«Не жаліти, а співпереживати». Волинська психологиня розповіла, як спілкуватися з військовими

Серед нас сьогодні є чимало військовослужбовців, з якими ми маємо налагодити правильну комунікацію. Це один із етапів соціалізації тих, хто повертається з фронту.

Про особливості спілкування з військовими в студії «12 каналу» розповідала психологиня Наталія Райниш.

Псхологиня зауважила, що не потрібно узагальнювати військових, адже кожен із них – індивідуальність та має різний досвід участі у війні. Тому не варто стверджувати, що всі воїни повертаються додому в однаковому психологічному стані. Утім, з її слів, мислення тих, хто воює, та мислення цивільних значно відрізняються, що викликає прірву в розумінні.

«Якщо говорити про військове й цивільне мислення, то, звісно, вони відрізняються. Якщо говорити про тих, хто чекає, – дружин, матерів, сестер, доньок – то це ще одна категорія. У психології є поняття «рівний рівному» – люди зі схожим досвідом краще розуміють один одного. Ось тому військові так тяжіють до побратимів. Так, як його зрозуміють побратими, не зрозуміє жоден цивільний», – зауважила Наталія Райниш.

Читати ще: «Ти вирішуєш: кому жити, а кому – ні». Бойовий медик із Луцька – про чоловіків, які в тилу відводять очі

Принцип рівний рівному не стосується дружин військових та дружин, чоловіки яких не воюють, бо теж виникає бар’єр із розумінням.

«Але не означає, що ми не повинні цікавитися переживаннями та почуттями. Не означає, що ми не маємо пробувати розуміти один одного. Просто є речі, які зрозуміти неможливо. Не через те, що хтось хороший, хтось поганий, а через наш різний досвід», – наголосила психологиня.

Як додала, військових не треба жаліти, адже, жаліючи, ми показуємо, що вище когось. Таким чином людина іноді підвищує самооцінку собі, натомість знижує її співрозмовнику. Військових краще вислухати, не засуджувати, співпереживати їм, показуючи, що ви зацікавлені в діалозі й допомозі.

У спілкуванні із захисниками психологиня радить не використовувати фрази на кшталт «Я тебе розумію», адже цивільна людина і близько не уявляє, що відбувається на війні.

«Військові не є особливими людьми, але це люди з особливим досвідом. Це важливо розуміти й пам’ятати, – відзначила Наталія Райниш. – Я проти створення стереотипу, що військові небезпечні чи більш агресивні. Чимало цивільних можуть бути агресивнішими, ніж хлопці й дівчата після повернення з фронту. Але є моменти тригерів чи провокативних речей, які викликають певну реакцію, і їх неможливо спрогнозувати».

Читати ще: «Вони не відчувають себе собою». Спецпризначенець армії США розповів лучанам про повернення військових до цивільного життя

Щодо тригерів експертка наводить приклад із луцького закладу харчування. Офіціантка, перераховуючи страви в меню, запропонувала гостю-військовому шніцель. Той попросив не вживати при ньому це слово, адже такий позивний мав його загиблий побратим. Втім, конфлікту не виникло, адже чоловік не говорив це з агресією.

«Є речі, які не вгадаєш. Ніколи б не могла подумати, що щось таке стане тригером. Але я б не боялася тригерів. Вони є і у військових, і в цивільних», – акцентувала Наталія Райниш, додавши, що важливо вміти правильно виходити із ситуації, якщо така вже сталася.

За словами психологині, закладам та установам варто влаштовувати тренінги для кращої комунікації з військовими. Зараз суспільство в багатьох речах розділене, тому це стане корисним для працівників, а також сприяє інтеграції воїнів у соціумі.

Також цивільним не варто опускати очі, коли ті побачать військового. Останніх це часто обурює. Маючи щире бажання, людина може подякувати захисникові за службу. Однак не варто це робити з примусу або не щиро.

Читати ще: Поклади руку на серце, або Чому цивільні опускають очі, коли бачать військових

У практиці Наталії Райниш були випадки, що військовим не завжди подобався стан справ у тилу. Як тільки захисник приїздить, то його очікує інший побут.

«Коли людина потрапляє в зону бойових дій, то там уся її психіка мобілізується на виживання. Там світ поділяється на чорне й біле, там є свій, чужий, і зрадник», – наголосила психологиня.Допомогти людям у різних ситуаціях може візит до психолога, але для цього особа повинна сама захотіти цього. Жоден спеціаліст не буде працювати з тим, хто не визнає роботи психолога чи психіатра.

Після повернення додому, воїна не варто позбавляти будь-якої роботи, але й не слід навантажувати справами. Потрібно знайти золоту середину, при якій чоловік буде залучений у життя родини. Військовим важливо відчувати себе корисними в тилу, щоб у них не виникало питання «Що я тут роблю».

Читати ще: «Я не чудовисько!» Воїн вийшов у центр Луцька з промовистим плакатом

Психологиня також розвінчує міф, що всі військовослужбовці повертаються із посттравматичним стресовим розладом. За її словами, частка таких не є великою.

Наостанок Наталія Райниш радить волинянам шукати та пізнавати інформацію про особливості комунікації з військовими.

«У нас нова реальність. Як би ми від неї не абстрагувалися, вона все ж нас наздожене. Найкраще, що ми можемо зробити, – це підготуватися. Це стосується і тих, хто повернеться з війни, і тих, хто тут. Нам треба жити й будувати нове суспільство, не таке, як до початку повномасштабного вторгнення», – підсумувала Наталія Райниш.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---