Від ляменту до пісні про гетто: Олександр Котис провів мандрівку п’ятьма століттями поезії про Луцьк

Від сатири Олени Копоть-Журавницької, жартівливих і сороміцьких віршів, творів Данила Братковського, Олени Пчілки, Лесі Українки до текстів Костя Шишка та Ольги Ольхової: в Луцьку говорили про 500-річні взаємини поезії та міста.

Лекція «Поезія і Луцьк. 500 років взаємин» від краєзнавця, очільника відділу охорони культурної спадщини міськради Олександра Котиса відбулася 3 жовтня в книгарні «Є».

«Тема поезії і міста дуже цікава, і в Луцьку вона, звичайно, піднімається не вперше. Як я прийшов до цієї теми? Десь у 2017-му чи 2018 році я був у Любліні, де натрапив на досить велику книжку про п’ять століть поезії про Люблін (за редакцією Вальдемара Міхальського, – авт.). І я зацікавився, скільки поезій написано про Луцьк, і почав збирати інформацію. Так і народилася тема «Поезія і Луцьк. 500 років взаємин». Я хотів би торкнутися не тільки поезії про Луцьк, а й поезії, яку писали в Луцьку або яку писали люди, які свого часу жили або народилися тут. Насправді про Луцьк написано дуже багато поезії», – розповів Олександр.

Він зауважив, що поезій про Луцьк, датованих XV-XVI століттями, було відшукати найважче. Натомість віршованих рядків, присвячених рідному місту, у ХІХ-ХХ столітті було вдосталь.

«Я намагався підібрати поезію, написану різними мовами, з різних культур, а також максимально різної якості. Це і поеми, і великі твори, і вірші на два чи чотири рядки», – сказав краєзнавець.Напевно, найбільш ранній вірш, пов’язаний із Луцьком, про який можна говорити, – це так званий «Луцький пасквіль» XVI століття. Його вважають першим сатиричним твором української літератури. У 1575 році в місті розвісили листки з віршем, у якому дружину ключника звинуватили в розпусті. Авторкою віршованих рядків є Олена Копоть-Журавницька. Її судили, тож урешті вона мусила перепросити за свій вчинок. Таблицю з текстом цього пасквіля у варіанті дослідника Ореста Левицького нині можна побачити на одному з будинків на вулиці Драгоманова.

Читати ще: Луцьк у споминах відомих людей минулого

Наступну згадку про місто знаходимо в творі латинською мовою «Роксоланія» польського автора Себастьяна Клиновича. Цей текст датований 1584 роком і містить такі рядки: «Хто б поминув тебе, Луцьку, що гідний камен геліконських, в місті обличчя святе бачиш владики свого».

Далі Олександр Котис розповів про книгу «Лямент по отцю Іоану Васильовичу, написаний у Луцьку року 1628-го». Цей бароковий твір написали учні та викладачі братської школи, священники Луцького братства. Цікаво, що цей твір не тільки написали, але й видали в Луцьку – в мандрівній друкарні при братському монастирі.Луцьк у XVI-XVIII століттях був адміністративним центром Волинського воєводства, тож тут концентрувалися судові органи влади. І писарі вели в судах актові книги. Деякі з них нині зберігаються в Центральному державному історичному архіві в Києві.

«Канцеляристи, які записували скарги, мусили би вести їх як офіційну документацію в судах. Але вони дуже часто відходили від цього: робили малюнки, зокрема сороміцькі, записували жартівливі вірші чи навіть неправдиві історії. Наприклад, є історія про те, що баран скаржився з того світу на те, що його з’їв єврей. І от серед цих записів трапляється вірш про Луцьк 1681 року: «Кращого за тебе в Луцьку немає нікого, а щоб тобі це довести, то йдемо і нап’ємося меду». Це лише один із безлічі прикладів», – переповів Олександр.

Він згадав теж про поезію Данила Братковського, луцького братчика, поета, шляхтича кінця XVII століття, зокрема про твір «Життя в місті» 1697 року:

«Той крам вірменський накупив, багатий,

А ще багатший – дорогі блавати,

Той різні хутра, пишні сукенниці,

Той бакалії, той трима крамниці.

Медами, пивом вміло промишляє,

Горілку, оцет чи солодке має.

Той сіном, збіжжям, сіллю той торгує,

А пан без праці в соболях вікує».

«На жаль, тепер із XVII століття ми маємо перестрибнути відразу в XIX. XVIII століття в багатьох аспектах темне: ми про нього мало чого знаємо. Тогочасну історію ми загалом мало знаємо, і жодних віршів я не зміг знайти. Думаю, цю прогалину вдасться заповнити трошечки пізніше», – сказав Олександр.Говорячи про Луцьк і поезію, неможливо оминути вірші представників родини Косачів-Драгоманових. Наприклад, у 1883 році Олена Пчілка написала твір «Волинські спогади»:

«Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний

Ховаєш старої давнини,

Й Тебе я спізнала, й Тебе пильнувала –

Були то хорошії днини!

Старезний Твій замок, дідизни останок

Навік в моїй думці зостався.

