«Я цілий острів забезпечував усім – від БК до людей». Воїн з Луцька – про нагороду від Залужного, 500-кілограмові бомби і ситих свиней

39-річний лучанин Сергій (позивний Стів) – старшина 11-го окремого батальйону спеціального призначення. На захист держави став ще на початку російсько-української війни – у 2014-му. Нині воює на Херсонському напрямку.

Інформаційне агентство Волинські Новини мало нагоду поспілкуватися зі Стівом, коли він перебував у короткотривалій відпустці в Луцьку. Воїн розповів про бойові виходи, роботу на островах, полонених і мертвих росіян, шанси на перемогу, втому від війни, ставлення до військової форми та отримані нагороди.

Далі – пряма мова Сергія.

«БУВ ПРОСТИМ ШТУРМОВИКОМ З АВТОМАТОМ»

На початку 2014-го я пішов в АТО. Був у батальйоні «Донбас». Спочатку був простим штурмовиком з автоматом. Потім у нас з’явилися зенітні установки – чотири трофейні ЗУ-23-2. Відтоді я був на «зенітці».

Був усюди: біля Іловайська, Кримське, територія Донецького аеропорту (позиція «Зеніт»). Загалом в АТО був до 2016-го.На той час було так: 45 діб – на позиціях, а потім тебе відводять для ротації. Тоді характер бойових дій був зовсім інший. Багато людей до повномасштабної, в тому числі і я, прильоти, наприклад, 152-мм снаряда чули раз на рік. І то тільки чули. Зараз таких прильотів може нараховуватися кілька сотень на день. У 2014-му я не знав, як працює авіація. Зараз вона працює щодня, особливо на нашому напрямку. Авіація – це дуже серйозна проблема. КАБи (кореговані авіаційні бомби калібром 500 кілограмів) – страшна штука. 500 кілограмів вибухівки в одній бомбі – це багато. Величезні дерева, які троє людей не можуть обхопити, просто вискакують із землі й пролітають 50-70 метрів…

Тобто характер, масштаб війни зовсім інший. Хоч це та сама війна, просто різні її етапи. Я не розділяю війну, яка розпочалася у 2014 році, до повномасштабного вторгнення, і цю. Це та сама війна.«ЦИВІЛЬНИЙ ФЛОТ Я ЗМІНИВ НА ВІЙСЬКОВИЙ… ОСОБИСТИЙ РЕКОРД – П’ЯТЬ ВИХОДІВ НА ЧОВНІ ЗА НІЧ»

До повномасштабного вторгнення я працював у Луцькому річковому порту, ходив на екскурсійних катерах. Зараз моя робота також безпосередньо пов’язана з човнами, зі своєрідними перевезеннями – тільки вже на лівий берег й на острови. Цивільний флот я змінив на військовий. Звісно, працювати тут і там – це абсолютно різні речі (сміється).

Я якраз був на чергуванні в порту (у Луцьку 24 лютого 2022 року), коли почув прильоти по аеродрому…

Рішення йти воювати в мене вже було. Потім подзвонили з військкомату, кажуть: «Ти треба тут». (Усміхається). Відповів: «Зрозумів, протягом години буду». Оскільки за спеціальністю я був навідником зенітної установки, то там сказали чекати, поки з’явиться відповідна посада. Я, однак, не дочекався. Подзвонили знайомі: «Що ти там?» Кажу, що мобілізувався, чекаю. «Давай до нас, на Київ». А тоді росіяни вже були біля Києва, деякі машини навіть заїхали в столицю.

Так я потрапив спершу на Київський напрямок, брав участь у боях навколо столиці. Потім понад два місяці воював у Чернігівській області. Напевно, якщо брати загалом усю мою воєнну історію, саме там була найбільш ефективна робота. А може, не там, а на островах.Потім мене скерували на навчання на навідника ПЗРК (переносного зенітно-ракетного комплексу). Коли відбув навчання, з «соткою» (з 100-ю окремою бригадою територіальної оборони), з 53-м батом, був під білоруським кордоном. Тоді чекали прориву з білоруської сторони. Там я пробув близько пів року. Згодом перевівся в Сили спеціальних операцій, в 11-й батальйон. У Києві ми пройшли злагодження, відпрацювали навики і поїхали знову воювати: спочатку – на Харківський напрямок, а потім нас перекинули на Херсонський напрямок. Там я з жовтня 2022 року.

Ми відразу потрапили під населений пункт Правдине. Тоді за нього йшли бої з десантниками. Були дуже серйозні бойові дії. Там багато росіян загинуло… Далі зайшли в Давидів Брід. Потім – робота на островах. Стояло завдання – вибити орків з островів. Я возив і забирав людей, тобто одну групу завозив на човні, а іншу – забирав. У човні – шість людей. Мій особистий рекорд таких маршрутів туди-назад – п’ять за ніч.

