10 днів як удома: в селі на Волині збирають недолюблених дітей на табір «Теплі долоні»

У селі Замлиння на Ковельщині організували табір для дітей складної долі. Це вихованці інтернатів, притулків, реабілітаційних центрів, діти, які втратили батьків, або ті, яких мама й тато покинули.

Андрій показує кімнату, в якій живе вже 10 днів. Тут п'ять ліжок, на сусідньому спить його брат Олег, ідеться в сюжеті «12 Каналу».

«Миємося, вмиваємося, чистимо зуби, йдемо на зарядку. Потім у нас літургія в тому приміщенні, де католицька церква. Ми там робимо службу, потім ідемо їсти», – розповідає Андрій.

Це щоденні ритуали в таборі «Теплі долоні», який вже вшістнадцяте збирає в Інтеграційному центрі «Замлиння» однойменного села на Любомльщині дітей різної долі.

«Це діти, які не мають батьків, бо від них відмовилися, або діти, батьки яких позбавлені батьківських прав. Вони із ковельського притулку. І також це діти з різних міст України», – розповідає очільник Інтеграційного центру «Замлиння» отець Ян Бурас.

Саме він з допомогою рідних і меценатів створив на Волині місце, що стало порятунком для тисяч людей, а найголовніше – дітей, які обділені любов'ю.

«Вони не перебувають у нормальній люблячій сім'ї, в своєму будинку, у них немає, на жаль, своєї подушечки, ковдри, своєї кімнатки чи своєї зони комфорту. Вони міняють школи, в них змінюється коло спілкування, вони не можуть мати друзів і повноцінно розвивати стосунки», – зазначає партнерка Інтеграційного центру «Замлиння» Тетяна Мялковська.

Надійці – 11 років. Вона родом із села Білопіль Локачинського району. В «Замлиння» приїхала зі старшою сестрою Любою.

«У мене був безлад. І нас забрали. І ми з Любою поїхали плачучи», – каже Надійка.

На запитання, що тут подобається найбільше, відповідає не задумуючись: «Тут відбивну ввечері дають. Дуже смачна. Бутерброди зранку дають смачні. З сиром і ковбасою».

За словами співорганізаторки зміни, знаної мисткині та арттерапевтки Тетяни Мялковської, більшість із цих дітей у такі нормальні людські умови потрапили вперше в житті. Однак навіть маючи чотириразове харчування, вони ховають під матрацами їжу. Бояться, що більше не дадуть.

«Багато дітей просто не можуть наїстися. Вони їдять котлету за котлетою, котлету за котлетою, аж поки в них не піде зворотна реакція. Вони не можуть повірити, що це така смакота. Вони не знають, чи це буде завтра», – звертає увагу Тетяна Мялковська.

П’ятирічний Ромчик – із Маріуполя. У таборі він – зі старшим братом Костею. Їх узяла прийомна сім'я. Вони виїхали до Польщі, але вже за кордоном від хлопчиків відмовилися. Ромчик із Костею потрапили в ковельський притулок.

Про умови в центрах реабілітації, притулках й інтернатах чули інші два брати – Андрій з Олегом. Кажуть, що наслухалися від дітей тут, у таборі.

«У реабілітаційному центрі такого не дають, як тут. Вони розказували це все. Тут більше діти розвиваються, їдять багато. Тут воля. Отак», – каже Андрій.

Читати ще: Їм потрібна любов і сім'я: як живуть діти у сиротинці в Луцьку

Старші в таборі кажуть: діти приїжджають різні, але всіх їх об'єднує одне – недолюбленість.

«У них закритість і відчуття, що вони нікому не потрібні. Оце найбільше тривожить. Це найбільше турбує. Відразу є бажання дати їм тепло, ласку. І саме творчий процес, саме творчі атмосфери дають можливість відкритися», – наголошує психологиня Інна Бурда.

У таборі діти постійно зайняті. Вони створюють картини, писанки, плетуть із бісеру, лози, ліплять із глини.

Тетяна Мялковська пригадує нещодавню арттерапію, коли діти на папері мали зобразити свій стрес. Один із вихованців заходився просто нищити увесь папір.

«Він так його бив, він так його лупив, він так малював гостро, із заплющеними очима», – каже мисткиня.

З'ясувалося, що два тижні тому цей хлопчик втратив тата. Щоб дитина не бачила, як страждає матір, його на 10 днів відправили в табір у Замлиння.

«І він терпів. Він мусив бути сильним. Йому сказали: ти сильний, ти не маєш плакати. І він так ті два тижні терпів, що насамкінець викинув із себе той біль. Розумієте, це також треба робити», – наголошує Тетяна Мялковська.

Медсестру в таборі діти називають просто бабусею Валею. Більшість прибігають до неї не по ліки, а по увагу. Діти вигадують, симулюють хвороби, аби їх пошкодували й приголубили.

«Бачить, що одному допомагають, другому – і приходить. Каже: я тут вдарив пальчика, мені щось зробіть. Там немає нічого, але треба перекисом крапнути, бинтом замотати. І він такий радий іде… Ще обняти, сказати, що все мине», – розповідає медсестра Валентина.

Читати ще: «Тут – як у садочку, тільки увечері діток не забирають мами…»: як живе волинський будинок дитини

Художниця та писанкарка Ірина Семененко, крім майстеркласів та арттерапій, виконує тут роль лідерки. 50 дітей зміни ділять на сім'ї, кожну очолює лідер, який дбає про затишок і добробут усередині родини.

«У моїй сім'ї 12 дітей. У мене діти від 11 до 13 років, переважно хлопці. Такі трохи розбишаки, але так збіглося, що до мене потрапили всі діти, які дуже люблять малювати», – каже Ірина Семененко.

Не так давно таким же розбишакою був Сергій. Сьогодні він – теж лідер. Має в таборі свою сім'ю.

«Вони дивляться на мене чи на когось старшого і починають теж добрі вчинки робити», – каже Сергій.

Хлопець – із Донеччини. Нині виховується в ковельському притулку. У таборі підліток уже не вперше. Тут, згадує, почав розмовляти українською, тут йому допомогли відкрити в собі безліч талантів.

«Зараз я намалював три чи чотири картини. Дві – у мене в кімнаті. Дві – в майстерні. Я люблю готувати торти. У мене були два торти», – зазначає Сергій.

Готувати тут вчать усіх. На кухні – майстерклас із приготування домашньої ковбаси.Після табору діти повернуться в зовсім інші умови. А тим часом – протягом 10 днів – психологи, реабілітологи, митці, вихователі намагаються всіляко огорнути вихованців любов'ю та опікою.

«23 тисячі дітей на Волині, яких не обіймають, просто не обіймають. Їм не заглядають в очі і не питають: як ти?» – наголошує Тетяна Мялковська.

«Наша місія тут – сказати, що дорослі вміють чути, що дорослі можуть прислухатися, зрозуміти їх, бути захистом та опорою. Не затуляти роти. Не принижувати. Не вказувати місце», – додає психологиня Інна Бурда.

Табір функціонує за гроші американського фонду «Український гуманітарний культурний інститут», фундації Lesia UA і донатів небайдужих людей. Заробляють на табір і самі діти. Вони малюють картини, які можна придбати на аукціонах за кордоном. На одну зміну табору – а це до 65 осіб – треба щонайменше пів мільйона гривень.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---