«Росію може зупинити лише вантаж-200»: що думають волиняни про загрозу нового нападу Кремля

Повномасштабне вторгнення в Україну відразу з кількох напрямків, гібридна навала, захоплення об’єктів критичної інфраструктури, проведення терактів в окремих містах, загострення ситуації в Азовсько-Чорноморському регіоні з блокуванням Керченської протоки, повалення влади в Києві – ці та багато інших сценаріїв, у ході реалізації яких Російська Федерація може захопити всю Україну або її частину, нині активно обговорюють у всьому світі.

Інформаційне агентство Волинські Новини поцікавилося, що думають місцеві військовослужбовці, політологи та історики про можливе нове вторгнення російських сил в Україну.

Історик, політолог, учасник бойових дій Тарас Літковець зауважує, що, на його думку, наразі не йдеться про повномасштабний наступ Росії.

Читати ще: Агресія Росії: сценарії повномасштабного вторгнення, наслідки, готовність України

«Чому я так думаю? Бо цивілізований світ уже попередив Росію, що економічні та політичні наслідки будуть такими, яких не було після 1945 року. Але кроки Кремля нелогічні, неочікувані та непрогнозовані, що помітно на прикладі анексії Криму та спроб анексувати Донбас.

Щодо військових дій, то, дивлячись на карту, можна побачити Україну, оточену кільцем російських Збройних сил. На сході й північному сході зі сторони Росії, на півночі – Білорусь, куди перекидають чергові військові підрозділи нібито для спільних російсько-білоруських військових навчань, на півдні – Крим, де Росія за останні сім років зробила найпотужнішу військову базу в Європі, куди переселила 900 тисяч осіб (майже всі – це військові). І не забуваймо про кордон між Одеською областю і Молдовою. Там розташована Придністровська Молдавська Республіка, де розміщено військові підрозділи Росії, які перебувають там як «миротворці» з 1992 року. Отож, із півдня, сходу та півночі на Україну може бути здійснено напад.У військовому плані Україна не зможе перемогти чи протистояти так, щоб Росія злякалася, тому що за всіма якісними і кількісними військовими показниками ми в рази поступаємось Збройним силам Росії. Єдине, на що Україна здатна, і вона буде це робити, – це такий спротив, як чинила Фінляндія в 1939-1940 роках. Радянсько-фінська війна тривала 106 днів. Могутній Радянський Союз напав на маленьку Фінляндію, але фіни згуртувалися, продемонстрували рішучий опір партизанськими методами боротьби, взявши собі на озброєння і клімат, і зиму, і природні умови, і знання місцевості. Радянський Союз не захопив Фінляндію, хоча відтяпав в неї 42 тисячі квадратних кілометрів, але столицю Гельсінкі, всю Фінляндію не окупував, як зробив це через кілька місяців із Латвією, Литвою та Естонією. Тому наші Збройні сили можуть завдати такого ж удару, який може зупинити Росію», – говорить він.

Жодні технічні, економічні та інші втрати не зупинять Росію

Як пригадує, покійна російська громадська діячка, друг України Валерія Новодворська наприкінці 2013 року сказала, що жодні технічні, економічні та інші втрати не зупинять Росію. Її може зупинити тільки вантаж-200 (так називають вантаж із убитими військовослужбовцями).

«Путін про північних корейців казав: вони будуть їсти траву, але не здадуться американцям. Насправді він казав це про російський народ. Росіяни переживуть будь-які економічні санкції. Політична, чиновницька верхівка (отих 10-15% населення) разом із членами сімей і жили прекрасно, і так будуть жити. А 75% росіян будуть ще більше бідувати, але, на відміну від українців, росіяни готові поставити інтереси держави, навіть якщо вони агресивні та несправедливі, вище за власні. Поки що ми на шляху до цього.

Тому якщо розпочнеться нова агресія, то це буде справжня війна, і жертв уже нараховуватиметься не 15 тисяч, як на Донбасі з 2014 року до сьогодні, а десятки тисяч із обох сторін.

