«Я обрав Україну». Історія чоловіка, який тікав від війни і з Луганська, і з Херсона

«Із землі стирчали снаряди. Були такі, що не розірвалися. Люди ходили, боялися… Ми три тижні сиділи без хліба, без зв’язку… Доводилося виходити з самого ранку і шукати якісь харчі, тому що дитині потрібно було щось їсти», – пригадує Андрій Колос.

Він родом із міста Суходільськ Луганської області. Із дружиною та малолітньою донечкою протягом останніх років мешкав у Херсонській області. Нині сім’я облаштовується в Луцьку, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«У Луганську було дуже страшно. Літали снаряди. Із землі стирчали такі, що не розірвалися. Мені довелося виїжджати звідти. Звісно, одні люди були на тому боці, інші – на другому. Я обрав Україну. Я приїхав у Луцьк, бо в мене тут були знайомі. Я вирішив виїхати з Луганська, бо там бомбили так, що було дуже страшно. Ситуація була жахлива. Там у мене залишилася матір. Тато помер. Я просив маму їхати зі мною, але вона вже старенька і сказала: «Куди мені їхати?» Вона залишилася у своїй квартирі. Для неї головне – щоб були живі та здорові діти. Я постійно їй телефоную. Зараз мобільного зв’язку там немає, тому телефоную через Viber», – розповідає чоловік.

Він одружився в Луцьку. Тут народилася його донька. Через деякий час сім’я переїхала з Волині на Херсонщину.

«О п’ятій ранку я почув, як здригається наш будинок. Почалося бомбардування. Ми три тижні сиділи без хліба, без зв’язку. Російські війська повністю окупували регіон, узяли його в кільце. Мені довелося виходити з самого ранку і шукати якісь харчі. Ми з дружиною ще могли терпіти, а дитині потрібно було щось їсти. Ходив шукати молоко. Люди допомагали, – пригадує Андрій Колос. – Було дуже жахливо. Над нами літали снаряди. Свистіло. Щоразу думали, куди влучить».Читати ще: Сім’я, яка виїхала з окупованої Херсонщини до Луцька: «Розуміємо, що кожен день може стати для нас останнім»

Одного разу, коли вся родина перебувала на вулиці, місто почали бомбардувати. Поруч розривалися снаряди.

«Була паніка. Душа просто розривалася, адже я не розумів, куди дітися, бо ми були на вулиці. Не розумів, що робити, бо не знав, куди зараз влучить снаряд. Найбільше переживав не за себе, а за дитину та дружину», – говорить чоловік.

Від бомбардувань родина ховалася в коридорі квартири.

«Доньку обгортав подушками. Думав, що якщо десь зачепить… Це треба було пережити. Дуже-дуже страшно. Ми дивом змогли звідти вибратися. Там, де ми проїхали, через добу-дві все повністю зруйнували. Снарядами знищили ту дорогу, якою ми їхали. Там не залишилося сіл. Нічого немає. Так ми знову потрапили в Луцьк», – говорить Андрій Колос.Читати ще: «Я півтора місяця не бачила хліба». Учителька з Маріуполя пройшла фільтраційний табір, аби втекти до Луцька

Пережите ще більше зміцнило сім’ю.

«Ми тримаємося разом. Стали ще ближчими. Наша донька – молодець… Тут, у Луцьку, ми добре влаштувалися. У нас непогані умови. Тут можна працювати. Єдине – хочу, аби швидше в Україні настав мир, щоб люди не гинули. Хочу, аби в Україні не було війни. Я пережив страшне і в Луганську, і в Херсоні. Війна – це руйнування і душі, і серця. Хочу миру», – наголошує чоловік.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---