Сім’я, яка виїхала з окупованої Херсонщини до Луцька: «Розуміємо, що кожен день може стати для нас останнім»

«У місті була справжня гонитва за їжею. Не можна було знайти ні картоплі, ні молока. Одну хлібину можна було купити раз у три дні. Коли приїжджала машина з хлібом, мій чоловік стояв у черзі по три-чотири години», – розповідає 35-річна Рита Колос із Берислава Херсонської області.

Як пригадала, 24 лютого вона з чоловіком прокинулися близько 04:30 від вибуху, від якого в помешканні задрижали вікна, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Ми живемо в одній частині міста, мої старенькі батьки – в другій, при в’їзді в місто. Я дуже переживала, адже не знала, що відбувається там. Я почала складати в коридорі теплі речі, воду, крупи, якесь печиво для доньки. Була паніка. Потім ми змогли зв’язатися з батьками (спершу не могли до них додзвонитися), і коли я дізналася, що в них усе добре, змогла трохи заспокоїтися…

Вибухи були постійно. Біля нас – Дніпровська ГЕС. Там швидко розпочалися бої… Вибухи були зовсім поряд. Щоразу, як таке траплялося або коли завивала сирена, ми швидко спускалися в бомбосховище. Спочатку воно було не обладнане, а згодом туди змогли провести і воду, і світло. Потім вирішили: якщо нас там завалить, ми не зможемо вибратися. Тому почали бігати в коридор, де сиділи, поки не ставало спокійніше.

Батьки багато часу провели в бомбосховищі, бо якраз із того боку в місто заїхала колона танків. Вони боялися і вийти на вулицю, і сидіти вдома на поверхах», – говорить Рита Колос.Читати ще: Син – переселенець із Севастополя, невістка – з Донецька, онук – із Києва: лучанка повернулася до рідного міста після окупації Криму

У місті закрилися всі магазини, тому розраховувати можна було тільки на запас провізії, що був удома. Пізніше через соціальні мережі можна було дізнатися, де продають муку, цукор, сіль, масло чи картоплю. По продукти ходив чоловік Рити, а вона залишалася вдома з трирічною донькою.

«Почалася справжня гонитва за їжею. Не можна було знайти ні картоплі, ні молока. Одну хлібину можна було купити раз у три дні. Коли приїжджала машина, мій чоловік стояв у черзі по три-чотири години. Ми з дитиною не могли спокійно вийти на вулицю…

Наші друзі в Луцьку дуже переживали за нас і постійно казали, що ми повинні стежити за ситуацією, можливо, відкриють зелений коридор і нам вдасться виїхати. Уночі в одній із груп у соціальній мережі я побачила: один чоловік дізнався, що відкрився якийсь коридор, тому вивозить свою сім’ю і може взяти з собою ще одну родину (якщо ми знайдемо пальне і зможемо його оплатити).

Я подзвонила йому вночі і ми домовилися: якщо він знайде пальне, то ми поїдемо з ними о шостій ранку. Близько першої ночі він зателефонував і повідомив, що ми їдемо. Я швидко зібрала речі, ми зустрілися о шостій ранку і поїхали», – зазначає переселенка.

Вони проїхали близько семи блокпостів дорогою і дісталися до Кривого Рогу, де сіли на евакуаційний потяг до Львова. Там їх зустріли друзі з Луцька.

Читати ще: «Я півтора місяця не бачила хліба». Учителька з Маріуполя пройшла фільтраційний табір, аби втекти до Луцька

Батьки та дві бабусі Рити залишилися на Херсонщині.

«Ми щодня розмовляємо. Два тижні в них не було питної води… Зараз вони не можуть отримати пенсію. Вже три місяці мої батьки без пенсії. Ми їм допомагаємо, чим можемо. Мама дуже схудла. Вони їдять зовсім мало. І я дуже переживаю», – ділиться вона.

Наголошує: найбільше хоче, аби країну звільнили від окупантів і вона розквітла, щоб люди стали добріші, любили одне одного й внутрішньо йшли до Бога.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---