Зібралися за 10 хвилин, бо до села заходили росіяни. Переселенка з Миколаївщини з рідними виїхала до Луцька
«24 лютого мені зателефонувала сестра, яка живе біля військового містечка, і сказала: «Стріляють, збирай речі, будемо кудись їхати». Ми з чоловіком вирішили, що вона приїде до нас і будемо разом думати, що робити далі. Вона приїхала з подругою та дітьми… Ми зібрали в себе дуже багато родичів, облаштували підвал», – розповідає Інна з Миколаївщини.
Оскільки підвал будинку не вміщав багато людей, до того ж, не був пристосований для сховку, рідня вирішила переховуватися в укритті місцевої школи. Там провели 10 днів, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Потім із Херсону до нас приїхали росіяни. Ішли колонами. Почали дуже серйозно стріляти. Прокинулися рано, вийшли з сестрою, аби взяти щось їсти дітям, думали їх помити. Тут забігає чоловік і каже, що почали сильно обстрілювати й у нас є 10 хвилин на збори. Ми швидко сіли в машину. Якраз у той момент, коли ми виїжджали з нашого села, в людей на городах уже були росіяни.
Нам пощастило: у нас не ґвалтували, не вбивали. Говорили: «Сидіть тихо і не виходьте». А от родичі з окупованої Снігурівки розповідають, що заходять, беруть телевізори, забирають меблі», – зазначає переселенка.Читати ще: «Люди готові до того, що їхній дім стане для них склепом»: миколаївець утік від війни до Луцька
Разом із рідними жінці вдалося спершу дістатися Миколаєва, а потім Одещини, звідки волонтери перевезли їх до Румунії.
«Знайшли волонтерів і поїхали в місто Бабадаг, що біля кордону в Румунії. Нам пощастило. Як ми виїхали, прийшли росіяни, заходили в будинки, щось шукали. Мій чоловік – учасник АТО. Йому пощастило, що він устиг виїхати. Бо їх забирали, допитували. Половина зникла», – говорить Інна.
Читати ще: «У Луцьку беруся за будь-яку роботу». Інтерв’ю з переселенцем із Миколаєва
Близько 80 днів із родичами вона прожила в Румунії. Згодом із дітьми приїхала в Луцьк до рідні чоловіка.
«Моя мама ще залишалася два тижні. Уже пізніше приїхала до нас із тіткою. Там постійно лунала сирена. Вони сиділи в підвалах, бо бомбили школи, садочки, лікарні. Багато наших родичів мешкають в Інгульському та Корабельному районах Миколаєва. У них вже не залишилося квартир, нічого. Ми їх вмовляємо кудись виїхали, але вони не хочуть, сидять там», – продовжує переселенка.
Як додає, люди дуже бояться, аби в Миколаєві не склалася така ж ситуація, як у Маріуполі.
«Зараз ми по-трохи повертаємося до спокійного життя, цінуємо кожну хвилину. Будинки не важливі – потрібно підтримувати зв’язок із рідними», – наголошує Інна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Оскільки підвал будинку не вміщав багато людей, до того ж, не був пристосований для сховку, рідня вирішила переховуватися в укритті місцевої школи. Там провели 10 днів, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Потім із Херсону до нас приїхали росіяни. Ішли колонами. Почали дуже серйозно стріляти. Прокинулися рано, вийшли з сестрою, аби взяти щось їсти дітям, думали їх помити. Тут забігає чоловік і каже, що почали сильно обстрілювати й у нас є 10 хвилин на збори. Ми швидко сіли в машину. Якраз у той момент, коли ми виїжджали з нашого села, в людей на городах уже були росіяни.
Нам пощастило: у нас не ґвалтували, не вбивали. Говорили: «Сидіть тихо і не виходьте». А от родичі з окупованої Снігурівки розповідають, що заходять, беруть телевізори, забирають меблі», – зазначає переселенка.Читати ще: «Люди готові до того, що їхній дім стане для них склепом»: миколаївець утік від війни до Луцька
Разом із рідними жінці вдалося спершу дістатися Миколаєва, а потім Одещини, звідки волонтери перевезли їх до Румунії.
«Знайшли волонтерів і поїхали в місто Бабадаг, що біля кордону в Румунії. Нам пощастило. Як ми виїхали, прийшли росіяни, заходили в будинки, щось шукали. Мій чоловік – учасник АТО. Йому пощастило, що він устиг виїхати. Бо їх забирали, допитували. Половина зникла», – говорить Інна.
Читати ще: «У Луцьку беруся за будь-яку роботу». Інтерв’ю з переселенцем із Миколаєва
Близько 80 днів із родичами вона прожила в Румунії. Згодом із дітьми приїхала в Луцьк до рідні чоловіка.
«Моя мама ще залишалася два тижні. Уже пізніше приїхала до нас із тіткою. Там постійно лунала сирена. Вони сиділи в підвалах, бо бомбили школи, садочки, лікарні. Багато наших родичів мешкають в Інгульському та Корабельному районах Миколаєва. У них вже не залишилося квартир, нічого. Ми їх вмовляємо кудись виїхали, але вони не хочуть, сидять там», – продовжує переселенка.
Як додає, люди дуже бояться, аби в Миколаєві не склалася така ж ситуація, як у Маріуполі.
«Зараз ми по-трохи повертаємося до спокійного життя, цінуємо кожну хвилину. Будинки не важливі – потрібно підтримувати зв’язок із рідними», – наголошує Інна.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Відновлення електро- та водопостачання: як у Луцьку ліквідовують наслідки ракетного обстрілу
Сьогодні 17:12
Сьогодні 17:12
Мурал на стіні Луцького СІЗО: про кого він і навіщо
Сьогодні 16:16
Сьогодні 16:16
На Волині попрощалися з військовим Василем Залевським
Сьогодні 15:59
Сьогодні 15:59
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.