напевно, тому й спершу пішов у муніципальну варту. Із квітня 2022-го, коли ми – інспектори – почали працювати як раніше, почав цікавитися: тероборона чи інші підрозділи ЗСУ? Я хотів працювати не тільки на благо міста, а й на благо країни. Тому пішов у військкомат і написав заяву на контракт. Мені повідомили, що навчання проходитиму за кордоном – у Великобританії. Я загорівся, адже було цікаво побачити натівську підготовку.

Навчання тривали п’ять тижнів. Спершу було важко, оскільки я не звик до такого темпу і такого роду випробувань. Нас навчали як піхотинців, учили діяти у випадку безпосереднього контакту з ворогом. Ми копали окопи, переймали навички роботи в обороні, вчилися тактичної медицини та, звісно, основ володіння зброєю. Вчилися працювати і в лісовій місцевості, і в міській забудові. Час пролетів дуже швидко. Ми повернулися додому з певними здобутими навичками, хоч до цього навіть не вміли розібрати зброю.

Після Великобританії був розподіл, і мене відправили на навчання – на навідника 2С3 152-мм (самохідної артилерійської установки). Цей вишкіл тривав близько трьох тижнів в Україні.Чим відрізнялися навчання в Україні та Великобританії?

Це були різні за специфікою вишколи. У Великобританії я навчався на піхотинця, а в Україні – на навідника, на артилериста. Безумовно, навчання у Великобританії мені стали в пригоді.

Інструктори і у Великобританії, і в Україні були кваліфіковані. Не було такого, щоб ми щось не вивчили. Усе докладно пояснювали та за потреби повторювали.

Загалом ви вісім тижнів були на навчаннях?

Так, із вересня до початку листопада 2022-го.

Потім приїхав у штаб 14-ї бригади у Володимир і звідти – на фронт. Як сформували команду, ми поїхали на Куп’янський напрямок.Ви весь час працювали на Куп’янському напрямку?

Як приїхав туди, то звідти не виїжджаю. Неможливо. Там постійно тривають інтенсивні бої. Нині я вперше за півтора року у відпустці (ми розмовляли з Іваном Арестовичем у Луцьку наприкінці його відпустки, 12 березня, – ВН). Але із серпня до листопада 2023 року я навчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в Львові.

Був навідником. Згодом мене призначили командиром відділення.

Які бойові завдання виконуєте?

У піхоти контакт один на один. Артилерія ж працює на певній позиції. Буває, виїжджає, відпрацьовує і повертається в пункт дислокації. Буває, увесь час стоїть на позиції.Читати ще: «Я цілий острів забезпечував усім – від БК до людей». Воїн з Луцька – про нагороду від Залужного, 500-кілограмові бомби і ситих свиней

Зараз набагато ефективніше й інтенсивніше працюють наші БПЛА, зокрема FPV-дрони. На місці я навчився керувати БПЛА. Приїжджали інструктори, які навчили нас літати. Ми виїжджали з хлопцями на позиції, літали, розвідували, інколи робили скиди.

А як ви потрапили на навчання до військової академії у Львові?

Зараз діє скорочена програма: якщо маєш вищу освіту, то можеш отримати офіцерське звання за кілька місяців. Влітку 2023-го надійшла телеграма, запропонували піти на навчання. Я був не проти. До того ж, це розвиток. Мене вписали, і в середині серпня я поїхав. Навчання тривали три місяці. Вони були дуже інтенсивними. Отримав звання молодшого лейтенанта, і мене призначили командиром вогневого взводу, старшим офіцером на батареї.Після навчання повернулися під Куп’янськ?

Звичайно. Повернувся під Куп’янськ і продовжив виконувати бойові завдання.

До слова, до звуків артилерійських снарядів чи касетних боєприпасів я вже звик. А як приїхав у мирне місто, то лякався, чуючи сирену повітряної тривоги чи бахкання сміттєвоза.

Яка зараз ситуація на фронті?

Триває напружена боротьба на багатьох напрямках, зокрема на Авдіївському та Куп’янському. Щодня ворог веде інтенсивні дії. Перевага росіян у тому, що вони беруть кількістю людей. Особового складу в них у рази більше. На нашого одного бійця може нараховуватися десять їхніх. Ми ж робимо акцент на якість. Один український солдат може зробити те, чого не зроблять десять росіян. Тому наша перемога буде – це 100%.

У кожному підрозділі, і нашому зокрема, всі працюють злагоджено як єдиний механізм. Завдяки цьому впевнено йдемо вперед до перемоги. Як справи із забезпеченням, з озброєнням?

Конкретно в нашому дивізіоні боєприпасів і техніки в цілому вистачає. Потреба є в запчастинах до техніки. До того ж, ворог може вмикати засоби радіоелектронної боротьби, які перешкоджають нашій роботі. Також росіяни часто використовують антидронові рушниці. Якось я вів розвідку. Дивлюся: один їхній перебіг дорогу, другий, потім виходить, клац – і в мене картинка зникла.

