Мурал на стіні Луцького СІЗО: про кого він і навіщо

Засобами мистецтва можна доносити до людей правду. Правду про те, що нині українці борються з тим самим ворогом, що й за часів національно-визвольної боротьби. Нагадати про це має, зокрема, новий мурал на стіні Луцького слідчого ізолятора, що фактично в центрі міста.

Мурал художника Юрія Чайки «Іван Гончарук» офіційно презентували 28 листопада. Нагадаємо, зображення останнього розстріляного бандерівця розмістили на стіні Луцького СІЗО. Роботу було завершено минулого тижня.

Уродженець села Грудки Камінь-Каширського району Іван Гончарук – останній бандерівець, якого радянська влада засудила до смерті та виконала вирок. 62-річного пенсіонера п’ять днів судили на Волині на Покрову в 1987 року за звинуваченнями, за які він уже відсидів свій термін раніше в концтаборі та був звільнений. Через півтора року по тому його розстріляли в Києві.Як розповіла кандидатка історичних наук, регіональна представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук, із 1961 року КДБ в Україні практикував відкриті суди проти членів ОУН-УПА, щоб тримати населення в страху, укріпити свій авторитет, показати себе як борців із нацистами. Кагебісти абсолютно безпідставно обвинувачували членів ОУН-УПА у співпраці з нацистами.

Читати ще: Останній розстріляний бандерівець. На стіні луцького СІЗО з'явився мурал з Іваном Гончаруком

«У 1986 році завели справу проти Івана Гончарука. Її сфабрикували. Уперше він був засуджений у 1945 році за участь в УПА. Вони просто підняли багато справ за той період і всі випадки «боротьби з радянською владою» приписали Івану Гончаруку. Таким чином нібито за нововідкритими обставинами розпочали нову справу. Тобто, з одного боку, вони скасували попередній вирок, за яким Іван Гончарук 11 років відсидів на Колимі. Лише в 1977 році він з родиною повернувся в Україну. І от його, 62-річного пенсіонера, 1 липня 1987 року заарештовують. Він сидів тут, у Луцькому СІЗО. КДБ два тижні його дуже ретельно допитував – практично щодня з ранку до вечора. Потім Івана Гончарука возили на очні ставки. Його обвинувачували в різних злочинах проти людей. До речі, його пряму участь довести не вдалося. У всіх випадках він стояв на чатах. До справи залучили як свідків кількох колишніх повстанців. Завдяки тому що погодилися свідчити проти Гончарука, вони виступили як свідки, а Гончарук – як обвинувачений», – інформувала Леся Бондарук.Саме в Луцькому СІЗО Іван Гончарук два роки чекав виконання вироку. Його розстріляли в Києві як нацистського посібника, хоч він пішов в УПА у вересні 1944 року. А вже в лютому 1944-го нацистів на Волині не було.

Читати ще: Кожну історію прожила. Лучанка Леся Бондарук написала книгу про українців у таборах ГУЛАГу

«Іван Гончарук, його адвокат писали апеляції. Родина писала. Донька навіть надсилала телеграму Горбачову. Це збереглося в сімейний документах. Я недавно завершила роботу над книжкою про Івана Гончарука. І родина прислала листи, які він писав з Луцького СІЗО. Людина жила, навіть у СІЗО, переживаннями за своїх дітей, за господарство і все-таки надією, що ця несправедливість буде подолана. Але тоталітарний режим був невблаганний і 12 липня 1989 року його розстріляли», – сказала історикиня Леся Бондарук.

Вона зуміла довести в 2019 році, що справу проти Івана Гончарука було сфабриковано. Тож Івана Гончарука було реабілітовано.Іван Гончарук навесні 1955 рокуІван Гончарук після арешту 1987 рокуСправа Івана Гончарука. Усі три фото – з архіву Лесі Бондарук

Як зауважив заступник керівника Департаменту з питань виконання покарань, професор Андрій Галай, зобразивши на стіні СІЗО вояка УПА Івана Гончарука, установа прагнула привернути увагу до історії визвольної боротьби та радянських репресій, до нашого сьогодення, а також до питання утримання засуджених в належних умовах.

«Тут переплітаються кілька ідей. В’язниці – місця, де відбувалися не дуже приємні речі. Тому пригадувати історію, не замовчувати її – це спосіб відновити пам'ять, а також рухатися вперед, де в’язниця намагається змінюватися, надавати сервіси для суспільства й бути більш відкритою. Ми демонструємо, що відкриті, що готові показати ті умови, в яких існуємо. Тому, вважаємо, що суспільний розголос допоможе нам перестати бути закритою системою, яка самостійно вирішує свої проблеми. І звісно, Луцький слідчий ізолятор розташований у центрі міста. Ми будемо раді, якщо цей мурал привертатиме увагу перехожих і люди задумуватимуться про те, на якій же стіні він намальований. А що ми хотіли цим сказати? Це спосіб пригадати Івана Гончарука. Те, що ми показуємо в’язницю відкритою, нагадуємо, що вона є частиною міста, – теж меседж суспільству та міській владі», – прокоментував Андрій Галай.Він додав, що Департамент з питань виконання покарань не має достатньо ресурсів для забезпечення умов, які повністю відповідали би європейським стандартам.