«НІЧОГО ХОРОШОГО НА ВІЙНІ НЕМАЄ. ВІЙНА – ЦЕ СТРАШНО»

Зараз тривають наші заходи на лівому березі Херсонщини. Це свого роду, напевно, контрнаступ, відбивання позицій у ворога. Наприклад, нещодавно звільнили Кринки.Насправді там дуже важко. У противника – близько 25-30 тисяч людей. Та й узагалі не треба недооцінювати ворога. Там також є люди, які вміють воювати. І банально – їх багато. Якщо хтось вважає, що вони просто біжать і по них стріляють, то такого немає й не буде. Вони дуже швидко вчаться. Наприклад, був період, коли в нас було абсолютне домінування в дронах (і розвідувальних, і ударних). Зараз на деяких напрямках вони навіть переважають у квадрокоптерах, особливо ударних.

Також ворог добре вкопаний. Що-що, а копати орки вміють. Рити – це їхнє. Будувати укріпрайони в них не дуже виходить, а от копати… До того ж, вони місцевих змушують рити для них. «Якщо не будеш копати, то ми приїдемо і розстріляємо всіх, кого застанемо в хаті». І вони це зроблять. Вони ж не прийшли, як кажуть, освобождать. Вони прийшли, щоб захопити.Зараз дуже багато зеків воює. ПВК «Шторм-Z», «Шторм V», «Ветерани», «Тигри»… Був період, коли ми воювали зі «Шторм-Z» на великому острові, то їх там, звичайно, лягло. Відразу видно, коли воюють підрозділи типу «Шторм-Z» – якась збірна солянка, незрозуміла. Вони значно гірше забезпечені. Підтримка артилерії, авіації в них геть не така, як у регулярної армії. На них усім насрати. Скажімо, коли три різні підрозділи заходять на певний острів, то в них навіть може бути не налагоджений зв’язок на рівні солдатів. І для порівняння: ми воювали з десантниками. То в них була своя артилерія. З такими в рази важче воювати. І наші втрати стають більші.

На мою думку, велика проблема їхньої армії – глибоко радянське командування. Найвищі командири ще живуть тими совєтськими принципами. Але найстрашніше – там є люди, які люблять СРСР, хоч народилися у 2000-х.Насправді нічого хорошого на війні немає. Війна – це страшно.

Людей не вистачає… Якщо взяти таких, як я, тих, хто воює з самого початку, то, якщо чесно, уже сил немає. Я вже сильно замучився, навіть не буду приховувати. Це важко. Людський ресурс дуже обмежений на війні. Тому потрібно відпочити якийсь час, щоб узагалі відійти від цього. І я маю на увазі не 10 днів, а якийсь значно більший період часу. Зараз, як приїжджаєш у відпустку, вона пролітає миттю. І щоразу нічого не встигаєш.

«Я ЦІЛИЙ ОСТРІВ ЗАБЕЗПЕЧУВАВ УСІМ – ВІД БК ДО ЛЮДЕЙ»

Із забезпеченням у нас не є погано. Усе видають: форму, взуття, бронежилет, каску, харчування… У принципі, все є.

Натомість забезпечити автомобілями абсолютно всіх досить важко, тому що на війні це розхідний матеріал. Як правило, автомобілі в нас волонтерські або придбані за власні кошти. Ну й одноразові само собою. На деяких ділянках машини не виживають. Є такі автомобілі, яким можна пам’ятники ставити: вони врятували не один десяток життів, допомогли виконати великий об’єм роботи. Буває, одна машина чомусь живе: і там була, і там. А інша – один приліт і немає.

Так само і з човнами. Якщо взяти літо й човни та мотори, на яких особисто я працював, то розбили дев’ять металевих човнів типу «Крим», «Прогрес», близько двох десятків надувних човнів і понад десять різних моторів. Тебе просто чекають. Тебе завжди чекають на місцях висадки піхоти. Відносно зручних виходів на воду небагато. Про них знають і їх постійно прострілюють.Усі маніпуляції з перевезеннями відбуваються тільки вночі. Якщо потрібно забрати важкого пораненого, якого не можна стабілізувати безпосередньо на острові, – то вдень, тому що до ночі він може не дожити.

Я перевозив на човнах морпіхів, підрозділи Сил спеціальних операцій, евакуйовував трьохсотих. Бувало, що в човні вивозив шістьох поранених. А кожного треба стабілізувати, покласти в човен… Один із великих островів повністю функціонував завдяки мені. Усіх людей, які туди потрапляли, я завозив і забирав. Я цілий острів забезпечував усім – від БК до людей. Це один з останніх періодів моєї роботи.