Якщо на Донбасі, Харківщині, півдні України є багато представників так званої «п’ятої колони», то цього не можна сказати про Центральну Україну, про Черкаську, Кіровоградську чи Житомирську області. Волинь і Галичина, своєю чергою, мають традиції післявоєнного підпільного руху опору Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, яка після закінчення Другої світової війни до 1960 року (14 квітня УПА дала останній бій у Тернопільській області) без держави, без підтримки чинила спротив. А в ХХІ століття – інші досвід, бажання, консолідація, тому жертв буде дуже багато. І саме кількість жертв, цього вантажу-200 може зупинити Росію.

Читати ще: Волинський військовий про розчарування на війні і настрої Донбасу

Згадаємо Першу, Другу російсько-чеченські війни. Росіяни не змогли перемогти чеченців, які заявили: нас можна знищити, але не можна перемогти. Саме оцих 200 тисяч загиблих, вбитих з обох сторін – а це були громадяни Росії – і зупинили війну… Щось на зразок цього може зробити Україна», – звертає увагу історик.

Українці помиляються, розраховуючи на допомогу з-за кордону

Коли українці надіються на зовнішню допомогу, міжнародні договори, домовленості, вони завжди програють, наголошує Тарас Літковець.

«Ми програли, віддавши ядерну зброю, надіючись на декларацію про захист територіальної цілісності, суверенітету, підписану США, Великобританією і Росією. Саме Росія виявилася агресором і порушником закону. Ніхто нас не почав захищати, ніхто не хоче воювати за чужі інтереси, тому спасіння потопельників – справа самих потопельників. Нам треба надіятися тільки на себе. Поки нам за наше знищення і нашу окупацію обіцяють нечувані економічні санкції проти Росії, до яких вона вже готується. Тому залишається вірити і надіятися, що агресії не буде», – зазначає співрозмовник.

На російських каналах заявляють, що нинішня ескалація – це українська і західна пропаганда.«Думаю, Росія блефує, лякає Захід, вторгнення не буде. Але так само я не вірив, що буде напад на Донбас у 2014 році, а Росія просто начхала на непорушність кордонів. Світ же проковтнув анексію Криму і війну на Донбасі так само, як свого часу агресію проти Грузії. Загалом Грузія втратила третину своєї етнічної території, і світ не зробив із цього висновків. Перед окупацією осетинам і абхазцям так само роздавали паспорти російських громадян. За такою ж формулою роздавали паспорти в Криму та на Донбасі. Росіяни не є палкими вигадниками, вони не є креативними, вони завжди діють за встановленим шаблоном. Так само вони і воюють – згідно з їхніми загальновійськовими статутами. Можна легко передбачити, як вони будуть діяти в тих чи тих військових умовах», – коментує політолог.

Плани Кремля відкриті і відомі – нас немає

Те, яку мету переслідує Володимир Путін, легко можна дізнатися від самого політика, прочитавши його статтю «про історичну єдність українців і росіян», або статтю колишнього президента Росії Дмитра Медвєдєва, де вони з великою зневагою та ненавистю до всього українського стверджують, що українців не було, немає і бути не може, українська держава – це фейк-держава, територія 404.

«Якщо почитати, послухати кремлівські ЗМІ, то можна звернути увагу, що вони ніколи не кажуть «українська влада», вони кажуть «київська влада», «київський режим», «київські фашисти». І повторюють те саме гасло, як у 1939 році, коли нападали на Фінляндію: фіни – хороший народ, але уряд поганий, ми не нападаємо на Фінляндію, ми звільняємо хороший фінський народ від поганого уряду. Навіть у жовтні 1939 року, готуючись до агресії, пісню написали «Принимай нас, Суоми-красавица» (Suomi – фінська назва Фінляндії, – ВН). Так само зараз кажуть: український народ, хоч і обмежений, із багатьма недоліками, загалом непоганий, а от київський фашистський режим фінансується ЦРУ, Держдепом США, Євросоюзом, навіть Папою Римським і католиками, тому потрібно допомогти українському народу «перемогти, знищити нинішній уряд і відновити об’єктивну владу, яка була повалена в результаті державного перевороту у 2014 році».

