Сіяв зерно, тепер засіває ворожі позиції кулями: історія воїна сталевої сотки

Пан Олег на псевдо Гран служить на посаді командира відділення у 3-му механізованому батальйоні 100-ї ОМБр.

До 45 років цей чоловік не мав жодного стосунку до війська – не служив строчку, не навчався на військовій кафедрі, пишуть на сторінці бригади у Фейсбуці.

З дитинства мав два великі захоплення – риболовлю та футбол. Найбільше любив рибалити зі спінінгом на річці Рось (найпам'ятніший трофей – щука завважки понад 4 кг!). Вболівав за київське «Динамо». Та й сам грав на позиції правого захисника за команду (називалася вона, звісно, також «Динамо») з рідного села Тадіївка (колишній Володарський, а нині Білоцерківський район Київщини).

Закінчивши Білоцерківський державний аграрний університет (нині Білоцерківський національний аграрний університет) і здобувши спеціальність агронома, Олег усе життя працював за фахом.

«Спочатку в колгоспі, згодом – у фермерському господарстві. Відповідав за вирощування зернових культур – пшениці, ячменю, сої, кукурудзи, гречки, соняшнику, – розповідає Гран. – У лютому 2022-го я не пішов до ЗСУ добровольцем, бо розумів: хліб теж треба комусь вирощувати. Але коли влітку 2024-го одержав повістку, навіть гадки не мав ухилятися – у визначений час прибув до ТЦК, пройшов ВЛК, згодом – курс БЗВП (базової загальної військової підготовки) у навчальному центрі».

Читати ще: «Мені не байдуже, що буде з нашою Україною», – підполковник зі сталевої сотки на псевдо Купол

На початку серпня Олег потрапив до лав 100-ї ОМБр. Пройшовши допідготовку та адаптацію, чоловік вирушив у Торецьк на своє перше бойове завдання.Замість запланованих п’яти днів Гран пробув на позиціях 77 діб, щодня демонструючи неабиякий героїзм.

«Увесь цей час поряд зі мною був побратим Валера на псевдо Лівша, з яким ми познайомилися ще в навчальному центрі. Згодом ми «підхопили» ще бійця Олександра на псевдо Карп зі 150-ї ОМБр, – каже Олег. – Бити ворога доводилося у режимі нон-стоп. Бо там якщо не ти, то тебе. Завдяки раціям у нас був постійний зв'язок з командуванням. Дронами нам доправляли батареї до рацій, воду, їжу (хліб, галети, консерви, сало). Ремінці, звісно, затягнути довелося. Та найбільше я чекав передачу із сигаретами – без курива справді не міг…»

Найважчим випробуванням за увесь цей час, зізнається боєць, стала втрата побратима із сусідньої позиції.

«Йому ударною хвилею зламало шию. Ми змогли затягнути його в підвал, але зарадити вже нічим не могли. За кілька хвилин він помер у мене просто на руках», – розповідає Гран.

А ще Олег жартує, що після війни зможе на пів ставки підпрацьовувати у лікарні хірургом.

«У декого з хлопців починали нагноюватися дрібні уламки, які потрапили в тіло під час обстрілів. Брав ножа, добре випалював лезо, а перекис водню і перев’язувальний матеріал в аптечках були. Одне слово, навчився давати раду тій напасті – «пацієнти» із сусідніх позицій вже в чергу до мене «на прийом» писалися», – переповідає власний досвід порятунку побратимів.

До речі, на виконання бойового завдання Гран вирушав постриженим під нуль. Та протягом понад двох з половиною місяців зачіска чоловіка неабияк змінювалася.«Періодично ножицями з аптечки трохи обрізав зайву бороду. Вже коли повернувся з позицій, нарешті поголився, а ось знову стригтися під нуль не став – лишив оселедця. Бо, виходить, я таки непоганий козак – раз усе те зумів пережити», – жартує попри все.

Читати ще: «Повномасштабна війна застала нашу команду спецпризначенців у пасажирському поїзді «Київ – Херсон», – офіцер ССО про події 24 лютого 2022 року

«А що зробили найперше, коли нарешті повернулися із 77-денного бойового завдання?» – цікавимося в Олега.

«Була ніч, тож дзвонити вітчиму Юрію Івановичу не став, аби не тривожити старшу людину. Набрав брата – також Юрія. І подзвонив колишній дружині Наталі – попри розлучення, ми перебуваємо в хороших людських стосунках, нормально спілкуємося. Попросив, аби вранці сказала 14-річному сину Артему та восьмирічній донечці Діні, що тато живий, – зворушливо розповідає Гран. – Ну, а потім… засів за YouTube – до самісінького ранку дивився огляди ключових футбольних матчів, які пропустив за ці 77 днів».

А ось що каже наш Герой про чинники, які допомогли йому пережити усі випробування: «Найперше допомагали думки про дітей – було величезне бажання все витримати, повернутися і обійняти їх. А ще – рятувала молитва. Навіть ті, хто ніколи не знав і «Отче наш», раптом усе «згадували» і починали дуже гаряче молитися…»

А зовсім нещодавно воїна було удостоєно високої державної нагороди. Указом Президента України №122/2025 від 23 лютого 2025 року молодшого сержанта Гранківського Олега Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---