Скриня рушників: у сільській церкві на Волині зібрали величезну колекцію вишивок
Перші вишиті ризи та рушники в церву села Скірче Торчинської громади принесли на початку 90-х – відразу після того, як збудували святиню.
Спочатку вишивали рушники для церкви жінки старшого покоління, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Як її звали? Як відкривали церкву, то вона вже була хвора і старенька, але вишила... Ще Зоя Клебанська була 1942-го року. Вона касиром у церкві працювала і вишивала», – пригадують мешканки села Скірче.
Через роки до церкви почали приносити свої вироби вже їхні діти.
«Наприклад, ці два рушники, що на іконах біля іконостасу, вишила вчителька наша», – додають селянки.
У стінах храму зібрали величезну колекцію вишитих рушників. Це вироби кількох поколінь місцевих майстринь. Тут рушники, і вишиті гладдю та хрестиком, і виконані з бісеру.
Збирає вишиті подарунки церкві від односельчан Марія Павлівна, яка працює у храмі касиром. Вона їх пере, прасує і зберігає в дерев’яній скрині. Час від часу скриня поповнюється новими роботами. Звідти Марія Павлівна бере вишиті рушники, якими прикрашає церковний інтер’єр. Кожна колекція рушників підібрана під конкретну подію в церкві чи релігійне свято.
«Як відкривали церкву, дві пари риз вишили», – пригадує Марія Павлівна.
Перші вишиті хоругви сюди принесла мешканка села Олександра Яблончук, свекруха Марії Павлівни.Читати ще: Бог дав талант: вишиті картини волинянки розійшлися всім світом
Як розповідають місцеві, свою церкву вони дуже люблять. Збудували її самотужки вже в роки незалежної України.
«Ми свою церкву любимо. Вона нам дуже затишна, привітна. Заходиш в церкву і відчуваєш благодать. Я люблю вранці, як нікого немає, коли служба має бути, прийти, підготувати все, помолитися», – наголошує Марія Павлівна.
Близько 50 років селяни ходили на церковні служби до храмів сусідніх населених пунктів. Бо ж попередню церкву, в часи Другої світової спалили.
Старші люди пояснюють свою любов до церкви і служінь ще й тим, що були поколінням, яке в радянські часи фактично відлучили від церкви.
«Ми, можна сказати, були відлучені від церкви. Все було таємно. Наприклад, мої діти були похрещені десь вночі», – говорить Марія Павлівна.
Тепер же, як кажуть, надолужують те, чого були позбавлені колись. Привчають до цього своїх дітей та онуків.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Спочатку вишивали рушники для церкви жінки старшого покоління, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Як її звали? Як відкривали церкву, то вона вже була хвора і старенька, але вишила... Ще Зоя Клебанська була 1942-го року. Вона касиром у церкві працювала і вишивала», – пригадують мешканки села Скірче.
Через роки до церкви почали приносити свої вироби вже їхні діти.
«Наприклад, ці два рушники, що на іконах біля іконостасу, вишила вчителька наша», – додають селянки.
У стінах храму зібрали величезну колекцію вишитих рушників. Це вироби кількох поколінь місцевих майстринь. Тут рушники, і вишиті гладдю та хрестиком, і виконані з бісеру.
Збирає вишиті подарунки церкві від односельчан Марія Павлівна, яка працює у храмі касиром. Вона їх пере, прасує і зберігає в дерев’яній скрині. Час від часу скриня поповнюється новими роботами. Звідти Марія Павлівна бере вишиті рушники, якими прикрашає церковний інтер’єр. Кожна колекція рушників підібрана під конкретну подію в церкві чи релігійне свято.
«Як відкривали церкву, дві пари риз вишили», – пригадує Марія Павлівна.
Перші вишиті хоругви сюди принесла мешканка села Олександра Яблончук, свекруха Марії Павлівни.Читати ще: Бог дав талант: вишиті картини волинянки розійшлися всім світом
Як розповідають місцеві, свою церкву вони дуже люблять. Збудували її самотужки вже в роки незалежної України.
«Ми свою церкву любимо. Вона нам дуже затишна, привітна. Заходиш в церкву і відчуваєш благодать. Я люблю вранці, як нікого немає, коли служба має бути, прийти, підготувати все, помолитися», – наголошує Марія Павлівна.
Близько 50 років селяни ходили на церковні служби до храмів сусідніх населених пунктів. Бо ж попередню церкву, в часи Другої світової спалили.
Старші люди пояснюють свою любов до церкви і служінь ще й тим, що були поколінням, яке в радянські часи фактично відлучили від церкви.
«Ми, можна сказати, були відлучені від церкви. Все було таємно. Наприклад, мої діти були похрещені десь вночі», – говорить Марія Павлівна.
Тепер же, як кажуть, надолужують те, чого були позбавлені колись. Привчають до цього своїх дітей та онуків.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.