Плани Кремля відкриті і відомі – нас немає. Тому або нас знищать, або ми будемо зі зброєю в руках захищатися.

Свого часу прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр, яка, до речі, є уродженкою України, сказала, що Арабо-ізраїльський конфлікт дуже простий і зрозумілий: ми хочемо жити, а араби нас хочуть знищити, тому в нас немає альтернативи – тільки оборонятися. Зараз в нас така ж ситуація.

Коли президент, перша особа держави, пише, що сусіднього народу, сусідньої держави немає, що це споконвічні російські території – це міжнародний скандал, але наша дипломатія це проковтнула. Це офіційна претензія. Путін не хоче Криму, Донбасу чи частину України, йому треба вся Україна. Не будучи науковцем, істориком, Путін небайдужий до історії… Росія бере свій початок з періоду після краху Київської Русі, тоді твориться Московське князівство. З 20 тисяч квадратних кілометрів у XV столітті напередодні Першої світової війни Російська імперія мала площу 22 мільйони квадратних кілометрів. Як кажуть історики, умовно щодня протягом 400 років Росія приєднувала 82 квадратних кілометри», – розповідає Тарас Літковець.

Росія конфліктує з Заходом не тільки через Україну

Народний депутат, політолог Ігор Гузь вважає, що повномасштабного вторгнення Росії на українську територію не буде, однак відзначає, що ескалація набирає обертів.

«Тому все-таки кожен повинен бути готовим до цього, і у випадку небезпечної ситуації треба визначатися, де він буде, де буде його родина, як діяти у випадку небезпеки. Як готуватися? Як на мене, щонайменше потрібно зібрати документи, кожен повинен зібрати тривожну валізу. Думаю, тим людям, які будуть готові брати участь в оборонних діях, бажано пройти курси першої медичної допомоги, курси стрільби, записатися в підрозділи територіальної оборони, які зараз поступово розгортаються. Це нормальна ситуація. Я прихильник того, що нам потрібно готуватися, без паніки, спокійно, адекватно, але не бачити цього не можна. Треба бути готовим», – відзначає політик.

Він додає, що нинішні події більше нагадують серйозну світову гру, яку розпочав Путін, аби залякати і Україну, і Захід, щоб схилити Україну до прийняття кремлівських умов щодо Криму, Донбасу. А те, що НАТО укріплює східний форпост, – це нормально.

«Думаю, зараз розглядають дуже багато питань, тому що Росія має конфлікт із Заходом не тільки через Україну. Це й Сирія, Лівія, Венесуела, Куба… Тобто є багато напружених точок на карті світу. Думаю, це гра, яку Путін підкріплює аргументами стягування військ до наших кордонів», – говорить Ігор Гузь.Підкреслює: потрібна підготовка в рамках держави, в рамках місцевого самоврядування, і кожен громадянин повинен вирішити, як він буде діяти.

Кремль хоче підірвати архітектуру безпеки в Європі та розділити її на сфери впливу

Володимир Путін розуміє, що розв’язати внутрішні проблеми у своїй державі він поки що не здатний, тому вихід – відвернення уваги на зовнішні кризи, каже декан факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки, доктор політичних наук Ярослав Ярош.

«З опозицією всередині країни Путін давно вже розібрався. Ми бачимо, як проходять у Росії вибори – змін не буде. Але оскільки внутрішніх змін на краще в Росії немає, хоч країна багата на ресурси, потрібно знайти зовнішнього ворога і показати якісь успіхи ззовні.

Путін хоче підірвати архітектуру безпеки в Європі. Наразі він частково користується сприятливими можливостями, зокрема тим, що країни зайняті формуванням власних політичних еліт (наприклад, змінився канцлер у Німеччині, у Франції заплановано вибори).

Водночас ми розуміємо, що російська армія не є надто якісною та професійною, але вона чисельна і має достатньо озброєння», – коментує він.

10-20 лютого триватимуть російсько-білоруські навчання «Союзна рішучість-2022». Середовище експертів прогнозує, що саме протягом цього відрізка часу можуть розпочатися якісь конкретні дії зі сторони Росії.