Маршрут в один бік – дев’ять кілометрів. 40 хвилин. Практично щоразу човен обстрілюють. Плюс міни. В мене хороший прилад, завдяки якому я багато разів уникав мін. Бувало, що танк стріляв по човну прямими наводками. Багато було цікавого… Загалом усіх виїздів на човні, звісно, я не рахував. Зараз, коли працюємо на лівому березі, безпосередньо заходжу на територію.«МАЮ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» ВІД ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗСУ»

Ми гарно влучили по росіянах 9 травня. Вони приїхали шістьма КамАЗами. Я навіть не зрозумів, що то був за маневр. Там сосновий лісок невеликий (до слова, ліс крепко шкода), вони машини поставили по колу, а самі сиділи, напевно, вживали. Можливо, була свого роду ротація: підрозділ мінявся на підрозділ, тому всі були вкупі. Їх добре накрили. Ротація – чи що там – не відбулася (сміється).

Тоді в лікарні попривозили орків без голови. Не знаю, навіщо. Як їх лікувати? Таких пацієнтів уже не виліковують. Було багато двохсотих. За той раз, що ми їх накрили, – близько 40 мертвих орків. Між іншим, там були два офіцери якогось найвищого рангу. Також усі машини згоріли, БК і ще щось.

Загалом, ти на 100% ніколи не взнаєш, які у ворога втрати в особовому складі. Когось забрали. Когось завезли в госпіталь і там він із трьохсотого перетворився на двохсотого. Когось узагалі можуть загубити дорогою. Він буде десь догнивати й вважатися безвісти зниклим.

За низку випадків, у тому числі за роботу по орках із цих шести КамАЗів, увесь мій підрозділ отримав нагороди. Саме після цієї історії нас подали на відзначення. Маю «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ.До речі, після тих офіцерів за нами дуже сильно полювали. Було навіть таке, що після наших заходів до місць, де ми працювали, прилітала «Сушка» (винищувач СУ-27).

«ЗА ДВА ДНІ ПО НАШОМУ НАПРЯМКУ ВИПУСТИЛИ ПОНАД 100 КАБІВ. І ФОСФОРОМ НАКРИВАЛИ»

Ми як працюємо на лівому березі, то в нас із собою – шоколадки і вода. Найважливіше – вода. Температура – близько нуля. Удень дощ. Ти весь промокаєш, промерзаєш. Так тиждень виживаєш. Тому наприкінці тижня з тебе воїн уже такий собі.

Плюс постійні прильоти. Вони там не припиняються. А вночі працюють танчики, які рандомно б’ють скрізь. До війни там були якісь насадження, дерева. Зараз усе лежить на землі, стирчать самі стовбури. Все розбите. Воронка на воронці. Там такі місячні пейзажі. Все покоцане. І мертві орки валяються – на деревах, на кущах, під кущами, у воді на дні воронок.

Там була дуже гарна природа. Там було багато туристичних маршрутів. Там були бази відпочинку. У кожному невеликому селі – по дві-три. Навколо – власний доглянутий пляж із прогулянковими човнами. А вони прийшли і все зіпсували, знищили. 90% баз відпочинку спалені або розбиті вщент. Всі човни вони забрали. Вони працювали на вкрадених човнах місцевих жителів Херсонщини.Деякі невеличкі острови були повністю вкриті деревами. Там були величезні дуби. Просто гіганти. Але коли почали прилітати КАБи, то ті дерева понищило. Міни, снаряди не нищили так природу, як КАБи. Бувало, що за два дні по нашому напрямку випускали понад 100 КАБів… Коли неподалік мене влучало, то я з бліндажа просто вилітав. Тебе вибуховою хвилею просто викидає. Ти живий, але контузія забезпечена.

Я маю вже сім контузій. Були осколкові поранення в руку та ногу. Осколки повиймали, руку, ногу зашили, вони далі функціонують. Нічого страшного в цьому немає. Напевно, більша проблема – контузії, тому що вони мають тривалі наслідки й постійно даватимуть про себе знати.

Як була остання, то я тиждень блював і не міг нічого їсти. Так добре теліпнуло…

І фосфором нас накривали. Але то не така страшна штука, якщо ти в бліндажі. У мене була саперна лопатка, то як в бліндаж кілька штук упали, я їх швидко викинув. Фух! Загалом, за Женевськими конфекціями фосфорні боєприпаси не можна використовувати.«СМЕРТІ – ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ ПОМИЛОК. І ЩО ЇХ МЕНШЕ, ТО КРАЩЕ»

Загалом як я бачу війну і бойові дії? Людина має виконати завдання і повернутися живою. Нехай у неї піде на виконання цього завдання навіть місяць, але вона це зробить і повернеться через місяць живою. А не так, що зробила за два тижні й загинула. У жодному разі я не хочу зневажити людей, які загинули… Ні. На жаль, було допущено помилки в плануванні, в команді, у виконанні… Смерті – це результат помилок. І що їх менше, то краще. Також часові обмеження – це дуже погано.

