Одружився, чекав дитину і загинув. Батьки воїна з Волині добиваються йому посмертного звання Героя України
Це історія про загиблого волинянина Олександра Пархомчука. У 23 роки він хотів стати далекобійником, а став водієм гранатометного взводу. На війні знайшов кохання і за місяць до смерті одружився. Фото з весілля, як і дитину, Сашко, на жаль, побачити не зможе ніколи. У березні цього року ворожим авіаударом його вбило...
Нині сім'я захисника просить Президента присвоїти Олександру Пархомчуку звання Героя України, щоб його майбутня донечка знала, чому її ніколи не обійме татусь. Для потрібно підтримати петицію. Її розглянуть лише тоді, коли назбирається 25 тисяч підписів, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
Голосові повідомлення від свого Сашка Ірина Пархомчук ладна слухати безперервно. Від березня цього року це єдина можливість почути голос сина. 21 березня він затих назавжди.
«Як вирвали з тебе середину, всю витягнули і немає чим заповнити», – говорить матір Ірина Пархомчук.
Олександру назавжди 25 років. Лишилися бабуся, мама, тато, молодший брат, молода дружина і ще ненароджена донечка. За кілька місяців до загибелі Сашко дізнався, що стане татом.
До війни Сашко працював водієм. Цю професію, каже мама, хлопець обрав ще змалку. Надто вже хотів бути схожим на батька.
«Чоловік на тракторі їздить. То він вже змалку сідав на трактор і бурчав: бррр. Він із самого малечку так. І він пішов у Клевань на шофера і став ним», – пригадує Ірина Пархомчук.
Потім була строкова служба, згодом – робота в лісгоспі. Перед повномасштабним вторгненням Сашко захопився ідеєю стати далекобійником. І став би, якби не було того страшного 24 лютого. Село відразу організувалося: чоловіки почали будувати блокпости, жінки шити плитоноски.
«Дзвонить і каже: мам, мене визивають у військкомат», – каже Ірина Пархомчук.
Там Сашку сказали збирати речі на війну. Лишити сина вдома тоді намагався його батько.
«Каже: візьміть мене. Я, каже, піду, хай син вдома залишиться», – плаче матір.
Читати ще: «Мріяла зробити весільний букет для його нареченої. Тепер ношу квіти на кладовище», – сестра Героя з Луцька
Олександра Пархомчука розподілили в 72 бригаду імені Чорних Запорожців. Із серпня 2022-го був на Донеччині, працював там за фахом – водієм гранатометного взводу роти мотопіхотного батальйону.
«Кажу: дзвони кожен день, як не можеш, то хоч пиши, щоб я знала. І так вже із 7-ї вечора до 9-ї ми чекаємо дзвінка завжди», – пригадує Ірина Пархомчук.
На Донеччині волинянин закохався. Через якийсь час приїхав у відпустку додому вже не сам, а з нареченою.
«Ми познайомилися з нею. Тут були вони два тижні. Хороша дівчинка. Така швиденька, бистренька. Сподобалася мені», – ділиться матір.
Перед новим роком Ірина отримала з Донеччини посилку. То була коробка з радісною звісткою від дітей – про те, що вона невдовзі стане бабусею.23 лютого цього року під час двотижневої відпустки Сашка закохані одружилися. Весілля, каже Ірина, не гуляли. Лише біла сукня, вечеря і найрідніші люди.
«Я фотографії тільки забрала, як повідомили, що загинув», – говорить матір.
Це сталося майже через місяць. У переддень своєї загибелі Сашко, як завжди, подзвонив додому.
«Десь, мабуть, біля 8-ї подзвонив, що все добре, що приїхав. Я собі спокійно лягла спати», – пригадує Ірина Пархомчук.
Наступного вечора вона знову чекала дзвінка від сина. Але подзвонив не він, а невістка.
«Нашого Саши вже немає». Я кажу: як? Тільки вчора говорили. «Авіаудар».
За кілька днів щойно одружені молодята приїхали на Батьківщину Сашка знову. Цього разу він – у домовині, а вона – вдовою, яка чекає дитину.
Читати ще: Є фото розстріляного тіла, але в частині вважають дезертиром. Волинянка півтора року розшукує сина
Похоронили назавжди 25-річного Олександра Пархомчука на Алеї військових поховань у Ківерцях, де за чотири місяці до цього з'явилася могила його двоюрідного брата Михайла Боярчука. 21-річний волинянин загинув теж від авіаудару на фронті.
Дружина Сашка живе на Донеччині, їй народжувати влітку. Якось Ірині наснився син: стурбований, він усе шукав свою донечку. Як з'ясувалося згодом, його дружина дійсно вагітна дівчинкою.
«Хоч якась кровиночка останеться. Та й хотілося, щоб тут були, поближче, щоб можна було, як то кажуть, ростити, допомагати», – плаче Ірина Пархомчук.