«Путін хотів би розділити Європу на сфери впливу – на західну та російську – як було за часів Радянського Союзу. За логікою Кремля, спершу потрібно створити кризу, а далі добитися поступок від Заходу та США. Ідеальний варіант – відмова приймати Україну в НАТО, підписання якогось юридичного документа про те, що Альянс не буде розширюватися…

Деякі країни закликали своїх дипломатичних представників покинути Україну. Росія перекидає війська до Білорусі для проведення навчань. Але ми повинні розуміти, що увійти в Україну, захопити частину території – це одне, а от утримати ці території – це проблема. Як на мене, зараз Російська Федерація не має таких можливостей. До того ж, підтримки населення точно не буде, розпочнуться партизанські рухи.

Щодо економічних санкцій, то якщо Росію відключать від світової банківської системи, через кілька місяців усе зупиниться. А ми повинні розуміти, що заощадження того ж Путіна точно зберігаються десь за кордоном, тому що він також не впевнений у Росії», – зауважує Ярослав Ярош.

Гра Путіна триватиме й надалі

Він не прогнозує повномасштабну війну в Україні, але додає, що часто авторитарні лідери діють нелогічно. Як пояснити власному народу необхідність нищити інших людей? Однак нині, наголошує політолог, простежуються маніакальні ідеї хворої уяви тих чи тих лідерів, які жодному аналізові не піддаються.

Водночас наразі заяви країн Європи чи США – це політика та дипломатія. Усі розуміють небезпеку загрози нової військової агресії в Україні і ставляться до цього з обережністю, визначаються зі своєю позицією і дають відповідні сигнали російській політичній еліті.«Мені здається, що ця ескалація потрібна Путіну, аби виторгувати бодай щось, наприклад, щоб Україні перестали надавати певні види озброєння. Думаю, Путін знає, що на можливість вступу України в НАТО він не вплине.

Мета Путіна – не дати Україні розвиватися як нормальній державі, яка обрала європейські цінності як пріоритетні. І ескалація конфлікту – це ще один привід, аби Україну не взяли до НАТО, бо відразу виникає питання: чи варто приймати в члени НАТО державу, яка перебуває в стані війни з іншою державою.

Восьмий рік анексії Криму, війни на Донбасі – це вигідний сценарій для Путіна. Він буде його дотримуватися, хоча й економічно десь втрачає, але загалом не дає можливості Україні нормально розвиватися, бо остання багато зусиль направляє на відбиття агресії…

Це не перші російсько-білоруські навчання, не перше загострення ситуації. Ця гра Путіна триватиме й далі. Він не хоче, аби Україна розвивалася. Адже якщо близько п’яти років Україна матиме змогу спокійно проводити реформи – це буде приклад для росіян, які побачать, що в Україні, яка обрала демократичні цінності, зростає рівень життя», – резюмує доктор політичних наук Ярослав Ярош.

Нам потрібно просто захищати свою землю

Колишній командир першого батальйону територіальної оборони «Волинь» Сергій Козак відразу зазначає, що не вважає себе експертом, адже ймовірність нового нападу на Україну – це насамперед тема чинних військових, які орієнтуються в сучасному стані подій.

«У нас триває війна. Люди на сході це дуже добре відчувають. Те, що не всі громадяни відчувають, що в нас уже восьмий рік триває війна, можливо, і добре. Це заслуга наших військових, прикордонників, працівників спеціальних служб, СБУ, Національної гвардії, поліції та інших. Люди звикли до комфорту, думають, що так буде завжди. На сході теж так думали.

Як на мене, зараз завдання кожного свідомого українця, кожного, хто вважає себе українцем, – консолідуватися. Консолідація має відбуватися на всіх фронтах. Ми повинні бути єдині, як у 2014 році. Відступати нам немає куди, нам потрібно просто захищати свою землю.

