«Соромно бути в безпеці»: як упоратися з синдромом провини вцілілого. Поради психолога
Якщо вам пощастимо і ви мешкаєте у відносно спокійних регіонах країни або зуміли виїхати з охоплених бойовими діями зон, то можете відчувати провину. Це цілком нормально.
Про це психолог Марина Іванова розповіла у своєму Instagram.
«Щодня хтось із моїх знайомих пише мені, що їде зі свого міста до більш безпечного регіону. У кожного з нас своя межа страху і стресостійкості, кожен з нас приймає якесь рішення, виходячи з обставин. Ніхто не знає, як правильно. Бо це – війна і немає правильних або неправильних рішень. Ми просто маємо справу з наслідками», – зауважила вона.
Читати ще: Психологія воєнного часу: як вірити в перемогу та не втрачати ресурс
Вирішуючи поїхати, ви маєте знати, що є велика імовірність того, що додому ви не повернетеся. Для цього може бути багато причин, проте найпоширеніша – це тривалість війни. За статистикою ООН, 80% людей не повертаються додому.
Перед від’їздом треба добре подумати, де ви будете жити, що їсти, де будете брати гроші після того, як певний час про вас потурбуються волонтери. Інакше з одного стресу від війни можна з легкістю поринути в стрес від виживання, на боротьбу з яким ресурсу може не вистачити.
Читати ще: «Щоб не впасти в психологічну катастрофу, перемикайте тумблер на позитив», – Арестович
Більшість людей, які їдуть, особливо в інші країни (проте таке є і в тих, хто просто змінив регіон перебування в межах своєї країни), стикаються з таким феноменом як провина вцілілого або синдром біженця.
Люди можуть відчувати:
- непотрібність,
- провину та/або сором за те, що в безпеці, в той час як рідні в небезпеці,
- провину та/або сором за нездатність радіти своїй безпеці,
- провину та/або сором за радість,
- безпорадність,
- злість, що рідні та близькі не їдуть,
- сум за домом,
- втрату сенсу життя,
- можуть виникати суїцидальні думки та інше.
Звичайно, дуже тяжко і залишатися в зоні бойових дій, і кидати все, до чого звик, для чого працював і що будував усе своє життя. Зараз наше завдання виробити психологічну гнучкість і вчитися пристосовуватися до обставин.Також психолог Марина Іванова відзначила, що більшість «втікачів» не оминає провина вцілілого. «Я втікала від війни, зараз в безпеці, але мені погано. Я не можу радіти, я не можу працювати, я постійно відчуваю провину і сором», – вона постійно отримує повідомлення такого змісту від українських біженців.
Читати ще: В Україні запустили безкоштовну платформу психологічної підтримки
«Що я хочу вам сказати: ви ні в чому не винні. Ви обираєте свій шлях самі. Вам було страшно – це нормально. Ви обрали поїхати – це нормально. Не ви почали війну. Ви нічого не могли зробити, аби війни не було.
Тому зараз, коли ми вже з’ясували, що звинувачувати вам себе ні в чому, давайте подумаємо, що ви втратили. Це і дім, і звичне життя, плани, мрії, можливо, навіть близьких, здоров’я, почуття безпеки, почуття впевненості, роботу тощо.
Складіть список всього, що війна забрала і вже не поверне. Цю втрату треба прожити тілом, тому плачте, бийте щось, кричіть, бігайте – будь-яка форма проживання втрати підійде. І дайте собі час на це», – порадила психолог.
Наголосила: не порівнюйте свої почуття і обставини з почуттями і обставинами інших. Завжди знайдеться хтось, кому важче, хто страждає більше. Ми не змагаємося.
«Просто знайте, що ваші почуття важливі, ваші почуття правильні, ваші почуття мають право існувати, вам може бути важко, навіть якщо ви в безпеці, вам може бути боляче. Те, що ви в безпеці, не відміняє того, що ви тепер маєте досвід війни, і він важкий», – звернула увагу Марина Іванова.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про це психолог Марина Іванова розповіла у своєму Instagram.
«Щодня хтось із моїх знайомих пише мені, що їде зі свого міста до більш безпечного регіону. У кожного з нас своя межа страху і стресостійкості, кожен з нас приймає якесь рішення, виходячи з обставин. Ніхто не знає, як правильно. Бо це – війна і немає правильних або неправильних рішень. Ми просто маємо справу з наслідками», – зауважила вона.
Читати ще: Психологія воєнного часу: як вірити в перемогу та не втрачати ресурс
Вирішуючи поїхати, ви маєте знати, що є велика імовірність того, що додому ви не повернетеся. Для цього може бути багато причин, проте найпоширеніша – це тривалість війни. За статистикою ООН, 80% людей не повертаються додому.
Перед від’їздом треба добре подумати, де ви будете жити, що їсти, де будете брати гроші після того, як певний час про вас потурбуються волонтери. Інакше з одного стресу від війни можна з легкістю поринути в стрес від виживання, на боротьбу з яким ресурсу може не вистачити.
Читати ще: «Щоб не впасти в психологічну катастрофу, перемикайте тумблер на позитив», – Арестович
Більшість людей, які їдуть, особливо в інші країни (проте таке є і в тих, хто просто змінив регіон перебування в межах своєї країни), стикаються з таким феноменом як провина вцілілого або синдром біженця.
Люди можуть відчувати:
- непотрібність,
- провину та/або сором за те, що в безпеці, в той час як рідні в небезпеці,
- провину та/або сором за нездатність радіти своїй безпеці,
- провину та/або сором за радість,
- безпорадність,
- злість, що рідні та близькі не їдуть,
- сум за домом,
- втрату сенсу життя,
- можуть виникати суїцидальні думки та інше.
Звичайно, дуже тяжко і залишатися в зоні бойових дій, і кидати все, до чого звик, для чого працював і що будував усе своє життя. Зараз наше завдання виробити психологічну гнучкість і вчитися пристосовуватися до обставин.Також психолог Марина Іванова відзначила, що більшість «втікачів» не оминає провина вцілілого. «Я втікала від війни, зараз в безпеці, але мені погано. Я не можу радіти, я не можу працювати, я постійно відчуваю провину і сором», – вона постійно отримує повідомлення такого змісту від українських біженців.
Читати ще: В Україні запустили безкоштовну платформу психологічної підтримки
«Що я хочу вам сказати: ви ні в чому не винні. Ви обираєте свій шлях самі. Вам було страшно – це нормально. Ви обрали поїхати – це нормально. Не ви почали війну. Ви нічого не могли зробити, аби війни не було.
Тому зараз, коли ми вже з’ясували, що звинувачувати вам себе ні в чому, давайте подумаємо, що ви втратили. Це і дім, і звичне життя, плани, мрії, можливо, навіть близьких, здоров’я, почуття безпеки, почуття впевненості, роботу тощо.
Складіть список всього, що війна забрала і вже не поверне. Цю втрату треба прожити тілом, тому плачте, бийте щось, кричіть, бігайте – будь-яка форма проживання втрати підійде. І дайте собі час на це», – порадила психолог.
Наголосила: не порівнюйте свої почуття і обставини з почуттями і обставинами інших. Завжди знайдеться хтось, кому важче, хто страждає більше. Ми не змагаємося.
«Просто знайте, що ваші почуття важливі, ваші почуття правильні, ваші почуття мають право існувати, вам може бути важко, навіть якщо ви в безпеці, вам може бути боляче. Те, що ви в безпеці, не відміняє того, що ви тепер маєте досвід війни, і він важкий», – звернула увагу Марина Іванова.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.