І повідь весняна широка, і давня

Та церковця, в котрій прощався

Мій дух із Тобою!.. Не жалем-журбою

Хотіла б Тебе спом’янути,

Волинський куточок, де мов в сповиточку

Години ті сплять незабутні!»Читати ще: «Велике щастя, що з Луцьком трапився Котис». Із презентації книги «Тисяча років життя та історії»

А Леся Українка, імовірно, надихнувшись життям у Луцьку, в поемі «Віче» 1901 року писала:

«Зубчата тінь від замкового муру

все довшала, а далі й двір покрила.

В бойниці небо стало темно-синім,

не стало вже червоного віночка

на голові малої Жанни д'Арк, а ми співали...

Раптом наша варта нам гасло подала: «Гуси, додому,

вовк за горою!» – Все затихло миттю:

«великі» йшли!.. Під муром притаївшись,

ми бачили, як постаті незграбні,

хитаючись та пишучи «мисліте»,

блукали по замковому дворі, – «великі» йшли з веселої беседи».Гріх було б оминути увагою, за словами Олександра Котиса, члена луцької караїмської громади Сергія Рудковського. Він першим із караїмів почав писати не релігійну, а світську поезію, він писав так званим луцьким діалектом караїмської мови. Окрім того, він писав про Луцьк у 30-х роках минулого століття:

«Гей, гей, річко, рідна річко,

Повновода і весела стрічко,

На твоєму березі надійно

Я стою і дихаю спокійно...»

Олександр Мардкович теж писав луцьким діалектом караїмської мови. У вірші «Караїмські зорі» (1930-ті роки ХХ століття) він подає:

«Лиш три зорі на темну ніч,

А більш нема і не шукай.

Горить плеяда із трьох свіч –

То сяють Галич, Луцьк, Тракай».

«У 30-х роках Олександр Мардкович заснував видавництво караїмомовного журналу, до речі, в будівлі, яка до сьогодні збереглася в Луцьку на вулиці Лесі Українки, 65. Цей будинок зведено за його кошти. За ним Олександр Мардкович планував ще збудувати кінотеатр, але не вдалося… У 1940 році, коли прийшли совєти, будинок Мардковича націоналізували», – додав краєзнавець.Зовсім по-іншому сприймається вірш Владислава Броневського «Пси поліційні в Луцьку», написаний у 1920-х роках. Тут ідеться про гучні процеси над комуністами в Луцьку в 20-30-х роках.

«У зв’язку з луцькими процесами великої, але лихої слави зазнав комісар Сергій Заремба. Він був дуже жорстоким, незаконно знущався над в’язнями… І от у поезії Владислава Броневського він зображений», – сказав Олександр Котис.

Нібито саме Заремба 1930 року вбив секретаря окружного комітету КПЗУ Степана Бойка. Його тіло згодом викинули в річку Стир. Згодом Заремба придбав автобуси Fiat і став перевізником, також він звів кілька житлових будинків у Луцьку.

«Я не міг оминути, звичайно, Костя Шишка. Як на мене, його вірш «Луцьк напровесні» 1971 року є одним із найбільш міських, – поділився лектор. – Крім того, Кость Шишко ще відомий своїми сороміцькими віршами».Також Олександр Котис підготував для присутніх ексклюзив. Як виявилося, пісня на ідиш під назвою «Моє містечко Луцьк» міститься на платівці Songs to remember. Ghetto songs.

«На початку ХХ століття в Луцьку в родині Фершко народилися троє братів. Усі вони були дуже схильними до музики. Вони закінчили Варшавську консерваторію, багато гастролювали. У роки Голокосту частина родини Фершко потрапила в концтабір у Варшаві. Наприклад, Хаїму Фершко, піаністу, там ампутували ліву руку. Після війни він одружився. Сара Фершко – сопрано. З концтабору вона так само вийшла з ампутованою лівою рукою. І от подружжя видало платівку пісень про гетто. Цікаво, що там є композиція «Луцьк». Імовірно, текст пісні написав Габріель Вайсман. Він теж міг бути вихідцем із Луцька», – розповів Олександр Котис.

Як додав, згадана пісня «Луцьк» практично невідома.

Наостанок краєзнавець навів приклади поезій Дмитра Павличка, Валентина Мороза та Ольги Ольхової.Ось уривок із вірша «Луцьк» Валентина Мороза:

«Позлітаються сови над заборолом замчища,

Розполохують сиві сутінки попелясті крила,

І лякають язичників таємними письменами

Похилені плити на караїмських могилах».

«Можна було б подати ще велику кількість людей: і відомих, і менш відомих, і майже невідомих. Але я хочу закцентувати на вірші сучасної поетеси Ольги Ольхової, де є рядки: «Я тут удома. І мені тут ЛУЦЬКО». На мою думку, цей вірш увійде в історію. Сьогодні управління туризму Луцької міської ради робить максимальні зусилля, аби поширити оце «луцько». Цей термін містить концентрацію всього хорошого та самобутнього, що є в Луцьку», – наголосив насамкінець Олександр Котис.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---