Сподіваюся, широкомасштабного вторгнення на всіх фронтах, включаючи з білоруського напрямку, не відбудеться, принаймні зараз. Тому що тих сил, які зараз зосереджені на кордоні (близько 120-150 тисяч військових), недостатньо для цього. Наприклад, 8 серпня 2008 року розпочався конфлікт у Південній Осетії. Росіяни входили угрупуванням, яке нараховувало більш ніж 70 тисяч осіб, але вони входили в маленьку Грузію. Під час Другої чеченської кампанії угрупування російських Збройних сил нараховувало понад 200 тисяч осіб. Площа Чечні менша за територію нашої Чернігівської області. Десь локально, безумовно, провокації будуть, можливо, жорсткі», – говорить Сергій Козак.

Увага – на об’єкти критичної інфраструктури

Детальніше ситуацію аналізують, зокрема, у Генеральному штабі Збройних сил України, адже там володіють розгорнутою інформацією, даними військової розвідки.

«Я глибоко переконаний, що широкомасштабного вторгнення безпосередньо в нас, у Західній Україні, не буде, але, на мою думку, думку людини, яка закінчувала військовий навчальний заклад, нам потрібно звернути особливу увагу на охорону та оборону об’єктів критичної інфраструктури. Кілька підготовлених диверсійно-розвідувальних груп можуть зробити багато біди. На ці моменти потрібно звертати увагу. Наприклад, людям у сільській місцевості потрібно звертати увагу на підозрілих громадян, повідомляти про них поліцію, СБУ чи місцеву владу.

Оптимальним для такого нападу є створення певних передумов усередині держави… Проросійськи налаштовані сили в нас є. Ми бачимо їх у парламенті, в місцевих органах влади, і свою роль із розхитування ситуації вони все-таки виконують, на жаль, інколи досить успішно. У західних регіонах вони відіграють меншу роль, але виключати те, що вони тут є, не можна», – коментує Сергій Козак.За його словами, мета Путіна – зберегти Україну у сфері впливу Москви. Це можна помітити на прикладі Білорусі, яка повністю поглинута Російською Федерацією.

«Ми не можемо нічого спрогнозувати, бо не знаємо, що в Путіна в голові. Але його настрої нічого доброго нам не віщують. Як кажуть, хочеш миру – готуйся до війни. Господь, на жаль, нас нагородив таким сусідом. І нам треба звикнути жити в такій обстановці, як звикли ізраїльтяни. Вони мають удома тривожні валізи, знають, що мають робити, адже їм немає куди тікати. Вони навіть не розглядають варіанту втечі, тому що це їхня земля і вони її захищають, і досить успішно захищають.

І коли в нас кожен чоловік буде чоловіком і розумітиме, що він повинен захищати свою домівку… А домівка не закінчується на сходовій клітці чи за парканом, наша домівка – в кордонах держави», – акцентує співрозмовник.

Пригадує, зсередини бачив ситуацію 2014-го. Тоді в підрозділі територіальної оборони, яким командував Сергій Козак, нараховувалося 530 військовослужбовців.

«У нас є багато ветеранів АТО, які пройшли Дебальцеве, інші гарячі точки, які вловлюють свист кулі, що летить поруч, які можуть розрізнити різні види озброєння. В них не труситимуться коліна, якщо їм знову доведеться взяти до рук зброю і йти захищати свою землю. У нас є люди з бойовим досвідом. Це потужний ресурс, який у будь-яку хвилину створить багато проблем будь-якому ворогу. На сьогодні як ворога ми розглядаємо Російську Федерацію. Мабуть, так зараз нам потрібно розглядати і північного сусіда – Білорусь. Ми на своїй землі й відступати нам немає куди. Збройні сили України зараз набагато краще укомплектовані, набагато краще оснащені, в нас набагато краще озброєння, обмундирування, екіпірування…

Мені дуже сподобалася фраза нашого Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Федоровича Залужного, який під час одного з перших інтерв’ю після свого призначення сказав: вірте Залужному, вірте керівнику Генерального штабу Сергію Шапталі, вірте нашим Збройним силам. Я вірю Залужному, бо знаю його особисто, вірю Шапталі, бо знаю його особисто з тих часів, коли він ще був командиром 128-ї бригади, і вірю нашим Збройним силам. Там багато вмотивованих людей, людей, які ще з 2014 року захищають нашу країну. Я вірю нашим військовим. Хочу, щоб так само вірили і нашим поліцейським, адже серед них багато людей готові взяти до рук зброю і захищати свою землю. Сподіваюся, все буде гаразд і все буде Україна», – наголошує Сергій Козак.

