Станом на сьогоднішній день, судячи з повідомлень у ЗМІ, більшість громадян України переймаються двома актуальними питаннями: «Відбудуться чи ні вибори до Верховної Ради?» та «Доцільність їхнього проведення». По різному аналізується ситуація в країні та її політичні перспективи. Однак, я думаю, що більшості з нас вже набридли суперечки та конфліктні ситуації політиків.
Для тих хто сьогодні засідає у владних кабінетах є важливим одне питання: «Хто буде завтра в кріслі Прем’єр-міністра: Янукович чи Тимошенко?» Жодні чергові чи позачергові вибори радикально не змінять ситуацію в Закритому акціонерному товаристві «ВРУ». Основні пакети акцій належать кільком політичним силам. Теоретично можна припустити, що не пройде якась маловпливова політична сила до Парламенту і на її місці з’явиться інша також мало впливова.
Я ж стверджую, що при нині діючому виборчому законодавстві коаліція у ВРУ може формуватись лише на базі БЮТ або ж на базі Партії Регіонів. Третього не дано.
Якщо ж Президент й інші політики прагнуть реального виходу з політичної кризи, то потрібно радикально змінювати виборчу систему й повертатись до засад змішаної виборчої системи. І, на мою думку, вплив політичних сил потрібно мінімізувати. Тобто за списками партій обирати 25%-35% від складу Верховної ради України, а решту за мажоритарним принципом. Такий підхід дозволить повернути принципи демократії в стіни Верховної Ради.
Набагато простіше буде висловити недовіру депутату-мажоритарщику й провести дострокові вибори в окрузі, а не тормосити всю державу, тим більше в період світової економічної кризи, бо два депутати вийшли з коаліції. Це своєрідні мрії –  я дуже сумніваюсь, що сьогодні наш Парламент здатен проголосувати за законопроекти, які б мінімізували політичну корупцію.
На даний час в державі є не лише політична криза. Люди шоковані ситуацією в країні, величезними чергами в банках, затримками перерахувань коштів на рахунки, ростом відсоткових ставок, відмовами у видачі кредитів тощо. А тут ще й Парламент розпустили… Знову назрівають вибори, знову мільйони гривень викинеться в «урни». Легко можна прогнозувати, що місця у Верховній Раді не знайдуть нових «власників», хіба що наші чиновники «махнуться» ними… Але що з того? Як говорить одне математичне правило «від перестановки доданків сума не зміниться» (хіба що в їхніх кишенях!).
Разом з цим, ніхто не дасть гарантії, що:
вибори відбудуться;
після виборів буде сформовано в 30-ий термін коаліцію;
коаліція в новому парламенті буде дієвою і довготривалою.
Тобто нас чекають процеси перманентних постійних виборів, виборів як безмежних витрат з бюджету. А чим думають платити зарплати, пенсії стипендії. В країні і так криза, а нам тільки в вибори погратись. Я не депутат, але в такому контексті їх роботи щодо людей вже не хочу бути народним обранцем.
Так чи доцільно проводити дострокові вибори? Доцільно, але після завершення економічної кризі і після відповідних змін до виборчого законодавства. Чи можна мінімізувати політичну корупцію? Так, але лише крізь призму законів, які максимально спростять висловлення недовіри народному депутату. Чи припиниться політична корупція в середині політичних сил при формуванні списків? Так, якщо їм залишиться 20-30% місць у ВРУ за партійними списками, а решту віддати мажоритарщикам, то місця не будуть продавати «наліво – направо». І взагалі така кількість депутатів забагато їх достатньо 200 чоловік.
Це все традиційні, певною мірою банальні думки про те, що відбувається в державі. Хочеться мріяти, що в політику підуть ті, хто готовий витрачати свої кошти і час в реалізацію обіцянок. А в нас вкладають у виборчі технології, щоб потрапити у владу, а потрапивши туди думають як собі ці кошти повернути.
Як наслідок маємо Владців з ментальністю метеликів-одноденків. В них одна логіка: «Купив місце в прохідній частині, агітував-обіцяв, потрапив у владу, продав за безцінь державне майно, отримав відкат. А завтра? А завтра інші прийдуть…» Я ще не зустрічав політиків, які готуючись до виборів звертались би до господарників, які б розробили програму дій для влади. Політтехнологи в Україні ціняться набагато більше ніж господарники. Всіх цікавить як потрапити у владу й мало кого цікавить як там залишитись завдяки власним справам для людей.
Простіше змінити закони, так, щоб можна було приватизувати не лише максимум держмайна, а й максимум крісел у ВРУ.
Тому пропоную ряд дій в даній ситуації:
не брати міжнародних запозичень, а максимально акумулювати внутрішні резерви (ми ж отримаємо позику не в гривнях, а в доларах курс якого постійно росте і віддавати будемо в декілька разів більше);
посилити систему контролю зі сторони НБУ щодо курсу основних іноземних валют, зокрема долара, і тісна співпраця з комерційними банками щодо запозичень;
припинити політичний «швондіризм» і передбачити в кримінальному кодексі відповідальність за голослівні й безвідповідальні заяви, в результаті яких нанесено збитків громадянам, юридичним особам чи державі;
Президенту України В. Ющенку, Прем’єр-міністру України Ю. Тимошенко та лідеру опозиції В. Януковичу сісти за стіл переговорів заради країни та людей, а не власних рейтингів і власної довічності в політиці.
Кожна з цих постатей має особистісний авторитет, і це безумовно. Але набагато вищим стане авторитет якщо вони створять такий собі тріумвірат. Вони можуть створити єдине ціле, а не розривати країну і народ на окремі елементи крізь призму політичних уподобань.