Нині згорьовані батьки просять Президента присвоїти їхньому синові почесне звання Героя України, щоб його донечка знала, чому вона ніколи не побачить свого татуся. Допомогти сім'ї можете й ви. Для цього потрібно підтримати електронну петицію, зареєстровану на сайті Президента України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Нині сім'я захисника просить Президента присвоїти Олександру Пархомчуку звання Героя України, щоб його майбутня донечка знала, чому її ніколи не обійме татусь. Для потрібно підтримати петицію. Її розглянуть лише тоді, коли назбирається 25 тисяч підписів, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
Голосові повідомлення від свого Сашка Ірина Пархомчук ладна слухати безперервно. Від березня цього року це єдина можливість почути голос сина. 21 березня він затих назавжди.
«Як вирвали з тебе середину, всю витягнули і немає чим заповнити», – говорить матір Ірина Пархомчук.
Олександру назавжди 25 років. Лишилися бабуся, мама, тато, молодший брат, молода дружина і ще ненароджена донечка. За кілька місяців до загибелі Сашко дізнався, що стане татом.
До війни Сашко працював водієм. Цю професію, каже мама, хлопець обрав ще змалку. Надто вже хотів бути схожим на батька.
«Чоловік на тракторі їздить. То він вже змалку сідав на трактор і бурчав: бррр. Він із самого малечку так. І він пішов у Клевань на шофера і став ним», – пригадує Ірина Пархомчук.
Потім була строкова служба, згодом – робота в лісгоспі. Перед повномасштабним вторгненням Сашко захопився ідеєю стати далекобійником. І став би, якби не було того страшного 24 лютого. Село відразу організувалося: чоловіки почали будувати блокпости, жінки шити плитоноски.
«Дзвонить і каже: мам, мене визивають у військкомат», – каже Ірина Пархомчук.
Там Сашку сказали збирати речі на війну. Лишити сина вдома тоді намагався його батько.
«Каже: візьміть мене. Я, каже, піду, хай син вдома залишиться», – плаче матір.
Читати ще: «Мріяла зробити весільний букет для його нареченої. Тепер ношу квіти на кладовище», – сестра Героя з Луцька
Олександра Пархомчука розподілили в 72 бригаду імені Чорних Запорожців. Із серпня 2022-го був на Донеччині, працював там за фахом – водієм гранатометного взводу роти мотопіхотного батальйону.
«Кажу: дзвони кожен день, як не можеш, то хоч пиши, щоб я знала. І так вже із 7-ї вечора до 9-ї ми чекаємо дзвінка завжди», – пригадує Ірина Пархомчук.
На Донеччині волинянин закохався. Через якийсь час приїхав у відпустку додому вже не сам, а з нареченою.
«Ми познайомилися з нею. Тут були вони два тижні. Хороша дівчинка. Така швиденька, бистренька. Сподобалася мені», – ділиться матір.
Перед новим роком Ірина отримала з Донеччини посилку. То була коробка з радісною звісткою від дітей – про те, що вона невдовзі стане бабусею.23 лютого цього року під час двотижневої відпустки Сашка закохані одружилися. Весілля, каже Ірина, не гуляли. Лише біла сукня, вечеря і найрідніші люди.
«Я фотографії тільки забрала, як повідомили, що загинув», – говорить матір.
Це сталося майже через місяць. У переддень своєї загибелі Сашко, як завжди, подзвонив додому.
«Десь, мабуть, біля 8-ї подзвонив, що все добре, що приїхав. Я собі спокійно лягла спати», – пригадує Ірина Пархомчук.
Наступного вечора вона знову чекала дзвінка від сина. Але подзвонив не він, а невістка.
«Нашого Саши вже немає». Я кажу: як? Тільки вчора говорили. «Авіаудар».
За кілька днів щойно одружені молодята приїхали на Батьківщину Сашка знову. Цього разу він – у домовині, а вона – вдовою, яка чекає дитину.
Читати ще: Є фото розстріляного тіла, але в частині вважають дезертиром. Волинянка півтора року розшукує сина
Похоронили назавжди 25-річного Олександра Пархомчука на Алеї військових поховань у Ківерцях, де за чотири місяці до цього з'явилася могила його двоюрідного брата Михайла Боярчука. 21-річний волинянин загинув теж від авіаудару на фронті.
Дружина Сашка живе на Донеччині, їй народжувати влітку. Якось Ірині наснився син: стурбований, він усе шукав свою донечку. Як з'ясувалося згодом, його дружина дійсно вагітна дівчинкою.
«Хоч якась кровиночка останеться. Та й хотілося, щоб тут були, поближче, щоб можна було, як то кажуть, ростити, допомагати», – плаче Ірина Пархомчук.
Нині згорьовані батьки просять Президента присвоїти їхньому синові почесне звання Героя України, щоб його донечка знала, чому вона ніколи не побачить свого татуся. Допомогти сім'ї можете й ви. Для цього потрібно підтримати електронну петицію, зареєстровану на сайті Президента України.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Офіційно: Париж дозволяє Україні бити французькими далекобійними ракетами по території Росії
Сьогодні 21:15
Сьогодні 21:15
«Сутність зла: тоді голод, сьогодні ракети»: у Луцьку – панахида за жертвами голодоморів. Фото
Сьогодні 20:47
Сьогодні 20:47
У Волинській ОВА сталося задимлення через залишену лампадку
Сьогодні 19:23
Сьогодні 19:23
Зловили й оштрафували: киянину не вдалося виїхати через «Ягодин» із купленими за $7000 документами
Сьогодні 18:55
Сьогодні 18:55
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.