Усе в цьому житті – політична гра

Із таким сусідом, як Росія, завжди потрібно бути готовим до війни, звертає увагу голова Спілки воїнів АТО Волині, член виконавчого комітету Луцької міської ради Олександр Серватович.

«Протягом найближчих двох місяців, думаю, Росія в силу різних політичних, фінансово-економічних, загальносвітових тенденцій забоїться нападати. По-перше, союзники вперше злякалися, передусім газового шантажу, і не через Україну, а через свої задниці включилися в процеси захисту себе й почали нас озброювати. По-друге, подивіться, як Китай спілкується з Росією. Це потужний гравець, і поки в нього Олімпіада і Паралімпіада, він точно не дасть божевільному ведмедю кудись рухатися, який, до того ж, мегазалежний від Китаю. А по-третє, в Росії просто не вийде качнути таку кількість проросійських зрадницьких організацій всередині України, як у 2014 році, тому шанси в неї набагато менші. Путін – це все-таки більше боягуз, карлик і немічна людина. Думаю, не маючи часу, союзників, підтримки, він найближчим часом забоїться піти на Україну. Він на нас рване тільки від безвиході», – вважає він.Як додає, Путін ніколи не відмовиться від своїх імперських замашок, а все в цьому житті – політична гра.

«Тільки від поганої політичної гри вмирають реальні люди. Заяви країн ЄС, США, Великобританії якоюсь мірою стримують Росію, але така міра дуже незначна. За нас без нас ніхто воювати не буде. Хіба якщо прорахують, що їм буде вигідна третя світова війна – аби розділити ресурси чи зменшити кількість населення у світі до певного показника. На жаль, у нас хоробрі серця рішень не приймають, їх приймають у високих кабінетах», – каже Олександр Серватович.

Треба було знайти спільного ворога

Історик, військовослужбовець Сергій Годлевський наголошує: питання, чи Росія завдасть нового удару по українських територіях, – одне з найтяжчих на сьогодні, адже важко передбачити дії людини з деструктивною логікою, тобто президента РФ Володимира Путіна.

«Російські бунти дуже страшні. Я як історик згадаю повстання Степана Разіна, яке охопило фактично весь Дон, повстання Омеляна Пугачова, яке охопило, наприклад, Оренбурзький край, Урал, повстання Івана Болотникова, Соляний бунт… У 1914 році, коли розпочалася Перша світова війна, був масовий підйом патріотизму в Росії і всі йшли «за Веру, Царя и Отечество» на фронт. Але через три роки царя вже не було кому захищати взагалі, його захопили й розстріляли більшовики… Тому цей крок від любові до ненависті в Росії дуже різкий.

Чому розпочалася Перша світова війна? Були виснажені ресурси і треба було якось перекраяти світ. Що зараз робиться в Путіна? Валиться економіка, падають ціни на вугілля, нафту (а на цьому побудовано бюджет російської наддержави), тисячі кілометрів бездоріжжя, вимерлі території, зруйновані лікарні, проблеми на Далекому Сході – ці питання також піднімаються. Тому, аби придушити внутрішнє невдоволення, треба було знайти якогось спільного ворога. Російська пропаганда знайшла його – це, зокрема, «фашисти» з України. Важко зрозуміти, що вкладається в це поняття, але все-таки ми будуємо громадянське суспільство, тягнемося до Європи, а в Росії, Білорусі цього немає…

Завжди і скрізь у Росії наголошували, у всіх підручниках сказано, що Росія не може існувати без України. Це була така підживна сила: дуже багато людського ресурсу забирали в ту Росію, русифікували, аби вони працювали на благо «единой, великой и неделимой». А тут великий шматок, звідки пішла Русь, відходить і йде в лоно європейських держав. Тому вигадують різні загрози, аби цього не допустити. Спершу це були війна на Донбасі, анексія Криму. Путін розраховує на те, що державу, яка має такі болісні проблеми, як-от війна, ніхто не візьме в Європу, бо Європа хоче миру. Далі була спроба створити в нас федеральну державу з «ЛНР» й «ДНР» у складі, які мали би право вето щодо нашого вступу в Євросоюз, НАТО. Не вийшло. Тому зараз піднявся такий ажіотаж», – зазначає Сергій Годлевський.

