«Мам, тут таке пекло…» І зв’язок обірвався. Лучанка 20 місяців шукає сина-морпіха

У російській неволі перебувають тисячі наших військових. Серед них – син Тетяни Россіної. Олександр потрапив у полон у 21-річному віці. З того часу минуло два роки. Увесь цей час мама продовжує чекати й шукати сина.

У березні 2024-го буде два роки, як лучанка Тетяна Россіна крайній раз чула голос свого сина. Це була коротка телефонна розмова з охопленого вогнем Маріуполя. 21-річний Олександр тримав там оборону разом із побратимами з 36-ї бригади морської піхоти, йдеться в сюжеті 12 каналу.

«Стріляють. А моя дитина, напевно, біжить, бо захеканий. Я кажу: сину, ти тільки бережися, ми тебе всі дуже сильно любимо і чекаємо, ти тільки бережися. Він каже: мам, тут таке пекло, тут таке пекло, тут такий жах робиться. І зв'язок обірвався», – пригадує Тетяна Россіна.

Після цього жінка багато разів прокручувала в пам’яті ту розмову із сином. Повномасштабна війна застала його вже на фронті. За рік до цього він закінчив академію сухопутних військ і став морським піхотинцем. Служив командиром взводу самохідного артилерійського дивізіону. Спершу Херсонщина, потім Луганщина й Донеччина.

«Я вже підсвідомо розуміла, що там відбувається жахіття. Він написав, що вже цілу ніч не спали, вже стріляли. Як от у нас почалося 24, а в них ще до того», – говорить Тетяна.

Відступаючи, підрозділ Олександра опинився в Маріуполі. Лучанка зізнається: тепер кожна згадка про це місто перевертає все всередині.

Зв’язок у Маріуполі гіршав щодня. Щоб сказати рідним «все добре», хлопці забиралися на багатоповерхівки. У них закінчувалися зброя, боєприпаси, запаси їжі.

«Каже: мам, ми раз на день їмо, аби довше протягнути», – говорить Тетяна.

Після того, як зв’язку з сином не стало, вона зверталася в усі інстанції, аби дізнатися бодай щось про нього. В той же час у російському Telegram-каналі побачила дуже схожого на Сашу хлопця.

Читати ще: Син сказав: «Я буду як тато», – дружина військовополоненого з Волині. Інтерв’ю

Дала надію на те, що син живий, і позначка «В мережі», яку мама побачила ще торік у травні. Найімовірніше, телефон перевіряли росіяни. Цього ж місяця минулого року Олександра бачили в Оленівці побратими. З того часу – жодної звістки про сина. Щодня жінка засинає та прокидається з однією думкою.

«Я не знаю, де моя дитина, в якому стані і як він. Я вже всі пороги оббиваю. Інколи сил немає, але думаєш: моя ж дитина витримала те все і я мушу витримати. І шукаю далі дитину», – плаче матір.

Тетяна шукає свого сина вже 20 місяців. Їх вона називає пекельними. Нині для неї немає ні буднів, ні свят. Видихнути зможе лише тоді, коли почує від сина: «Мамо, я в Україні».

«Просто невідомість. Це як вирвали серце й душу. Ти шукаєш-шукаєш. А куди далі йти? Я не знаю. Боже, думаю, спаси і збережи його, щоб був живий і здоровенький. Дай йому сил і здоров'я», – не стримує емоцій Тетяна.Читати ще: «Ти чекаєш свят, вони – обміну»: у Луцьку на мирній акції нагадали про полонених Героїв. Фото

Одного разу Сашко з'явився мамі у сні. Сидів удома за столом, змарнілий і худорлявий.

«І каже: мам, допоможи мені. Я тоді встала, думаю, Боже, дитино, куди ще йти, куди ще їхати, де тебе шукати? Скрізь, просто скрізь бігаю, скрізь ходжу, скрізь їжджу», – говорить Тетяна.

Сашко потрапив у російський полон, коли мав 21 рік. У серпні цього року йому виповнилося 23. Матір вірить, що увесь цей час син чує її молитви та відчуває підтримку, попри відстань і невідомість.

«Знаю, що тобі тяжко: і було тяжко, і зараз тяжко. Ти тільки витримай і повернися живим. Благаю. Я тебе дуже чекаю. Твій брат тебе чекає. Я тебе дуже люблю. І хочу звернутися до всіх: допоможіть знайти мою дитину», – просить Тетяна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---