Королі, інтриги та бенкети: яким був луцький з’їзд 1429 року, що міг змінити Європу

У 1429 році Луцьк на кілька місяців став столицею об'єднаної Європи, бо до замку Любарта тоді з'їхалися наймогутніші монархи на чолі з імператором Священної Римської імперії, щоб обговорити важливі питання та ухвалити стратегічні рішення, здатні змінити історію.

Відео, присвячене З’їзду європейських монархів у 1429 році в Луцьку, вийшло на каналі імені Т. Г. Шевченка. Нагадаємо, що це канал братів Капранових, на якому навчають ненудної історії.

Європу тих часів об'єднувала система титулів, коли королівські корони роздавав Римський Папа і на додачу ще існувала Священна Римська імперія, тобто великий союз монархічних держав, якими керував імператор, знову ж таки затверджений Римським Папою. У часи, які нас цікавлять, ця імперія простягалася від Балтики та Північного моря до Адріатики та Апеннінського півострова і включала всі землі теперішніх Німеччини, Чехії, Словенії, Нідерландів, Люксембургу, більшої частини Австрії та Бельгії, схід і південь Франції, північ Італії, захід Польщі та ще трохи Хорватії. Нагадаємо, що ЄС заснували шість країн, території яких складали приблизно таку саму площу, як у Священної Римської імперії.

До чого тут Луцьк? У ті часи він був частиною Великого князівства Литовського і Руського, яке не входило до складу Священної Римської імперії. Наголосимо, що королівські корони тоді роздавав Римський Папа, а головним питанням з'їзду була саме корона.

З'їзд монархів, на відміну від теперішньої Ради ЄС, не мав владних повноважень. Це була дипломатична зустріч, на якій обговорювали важливі питання. Зараз таку зустріч назвали би самітом. На таких самітах утворювали військові союзи проти спільного ворога, як-то антиосманська Священна ліга, або намагалися запровадити нові політичні механізми, як, наприклад, проєкт Центральної Європейської Ліги держав, висунутий на Краківському з'їзді. Аналогічні збори проходили і в Давній Русі. Ми знаємо їх як Княжі з'їзди, найзнаменитішим з яких, безперечно, був Любецький 1097 року, зібраний за ініціативою Володимира Мономаха для припинення усобиць та створення правил мирного розподілу спадщини між нащадками князів.

Що ж примусило зібратися монархів у Луцьку на початку XV століття? Звісно, османська загроза, адже наприкінці попереднього XIV століття османи, яких у Малій Азії зупинив неприступний Константинополь, переправилися на європейський берег Босфору і одна за одною почали захоплювати візантійські землі у Греції та на Балканському півострові. У важкій та кривавій битві на Косовому Полі вони здолали сербенів, а після того біля болгарського Нікополя розгромили збірну хрестоносців, яка складалася з французів, угорців, венеційців та госпітальєрів, підкоривши таким чином більшість Балкан та відкривши собі дорогу на Західну Європу. Від Візантії після цього залишився тільки Константинополь з околицями, а кривий турецький ятаган почав загрожувати безпосередньо Священній Римській імперії. На східному фронті тим часом теж було неспокійно. Там відбувалися розпад Золотої Орди та зародження нового агресора – Московського князівства.Читати ще: До 600-річчя з’їзду європейських монархів у Луцьку в «Укрпошти» планують замовити спеціальну марку

Однак не це в першу чергу хвилювало організатора луцького з'їзду – великого князя литовського, руського і жемайтійського Вітовта. Його проблема полягала в тому, що двоюрідний брат Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою, дочкою Людовіка І Угорського з Анжуйської династії, який отримав корону від останнього з династії П'ястів Казимира IІI Великого.

Казимир ІІІ зібрав докупи польські землі, заснував Краківський університет, почав карбувати перші державні гроші, видав перші статути польського права, але під час Вишеградського з'їзду монархів цей правитель примудрився домовитися з Людовіком Анжу, угорським принцом, що в разі відсутності спадкоємця чоловічої статі передасть йому корону Польщі, а в обмін отримав право на корону Русі. Казимир був молодим і плекав великі надії. Однак чотири дружини одна за одною народжували йому тільки дочок. У такий спосіб після смерті Казимира польський трон опинився в руках угорського тоді вже короля Людовіка. Щоправда, останнього за іронією долі спіткала така сама халепа: дві дружини народили трьох дочок. Але Людовік не давав нікому жодних обіцянок, тому корони поділив між дочками. Одній з них, Ядвізі, довелося стати королевою Польщі, а другій, Марії, – сісти на трон Угорщини.