На його думку, якби росіяни планували напад, то робили б це потаємно – без заяв, перекидання сил, стягування військ.

Окрім того, військовослужбовець звертає увагу, що з 2014 року Україна не мала стільки підтримки у сенсі озброєння, як протягом останніх кількох тижнів. Наприклад, зараз із нашими військовими працюють інструктори з Великої Британії, ми отримали кілька тисяч гранатометів, активно формуються територіальні бригади.

Потрібно тримати м’язи в тонусі

Однак, маючи двох неадекватних сусідів, як-от Олександр Лукашенко, якого ніхто не визнає і якому немає чого втрачати, і Путін із хворою уявою, українцям потрібно бути готовими до будь-якого варіанту розвитку подій, вважає Сергій Годлевський.

«Нам потрібно тримати м’язи підкачаними, тіло підтягнутим, бути ситими, виспаними і готовими в будь-який момент іти в похід. Так має бути в кожній державі, яка хоче бути незалежною і гідною. Хто рахуватиметься з Україною, якщо вона постійно пастиме задніх чи лизатиме іншим п’яти? До того ж, треба реагувати з холодною головою. У разі війни я як учасник бойових дій знаю, що буду робити, знаю, куди буду йти. Я не будую жодних ілюзій. Я прожив шматочок життя і маю позицію глибоко патріотичну. Водночас я не є ненависником усього російського. В житті я зустрічав багато росіян, і етнічних, і зрусифікованих, які є нормальними людьми. Але якщо на мою землю прийдуть із мечем, то найкраще, аби вони від того меча загинули. Є шанс, що мої діти будуть вільними і гордими українцями», – говорить історик.Читати ще: «Думаю, наші особові справи були у КДБ». Історик Сергій Годлевський – про перший «Живий ланцюг» в Україні та Студентську голодівку

Як пригадує, нині розглядають кілька сценаріїв вторгнення Росії на українську територію. Наприклад, ескалація ситуації в «ДНР» і «ЛНР», наступ на Маріуполь, прохід до Криму та з’єднання з Придністров’ям чи взяття Лівобережної України разом із Києвом, чи одночасний наступ із півдня та півночі (зі сторони Білорусі).

«До речі, варіант створення Малоросії Путін розглядав ще у 2014 році. Він тоді прорахував практично все, але він навіть подумати не міг, що буде такий добровольчий рух і така волонтерська підтримка. Тоді української армії як такої не було взагалі. Фактично народ накормив, одягнув і переоснастив нашу армію. Це безпрецедентний рух українського суспільства, речі, від яких на очі накочуються сльози, через які гордість бере за свою націю», – зауважує Сергій Годлевський.

Варіант захоплення Києва він вважає маловірогідним, адже тоді росіянам доведеться зіткнутися з партизанським рухом, що діятиме в міських джунглях. За найменшими підрахунками, ідеться про 20 тисяч партизанів.

Ситуація змінюється щохвилини

«Щодо одночасної атаки зі сходу, півдня і півночі (з Білорусі), то не виключаю, що перші удари можуть вдатися. Я поки не чув, щоб на північ перекидали авіацію, але ситуація змінюється щохвилини. От щойно почув про те, що США направлять на східний фланг НАТО близько п’яти тисяч військових, а Нідерланди направляють на патрулювання винищувачі останнього покоління. Це все роблять не просто так.

