«У мене перед очима трьох дострелили», – волинянин, який пережив жахи війни і полону

Руслан Фелещук із Ковельщини отримав поранення та пройшов через російський полон. Нині він оговтується після жахів, які довелося пережити. Наслідки ворожих знущань, фізичних і психологічних, наголошує, так швидко не забути.

Чоловік – із села Гончий Брід Колодяжненської громади. Зараз він удома на реабілітації, але ще не так давно перебував у російському полоні та вважався зниклим безвісти. До росіян потрапив під час бою з ворогом у Запорізькій області. На той момент 46-річний Руслан служив стрільцем у Нацгвардії, уже мав кілька поранень, але й подумати не міг, що отримає ще досвід полону, йдеться в сюжеті «12 Каналу».

«Усякі думки в голову лізуть: чи будеш жити, розстріляють чи не розстріляють?» – пригадує волинянин.

Читати ще: Двоє вважалися зниклими: з полону РФ вчора звільнили чотирьох волинян

Руслан пішов у військо добровольцем на початку повномасштабної війни – 1 березня. Спершу більше пів року служив у Нацгвардії в Луцьку. Згодом відправили на Донеччину – тримати оборону Бахмута. А влітку 2023-го його підрозділ передислокувався на Запорізький напрямок. Саме там Руслана вперше поранили в руку під час мінометного обстрілу.

«Ми ще не дійшли, як нас почало косити. Ми попадали. Заповзли там ще з одним в окопчик і мене в окопчику тоді ранило», – говорить чоловік.

Ще одне поранення отримав також у руку через розрив гранати.

Тоді Руслан з іще шістьма побратимами мали завдання зайняти захоплену росіянами позицію, але потрапили у ворожу засідку. Окупантів було більше. Майже всі українські військові були поранені. Евакуювати встигли лиш одного бійця.

«Чи будеш живий, чи не будеш? Заб’ють чи не заб’ють? До нас підійшли, кажуть: якщо хочете жити, то здавайтеся. Вирішили, що будемо здаватися, бо оставалося дві гранати нам кинути в бліндажик і все», – каже захисник.

Тоді на його очах росіяни позбавили життя трьох побратимів із важкими травмами. Саме на війні, каже чоловік, дружба справжня. Через це найважче – втрачати товаришів.

«Він на тебе дивиться, щоб ти йому поміг, а ти йому взагалі нічим не можеш помогти. Це найбільше болить… У мене перед очима трьох дострелили».

Читати ще: Син сказав: «Я буду як тато», – дружина військовополоненого з Волині. Інтерв’ю

Руслана та ще двох бійців росіяни взяли в полон. Куди їх везли, чоловіки не знали, бо очі одразу зав’язали скотчем. Справжнє знущання розпочалося по приїзду.

«Привезли в комендатуру і там почалося. Били по чому попало, навіть током били, металічними прутами, дерев’яними дрючками. В мене на пальцях шкіра була чорна – так током били. Ребра з правої сторони до сих пір болять, не можна притулитися», – розповідає волинянин.

На допити забирали щодня. Хоч до того, що пережив чоловік, більше підходить слово «тортури».

«Попитають, попитають і б’ють. Побили, побили і знов б’ють. Кожен день. Тривало годину-дві, десь так. Тримали нас – десять чоловік – у невеликому підвалі».

Спати доводилося на цементі. Про якісь зручності не було й мови. Їли раз на день квашену капусту.

«Одна миска на всіх, десять ложок одноразових і все. Миску капусти накидали і принесли. Ну воду давали. Час від часу давали навіть покурити», – пригадує Руслан Фелещук.Читати ще: «Мам, тут таке пекло…» І зв’язок обірвався. Лучанка 20 місяців шукає сина-морпіха

На велике диво, саме так це називає чоловік, він пробув у полоні всього пів місяця. Та навіть за такий проміжок часу росіяни відібрали в нього здоров’я.

«Ребра поламані. Пошкоджені селезінка, печінка, нирки… Все всередині пошкоджене», – додає волинянин.

Зараз Руслан перебуває на реабілітації. Має головні болі через контузію. В нього відчутно погіршився зір. Має дуже поганий сон.

Та, окрім страхіть війни й полону, чоловік має й добрі спогади. Показує те, чим дорожить, – прапор із автографами тих, із ким пройшов гарячі точки, із ким познайомився в госпіталі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---