Коли після невеличкої війни за корону литовський князь Ягайло одружився з Ядвігою, королем затвердили його. Таким чином почалася нова польська династія Ягеллонів. Отже, Ягайло, який тоді очолював Велике князівство Литовське і Руське, опинився на двох престолах – польському та литовському – одночасно.

Однак у якийсь спосіб полякам вдалося змусити Ягайла підписати спеціальну грамоту, в якій він зобов'язувався сам прийняти католицтво і зробити його державною релігією Литви, використовувати своє майно на потреби Польщі і, що головне, навіки приєднати до Польського королівства підвладні литовські, руські та жемайтійські землі. Грамоту було проголошено за присутності польських послів у литовському місті Крев, і саме тому цей союз зветься Кревською унією. Можливо, головною принадою для Ягайла була корона, адже вона давала можливість увійти до клубу королів під омофором Римського Папи. Це, нагадуємо, було праобразом теперішньої об'єднаної Європи. Бо ж Великий князь – це той, кого визнали його піддані, а королям корони дає безпосередньо представник Бога на землі.

Читати ще: З'їзд монархів 1429 року в пам'яті луцьких міщан. 360 років потому

Литовські князі охоче хрестилися у православ’ї, а за потреби без проблем міняли віру. Прості громадяни у той самий час, попри те, що формально великою мірою були православними, міцно трималися за свою спадкову язичницьку віру. Тому Ягайло, який після хрещення отримав ім'я Владислав, вирішив мотивувати своїх громадян до прийняття католицтва. Знаті за це він розширив права на володіння спадковими маєтками, дозволив видавати заміж своїх дочок та родичок без дозволу князя. Крім того, він звільнив маєтки католицького духівництва від податків. Водночас звичайних громадян підштовхували до нової віри шляхом заборони шлюбів між католиками та православними.

У Литві Ягайло-Владислав поставив своїм намісником рідного брата Скиргайла.

Такі нововведення не викликали захват у загалом консервативного населення, тому деякі князі відмовилися визнавати владу нового короля, а брат Ягайла, князь полицький Андрій навіть підняв повстання проти нього у союзі зі смоленським князем та Лівонським орденом. Однак намісник Скиргайло зміг придушити його. Врешті боротьбу з польською експансією очолив двоюрідний брат Владислава Вітовт, який давно конкурував з ним і зовсім нещодавно разом із батьком Кейсутом воював за великокняжий престол. Ту війну закінчили мирним договором, але його умови не влаштовували Вітовта.

Вітовт звернувся до Тевтонського ордену, з яким мав тісні зв'язки. У результаті почалася нова громадянська війна, яка тривала чотири роки і завершилася компромісом: Ягайло призначив Вітовта Великим князем Литви довічно і надав князівству право на самоврядування, а Вітовт у відповідь визнав себе васалом Польщі. Однак Вітовт одразу почав шукати шляхів виходу з-під влади кузена-сюзерена і на думку йому спало звернутися до Римського Папи й попрохати того взамін на покатоличення Литви надати її очільнику королівський титул. Тому Вітовт, скориставшись своїм союзом з Тевтонським орденом, почав шукати виходів на імператора Священної Римської імперії.

Тоді імператором Священної Римської імперії, а точніше ще королем, був Сигізмунд І Люксембурзький. Він одружився з сестрою Ядвіги Марією ще за життя її батька Людовіка. І за дочкою той дав у посаг корону Польщі. Таким чином Сигізмунд мав би сісти на трон у Кракові, і частина польської шляхти навіть присягнула йому, але інша частина почала так звану Громадянську війну у Великопольщі, в результаті якої поляки проголосили своїм королем сестру Марії Ядвігу, а потім видали її заміж за литовського Великого князя Ягайла. Таким чином Ягайло отримав корону, фактично зняту з голови Сигізмунда.Читати ще: Волинь – колиска руської держави: міжусобиці у князівстві, з’їзд монархів у Луцьку, УПА. Відео

Отож, Вітовт звернувся до Сигізмунда, і той цілком підтримав ідею коронації литовських князів. Ішлося про прийняття до монаршого клубу нового претендента, тому тут не завадила би згода всіх авторитетів. Саме тому в Луцьку за ініціативи Вітовта було скликано З'їзд європейських монархів. І Сигізмунд своєю згодою завітати на нього дав сигнал, що й іншим варто приїхати.

