Днями повернувся з невеличкої мандрівки в місто-державу Сінгапур. Звісно після кожної подорожі є певні враження.

Дійсно дане місто держава досить колоритне.Однак, хочеться звернути увагу на декілька специфічних моментів.
Так, ще до поїздки мені надали коротку інформацію про Сінгапур. Особливу увагу привернули правила поведінки, згідно з якими:
- за викинену жуйку (сама жуйка заборонена, її не продають) на тротуар чи куріння в недозволеному місці тягне за собою штраф більше ніж у 300 доларів США;
- якщо перейшов вулицю на червоне світло – загрожує арешт або штраф 800 дол. США;
- за викинуте сміття на вулиці штраф у 625 дол. США;
- за куріння в офіційних закладах, ресторанах, кінотеатрах, супермаркетах і т.д., їзду на авто без пристебнутого ременя безпеки – теж штрафи у сотнях доларів США.

Не знаю як кому, а от особисто мені такі правила поведінки імпонують. Звісно я навів лише частину цих правил і, якщо ще добавити до них перелік норм поведінки поряд та в приміщенні храмів та культових спорудах, то склалось враження всезагальної «обов’язковості» й «повинності». Однак, сама мандрівка мене не розчарувала, а навпаки підняла в моїх очах авторитетність їх правил та норм поведінки.

В Сінгапурі наявні не лише полікультурність й полірелігіність, а й поєднання багатовікової архітектури храмів й культових споруд з сучасними будівлями торгових центрів та готелів.

Ще однією специфічною традицією цього регіону є святкування Нового року на острові Балі зокрема та в Індонезії в цілому. Окрім загальновідомих карнавалів з «драконами», які після завершення свята спалюються, наступає день (доба) духовного очищення й медитацій. В усій державі відключається світло й ніщо не працює окрім швидкої медичної допомоги, пожежної служби та ще кількох «екстрених» служб (доречі аеропорт теж був зачинений). Люди не виходять з домівок, не мають права їсти, пити і практично не спілкуються між собою. Цей день називають «чорним днем для туриста».

Звісно розповідати про цікаві традиції й правила можна довго й безмежно, але постає питання що заважає у нашому мальовничому краї озер та лісів створити такий же «земний рай»? Чому волиняни везуть свої кошти виділені на відпочинок в інші регіони й інші держави світу?

Повірте, кожне повернення з мандрівки дає відчуття жорсткого контрасту. Всюди де бував є відчуття, що влада – партнер бізнесу, а у нас бізнес – постійний донор влади.
А хочеться, щоб було навпаки, щоб владні структури не придумували й не шукали нові побори й не збільшували розміри наявних, а щоб попрацювали над створенням максимально-сприятливих умов для бізнесу. Тоді прийдуть інвестиції і в заклади культури, музеї, пам’ятки архітектури і в готельно-ресторанний бізнес.