Завжди всі звертають увагу на вище командування. Вище командування вносить свій вклад, але планування якогось завдання на певній ділянці фронту лежить на вас. Хіба Залужний розпланує тобі твій шматок окопу? Ніколи такого не буде. Потрібно вмикати свою голову і не чекати, що хтось щось зробить за тебе.«ВІН ПРИЙШОВ УБИВАТИ… ВІН СЮДИ ПРИЙШОВ, ВІН МАЄ ПОМЕРТИ»

На островах багато мертвих русскіх – хороших, скажемо так (сміється). Там їх дуже багато.

Загалом у них ставлення до своїх двохсотих і трьохсотих немає жодного. Вони їх просто кидають. Забирають тільки когось важливого, того, кого потрібно забрати, наприклад, якихось офіцерів. А абсолютна більшість просто лежить, гниє, смердить. На правому березі їх свині їли. Там була ферма, яку розбили. Свині там довго жили без їжі. У них аж ребра було видно, як їх випустили. Зате вони за два дні всіх орків з’їли. Запах зник…Мені їх не шкода, якщо чесно. Я бачив багато їхніх трупів, дуже багато. І ставлення до них тільки зневажливе. Немає за що їх жаліти: вони на це не заслуговують...

Коли трапляються полонені, то мене не цікавить, чому вони сюди прийшли. Мене цікавить, як вони заходили, який їхній маршрут, хто командир, звідки стартували, тобто, скажімо так, робочі моменти, які можна використати проти них. А те, що в нього троє чи п’ятеро дітей, мене не цікавить. Він прийшов сюди вбивати, а я маю жаліти його дітей? Він сюди прийшов, він має померти.

Загалом, випадків, коли ми брали полонених, було небагато. Взагалі це технічно досить важко зробити, особливо на островах. Якщо хтось вважає, що в полон узяти легко, то це не так. Звісно, є такі, хто здається. Але вони брешуть: він нібито здається, а потім починає… Хоч полонених потрібно брати, щоб поповнювати обмінний фонд.«ЯКЩО ВДЯГАЄШ ФОРМУ, ТО БУДЬ ДОБРИЙ – ВОЮЙ»

Воюють, тобто беруть безпосередню участь у бойових діях, близько 20-25% армії. Частина має іншу роботу. Решта – штабні. Вони теж треба.

Але коли людина, яка в штабі перекладала бумажки, розказує, що вона – великий воїн… Отакі байки про фуфайки – це погано. До того ж, коли хтось ходить п’яний у формі… До форми має бути належне ставлення. Людина одягає форму для того, щоб воювати, а не щоб жерти водку. Для чого ти одягаєш форму, щоб напитися? Це приниження тих людей, які в ній померли, які померли за неї. Так не можна. Це неправильно. Є багато камуфльованого цивільного одягу. В такому ходи, де хочеш. Але якщо вдягаєш форму, то будь добрий – воюй.

Бачив теж, що двірники вулиці прибирали у військовій формі. Це ненормально, на мою думку.«УДОМА ЧЕРЕЗ ЧОТИРИ МІСЯЦІ ДІЗНАЛИСЯ, ЩО Я ВОЮЮ»

Рідним я нічого не розповідаю. Часто-густо кажу, що взагалі перебуваю десь далеко або й дуже далеко. Наприклад, коли в АТО виїхав на бойові завдання, то рідні через чотири місяці дізналися, що я вже воюю. Треба було додому відправити бумагу, щоб не платили за світло. А якби не це, то вони і не знали б (сміється).

Стараюся не говорити. Для чого? Мені від цього легше не стане, а для чого їм переживати?«МИ МАЄМО ВЕЛИКИЙ ШАНС ВИГРАТИ»

На початку війни варіант, що ми можемо виграти, був майже неможливий. А зараз уже видно, що ми реально маємо шанс виграти – великий шанс, дуже великий.

Що для цього треба? Озброєння в першу чергу. Навіть, банально, снаряди 155-мм калібру, яких зараз не вистачає. Коли була зачистка Херсона, артилеристи працювали значно інтенсивніше, а зараз у них – п’ять снарядів на день. Це дуже мало.

Перемога – це капітуляція російської федерації у війні, напевно, вихід на кордони 1991 року. Розумієте, результат поразки може настати навіть не через рік після самої поразки. Війна в Афганістані – яскравий приклад. Падіння імперії, розпад росії на менші суб’єкти. Я бачу перемогу саме так.

Після війни далі працюватиму там, де й був, – у Луцькому річковому порту. Найголовніше, чого прагну, – перемоги і більше не воювати, тобто мирного життя. Неважливо, що саме робити, аби в мирній країні.

ОЛЬГА ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА і з особистого архіву Сергія СТІВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---