Польща розуміє, що у випадку нового нападу на Україну загроза нависне передусім над нею. Я вже не кажу про країни Балтії, які фактично межують із Росією. Їх позиція зрозуміла. І Польща розуміє: якщо, борони Боже, Україна впала б, далі – вона…

Ми дуже часто не сприймаємо серйозно заяви Володимира Жириновського, але я хотів би наголосити: Жириновський говорить те, що думає Путін. Він заявляє: треба вимагати розпуску НАТО, Польща наступна, поляки постійно роблять провокації, тому їх потрібно покарати… Звичайно, ці тези подобаються багатьом колам у Росії», – підкреслює історик.

Щоби втримувати Україну в окупації, особливо Західну Україну, Путіну знадобилося би два-три мільйони військовослужбовців, зазначає він. Українська повстанська армія, яка самостійно здобувала зброю, зуміла вести боротьбу з 1942 до 1956 року.

«А ми маємо державу, власну армію, людей, які пройшли війну: це не просто патріотичні хлопці, які сидять по селах, а люди, які дійсно відчули війну. І таких людей дуже багато. Також врахуємо СБУ, Міністерство внутрішніх справ, Збройні сили – в цілому близько 500-700 тисяч озброєних людей. Це дуже багато. А ще ж є резервісти… Думаю, тоді настане повний розгром Росії. І якщо зараз поодинокий вантаж-200, який їде з «ДНР» й «ЛНР», розсіюється по великій Росії, то, коли йтиметься про десятки тисяч загиблих, там теж задумаються: що вони роблять, куди вони ідуть, навіщо це потрібно», – резюмує Сергій Годлевський.

Що робити, куди тікати?

Натомість учасник Самооборони Майдану, колишній заступник командира третього взводу батальйону «Азов», нині керівник Управління патрульної поліції у Рівненській області Сергій Мерчук закликав українців не панікувати і зважувати всі факти.

«Паніка може загнати в глухий кут: що робити, куди тікати?.. Ми на своєму місці, і у випадку війни – повномасштабної чи ні – однозначно треба воювати за свою землю. Якщо прийде ця мерзота, то легше точно не стане, молоко за шкідливість нам не видаватимуть.

Тому потрібно буде показати, що ми вміємо. Ті чоловіки, які мають бажання, вступають у батальйони територіальної охорони. Той, хто має зброю, докупляє набої: особливого строку придатності вони не мають, хай лежать. Українці – господарські люди, тому завжди знайдуть вихід із ситуації.

Я як патрульний і мої бійці готові, настрій у нас позитивний, ми підбадьорюємо один одного. І цивільним громадянам не варто панікувати. Паніка ситуацію не вирішить. Поки чекаємо», – говорить правоохоронець.На його думку, заклики іноземних держав покинути Україну, скеровані до їхніх громадян, – це превентивна дія стандартних протоколів посольств.

Читати ще: «Я – поліцейський, який свого часу бив міліціянтів», - Сергій Мерчук

Сергій Мерчук додає, що нині, на відміну від 2014 року, Україна підготовлена до будь-якого розвитку подій. Водночас наголошує: все буде залежати передусім від людей, адже якщо люди не будуть воювати за свою країну, вона не вистоїть, а от якщо кожен десятий громадянин візьме в руки зброю, то Україна перебуватиме під захистом мільйонів.

«Від йо*нутого сусіда можна очікувати чого завгодно. Ми так живемо останні вісім років. Я як військова людина оцінюю: рано чи пізно щось трапиться, як у 2014 році, коли Росія скористалася нашою ситуацією і відібрала Крим, частини Луганської та Донецької областей. Тому потрібно бути готовими, розраховувати не на Сполучені Штати, Німеччину чи ще на когось, а тільки на себе…

Українці почали потроху забувати, що ми перебуваємо у стані війни уже восьмий рік. Ця війна не закінчувалася, вона триває. На лінії розмежування військові й далі воюють, відстрілюються… Звичайно, нова війна нічого доброго не принесе, але потрібно відштовхуватися від ситуації, розуміти, що будемо робити: бігти вперед, наступати, перегруповуватися, добирати набоїв, провіанту і далі – тільки вперед», – резумує Сергій Мерчук.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---