«Люди готові до того, що їхній дім стане для них склепом»: миколаївець утік від війни до Луцька

«24 лютого я на собі відчув усю силу нашого «звільнення»… Нас так «звільнили», що мені довелося кинути свій дім і виїжджати, бо можна було втратити бізнес, втратити життя, втратити все.

Я з березня не бачив свою родину, зокрема дитину, батьків. Усі зараз у Німеччині. Я радий, що вони змогли поїхати. Зараз у них усе добре. Тяжко на чужині, але головне – життя», – розповідає свою історію переселенець із Миколаєва.

37-річний Іван Слісаревський зараз оселився в Луцьку, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Чоловік зізнається: не має закордонного паспорта, адже до цього небагато подорожував навіть Україною.

«Насамперед у Луцьку спокійно. Те, що зараз переживають миколаївці, не передати словами. Це великий біль. Я щодня читаю новини, бачу, що хтось загинув, хтось залишився без дому, тих будівель, біля яких я ходив із дитинства, вже немає… Немає людей… Це велике горе для всіх нас.

Я радий, що я зміг врятуватися, але дуже переживаю за тих людей, які там залишилися і не можуть виїхати. Я ще молодий і можу дозволити собі якісь зміни, а ті люди, які прожили 50-60 років, не зможуть виїхати, хоч їх і закликають урятуватися. Я їх розумію, бо там їхній дім. Вони як равлики, приросли до свого дому і готові до того, щоб він став для них склепом», – зазначає переселенець.

За його словами, людина звикає до всього, тому з часом він перестав дотримуватися навіть правила двох стін, не те щоб спускатися в укриття.

«Думав: якщо прилетить, то прилетить. Бували різні ситуації. Бувало, і підвал людей не рятував. Бувало, до підвалу, де ховалися мої батьки, заходили якісь незрозумілі люди, рахували присутніх і не випускали їх назовні. Це не були представники територіальної оборони чи ЗСУ, чи поліції», – пригадує Іван Слісаревський.Читати ще: «У Луцьку беруся за будь-яку роботу». Інтерв’ю з переселенцем із Миколаєва

Чоловік вирішив покинути рідне місто після того, як упевнився, що всі його рідні виїхали до безпечних місць. Спершу він дістався Ковеля, а потім приїхав у Луцьк.

Миколаївець зазначає: досі не розуміє, як усе могло так скластися. «Я жив біля центру. Пам’ятаю, сходив до магазину, аби купити щось їсти, і буквально через п’ять хвилин туди, де я йшов, прилетів снаряд. Побило будівлі. Тоді ніхто не загинув, але в інші рази людям не так щастило. Мені ж пощастило…

Це елемент залякування. Нам прямо кажуть: це більше не ваша земля, ідіть звідси. Росіяни не б’ють по воєнних об’єктах. Якщо й зачеплять якийсь, то випадково. Все, що я бачив, – це стрілянина по людях, по ринку, де торгують квітами. Жінку вбило. Дитину вбило. Там не було військових».

Читати ще: «Біля нашого будинку розірвався касетний снаряд». Фітнес-тренерка з Миколаєва шукає роботу в Луцьку

Найбільше прагнення переселенця – зустріч із родиною. Також чоловік хоче мати стабільну роботу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---