У гості до Вітовта завітали кузен і король Польщі Владислав-Ягайло у супроводі гнезненського єпископа, який мав верховенство над всіма польськими та литовськими єпархіями, Краківського єпископа, Краківського воєводи, а також представників знатних родин, зокрема і Остророгів, король данський, шведський і норвезький Ерік Померанський, великий князь московський Василь ІI Темний, великий князь рязанський Іван Федорович, великий князь тверський Борис Олександрович, магістр Лівонського ордену, командор Тефтонського ордену, хан Перекопської орди, хан Донської орди, хан Волської орди, представник імператора Візантійської імперії,спеціальний посланець Римського Папи і головний гість– майбутній імператор, а поки що король римський, чеський та угорський Сигізмунд І Люксембург з дружиною та представниками чеської, угорської, хорватської, австрійської та іншої знаті Священної Римської імперії.

Роль господарів, окрім Вітовта, виконували представники знатних родів Литовського князівства: Олельковичі, які володіли титулом київських князів, Острозькі, Гольшанські, Сангушки, Курцевичі, Чорторийські, Четвертинські, Друцькі, а також католицькі, православні та вірменські єпископи разом з юдейськими рабинами.

Конгрес було заплановано на початок січня 1429 року. Першою приїхала делегація з сусідньої Польщі, але король Владислав вважав непрестижним чекати на інших гостей. Тому польський король не став займати відведених йому апартаментів, а натомість поїхав на кілька днів на полювання, доки не приїхав імператор Сигізмунд.

«Король римський і угорський Зигмунт прибув на той з'їзд пізніше. Він, однак, прислав завчасно послів, аби це якось виправдало його запізніле прибуття. Щоб не марнувати часу на зупинку в Луцьку, король Владислав подався з Луцька полювати на угіддя між Луцьком і Житомиром і пробув там кілька днів, аж поки йому не доповіли про прибуття до Луцька короля римського Зигмунта. Вийшли назустріч на відстань однієї милі князь Вітольд зі своїм почтом панів, а після того приїзду король польський Владислав увійшов до карети, в якій їхала королева римська Барбара, і в'їхав до Луцька. Потім за князем Вітовтом поспішав на коні король римський Зигмунт, біля якого був єпископ краківський Збігнев, а тим часом труби та інші різні інструменти звучали потужно», – писав польський хроніст.

Звісно, така кількість гостей не могла розміститися у Верхньому Луцькому замку. Тому їх селили по всьому місту та навіть у передмісті. Гостей розважали лицарськими турнірами, полюваннями та бенкетами, на яких щодня споживали 700 діжок меду та вина, 700 волів, понад 1000 баранів, сотні лосів, кабанів та іншої дичини, незліченна кількість риби, птахів та овочів.

Засідання саміту відбувалося у князівському палаці, який розташовувався в замку. Про що ж там говорили? Безперечно, турецьке питання стало основним, адже король і майбутній імператор Сигізмунд раніше намагався зібрати проти турків Хрестовий похід, однак зазнав поразки біля болгарського Нікополя. Сигізмунд запропонував Польщі та Литві приєднатися до антитурецької коаліції, але Владислав відповів, що ще не час. Князівство Молдова запропонували поділити між сусідами за те, що воно не виступило проти османів, як домовлялися, однак і тут не дійшли спільної думки. Другою великою проблемою стали гусити, які на той момент уже запалили Європу. Третьою – стосунки з Ганзою та торгівля на Балтиці, але й тут далі розмов справа не пішла.

А як тільки Сигізмунд поставив питання коронування Вітовта, польська делегація підвелася та залишила зібрання, не бажаючи навіть чути про це. Проте Сигізмунд з Вітовтом цілком слушно розміркували, що їхня справа – попередити про наміри. Вони зробили це, а далі вже в гру вступає Римський Папа, адже давати корони – суто його компетенція. Коронацію Вітовта запланували на серпень того ж року. В канцелярії Сигізмунда було підготовлено відповідні коронаційні акти, проте через активну протидію поляків плани довелося перенести на наступний рік. Не дочекавшись корони, Вітовт, який мав за плечима вже 80 років, помер, так і не ставши першим королем Литви.

Одне слово, Луцький саміт 1429 року завершився нічим – сторони не підписали навіть спільного комуніке, Литва так і не отримала рівного з Польщею державного статусу, але боротьба литовсько-руських еліт за свої права та самоврядність тривала ще не одну сотню років і завершилася загибеллю Речі Посполитої.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---