«У цьому СІЗО перебувають мешканці Луцька, Луцької громади, Волинської області. Тож можна спробувати разом покращувати умови для них», – звернув увагу Андрій Галай.

Керівник Луцького слідчого ізолятора Андрій Гульоватий пригадав, що в травні цього року в СІЗО презентували проєкт «В’язниця.Історія.Люди», у рамках якого на стінах установи розмістили стенди з історіями десятьох борців за незалежність України, які свого часу перебували в Луцькій тюрмі чи ізоляторі. На стінах висвітлено долі дисидентів, політв’язнів, діячів УПА, істориків, літераторів Валентина Мороза, Дмитра Іващенка, Миколи Куделі, Ніла Якубчука, Івана Гончарука, Данила Шумука, Ростислава Волошина, Івана Скоп’юка, Галини Коханської та отця Лева Ліхтанського.

Читати ще: «Досі, проходячи повз, у мене болить душа». Репортаж із Луцького СІЗО

«Після тієї зустрічі, як минуло кілька місяців, Андрій Галай подав ідею зобразити на одній зі стін Луцького слідчого ізолятора мурал. Ми підібрали локацію. Трошки відремонтували цю стіну. Сконтактували з художником Юрієм Чайкою… Вирішили зобразити Івана Гончарука молодим. Підібрали відповідну фотографію та отримали дозвіл від рідних», – сказав Андрій Гульоватий.За його словами, нині в приміщеннях СІЗО утримують понад 200 людей. У цілому установа, згідно з чинними нормами, розрахована на 250 людей, хоч свого часу тут одночасно могли перебувати навіть близько 600 затриманих. Як нагадав Андрій Гульоватий, слідчий ізолятор діє в Луцьку з 1951 року.

Художник Юрій Чайка працює над проєктом «Люди міста» майже три роки. Зокрема, він створив у Луцьку портрети Лесі Українки, Валерія Маренича, Василя Зінкевича, Миколи Голованя, легендарної Тамари з центру, Івана Франка, вуличного музиканта Владислава Старинкова, тренера «Волині» Віталія Кварцяного та інших знакових людей. Своєю чергою, будинок на вулиці Винниченка прикрашає його робота із промовистою назвою «Головні новини».

«Працювалося досить легко. Назустріч пішло керівництво СІЗО. Всі умови було надано. Попередньо стіну було пофарбовано. За три-чотири дні я завершив мурал. На щастя, погода сприяла, – зазначив художник Юрій Чайка. – Зазвичай фотографії людей, яких я малюю, знайти досить непросто. Це можуть бути архівні фотографії поганої якості чи зображення людини в поважному віці. Я ж хочу показувати людей молодими, енергійними, з палаючими очима. Я домальовую вбрання та деталі, враховую контекст. Наприклад, Івана Гончарука я намалював на лавці, оскільки локація – на пагорбі, щоб він не вивищувався зверхньо над людьми».Як поділився Юрій Чайка, він давно звернув увагу на стіни Луцького СІЗО як на потенційне полотно для своїх робіт. Не виключив, що в майбутньому на лучан чекають нові сюрпризи.

«Нехай цей проєкт буде трішки загадковим», – анонсував художник.Насамкінець дослідниця Леся Бондарук поділилася з присутніми знаковою, на її думку, історією, яка чекала свого часу.

«Коли мені повідомили про ідею створення муралу Івану Гончаруку, потрібно було запитати дозволу родини. Я написала доньці Наталі й попросила теж запитати в дружини, як вона сприймає ідею і чи дає згоду. Наталя вислала мені аудіо зі спогадами Ганни Гончарук: «Так, хай буде, хай люди знають про нього». І раптом вона згадує випадок, який стався за кілька років до арешту Івана Гончарука. Вони сиділи ввечері перед телевізором, у колі сім’ї. Гончарук каже: «Дивись, хіба я думав, що виживу, коли мене засилали на Колиму? Я не думав, що виживу. Але я вижив і зараз ми маємо все: свою хату, дітей, онуків. Все маємо. Щасливі. От тільки Україна вільною була би». Ганна різко повернула голову й каже: «Іване, а що тобі це дасть? Ти як був простим сільським хлопцем біля землі, ти і при вільній Україні таким залишився би». Він каже: «Воно так, але, знаєш, я з дитинства клято наробився на поляків, потім усе життя клято робив на москалів і хочу, щоб українці були господарями на своїй землі». Оці слова згадалися саме в цей момент, коли Україна бореться за те, щоб українці були господарями на своїй землі. І оці слова «аби Україна вільною була» Івана Гончарука – це його «Привіт» із того світу», – зауважила Леся Бондарук.Вона акцентувала, що Іван Гончарук був простою людиною, одним із нас, водночас його постать символізує епоху того часу: «У тоталітарній державі система не рахується з людьми. Система перемелює їх… Як казав дисидент, теж в’язень Луцького СІЗО Валентин Мороз, у правди довгі руки. І власне оці довгі руки донесли до нас правду про Івана Гончарука і ті суди, які творилися над українцями. Цих судів, які ретельно готував КДБ, було чимало».

Як заплановано, мурал Івану Гончаруку включатимуть до пізнавальних екскурсій містом.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---