Ми навчилися збивати ворожі FPV-дрони, глушити їхні БПЛА. На фронті все швидко розвивається. Якщо ще два роки тому ніхто не говорив про дрони, то зараз лунають думки, що виграє той, у кого буде більше «пташок». І це справді так. Хочу сказати, що, однак, без піхоти та артилерії нікуди. Потрібна артилерійська, оборонна підтримка. Ми стріляємо і димовими снарядами, і касетними, і осколочними, і фугасними. Виконуємо всі бойові завдання на спільну перемогу.Читати ще: «Із машинами – біда. Вони на фронті одноразові». Лучанин їздить на передову і ремонтує воїнам автомобілі

Волонтери, громадські організації, небайдужі громадяни постійно проводять збори на техніку для військовослужбовців. Із погляду вашого підрозділу, в чому вбачається найбільша потреба: у дронах, автомобілях, тепловізорах, оптиці?

Автомобілі, звичайно, потрібні. Хлопці постійно їздять на позиції, на спостережні пункти, в зону виконання бойових завдань. І в принципі, автомобіль – такий же розхідний матеріал, як і дрон. Один приліт – і його немає. До того ж, дуже сильно вбивають автомобілі дороги. Там доріг як таких просто немає – яма на ямі.

Як обрати збір? Усе залежить від бажання. Нині на фронті потрібне все. Так ми робитимемо свою роботу набагато ефективніше. Але я нікого не змушую допомагати. Єдине прохання: якщо не допомагаєте самі, то не критикуйте інших. Бо як зайдеш у Facebook, прочитаєш коментарі… Люди кидаються одне на одного. Багато хто критикує владу, мовляв, тим передають, а тим – ні. Однак не всі знають, що військові частини мають звертатися до місцевих рад з офіційними запитами. Наприклад, наприкінці минулого місяця до нас на Куп’янський напрямок приїжджав Луцький міський голова Ігор Поліщук. Наш підрозділ отримав автомобіль для виконання бойових завдань. Я був приємно вражений, коли побачив мера рідного міста на передовій.Ви згадували про роботу на спостережному пункті. В чому вона полягає?

Завдання спостережного пункту – артилерійська розвідка. Звідти бачимо виходи ворога, де він працює, і передаємо цю інформацію. Уже за звуком знаєш, звідки ворог стріляє, із якого напрямку, і засікаєш час до розриву. Вмикаємо секундомір, засікаємо час польоту снаряда і розуміємо, про яку дальність ідеться. Кажуть, що снаряд летить зі швидкістю 333 метри на секунду. Звісно, це не так. Потрібно враховувати погодні умови, швидкість вітру, різновид заряду.

На спостережних пунктах я перебував із листопада 2022-го до березня цього року. Ми з побратимами проводили розвідку для артилерії, коригували її роботу.

Як оцінюєте навички та методи ворога?

У них багато непідготовлених людей, яких вони, як м’ясо, відправляють на штурми. Вони переважають кількістю, а не якістю. Водночас не можна недооцінювати ворога.

Щодо їхньої стрільби. Коли ми були на спостережному пункті, то вони просто стріляли по квадратах. Вони не економлять снаряди і стріляють куди-небудь.Читати ще: «Думали, що тупо на смерть нас відправляють». Командир-розвідник із Волині – про штурм 30 кілометрів на характері

Із минулого року почали прилітати керовані авіаційні бомби із зарядом вибухової речовини до 500 кілограмів. Як прилітає… Страх є в кожної людини. Також немає такої людини, яка не вірить ні в що. Ти маєш у щось вірити. Я вірю в Бога, вірю, що все буде гаразд. Було таке, що в моменті пригадуєш усі молитви, які знаєш. Сидиш і тільки чуєш свист снаряда. Свист-свист. І тиша. Не розірвався…

Чесно, я ні про що не шкодую. Цього досвіду не описати словами.

По якій техніці ворога зазвичай працюєте?

Відпрацьовуємо по всій ворожій техніці: від танків, самохідних артилерійських установок до мінометів.

Найцікавіше, як на мене, спостерігати за російськими солдатами, шукати, у яких норах вони ховаються. Вони вкопуються навіть під коріння дерев чи з боків асфальтної дороги. Ми корегуємо «Мавіком», тим часом підлітає другий дрон і робить скид, а ми все бачимо на відео.На вашу думку, що потрібно нашій армії для перемоги?

Звісно, передусім озброєння. І артилерія, і безпілотники, і інша техніка грають ключову роль. А «пташки», наприклад, – це розхідний матеріал. За один день ти можеш втратити два-три дрони, а тобі й далі потрібно виконувати бойове завдання.

Також упевнений, що всі українці, не тільки ті, хто воює, мають згуртуватися і спільно працювати на перемогу. Нікому не можна розслаблятися. Люди в мирних містах не мають забувати про те, що в країні – війна. Але жити одним днем теж не варто. Мають бути віра в майбутнє, віра в перемогу й відповідна праця задля цього.

Після закінчення війни продовжуватимете кар’єру офіцера?

Чому б і ні? Буду розвивати військову кар’єру. Це цікаво. Мені це подобається і це в мене виходить.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА та з особистого архіву співрозмовника

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---