Ми тут у себе робимо Україну: як в умовах війни живе Волинський коледж культури і мистецтв

На Волині потрохи оговтуються від перемоги України на «Євробаченні». На цій хвилі в центрі уваги опинився і Волинський обласний фаховий коледж культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, де навчалося троє учасників гурту Kalush Orchestra. Як в умовах війни живе навчальний заклад і чи не бояться тут скорочень видатків на культуру, як це часто відбувається у нашій державі в кризові моменти, – у матеріалі Інформаційного агентства Волинські Новини.

«У нас не складеш екзамен онлайн. Мистецтво не обдуриш»

Волинський обласний фаховий коледж культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського має чималу історію. У 1997 році його створили на базі Луцького державного музичного училища та Луцького училища культури, заснованих у 50-х роках. Ці заклади коли ще працювали окремо і вже після об’єднання дали путівку в життя не одному талановитому артисту: серед випускників є заслужені діячі культури і мистецтва, народні артисти України, учасники і лауреати численних конкурсів.Читати ще: Студенти жартують, хто наступним поїде на «Євробачення»: троє учасників гурту Kalush Orchestra – волинські сопілкарі

Незважаючи на воєнний стан, у стінах Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського нині людно. Адже тут відновили очне навчання для студентів, пояснює директор коледжу Тарас Войтович.

«У нас з 2 травня очне навчання. Не в усіх навчальних закладах повернулися до очних занять, але в нас специфіка така. Бо якщо на різних спеціальностях студенти можуть скласти екзамени, відповідаючи на запитання у білетах, то в нас треба взяти до рук музичний інструмент або станцювати. Ми не можемо складати державні іспити онлайн. Ми той унікальний заклад, де таке не проходить. Все по-справжньому, бо це мистецтво, його не обдуриш», – зазначає він.«Хтось хвалиться плазмовими телевізорами в кабінетах, а ми – людьми»

Найбільша гордість закладу – працівники, які виховують молоде покоління, переконує Тарас Войтович. Усього тут працює 160 педагогів.

«Коли хтось хвалиться плазмовими телевізорами в кабінетах, комп’ютерними класами, то ми хвалимось нашими людьми. У нас майже 20 працівників мають звання заслуженого діяча культури. І саме в такій атмосфері формується творча еліта. У нас є сумісники, які працюють в університеті, і ми їх кличемо до себе. Потрошки до нас повертаються наші випускники на роботу. Хоча середній вік викладачів коледжу – 60 років. Молоді мало. Але якщо говорити в комплексі, то старший педагог буде виконувати свою академічну програму, а молодший покаже, що таке джаз, що таке імпровізація. І все разом, в комплексі формують надзвичайних випускників, яких ви бачили на «Євробаченні», – нагадує очільник коледжу.Нагадаємо, троє випускників коледжу – Тарас Музичук, Ігор Діденчук та Віталій Дужик – мультиінструменталісти, яких навчав один педагог, сопілкар Юрій Фокшей. Тож звуки сопілки зазвучали на таку широку аудиторію і завдяки цьому навчальному закладу. Однак плеяда творчих людей, яких виховали у цих стінах, значно більша.Читати ще: Сопілка для «Стефанії». Хто навчав волинян з гурту Kalush Orchestra

«Є серед випускників і люди зі званнями, які в нас у театрі працюють. Адже ми виховуємо не тільки музикантів, в нас є театрали, режисери. У нас є образотворче мистецтво, скульптура, рисунок, реставрація», – пояснює директор.

Останній випуск бібліотекарів

У 1997-му, коли злилися два училища, тут навчалося 483 студенти. Нині в коледжі їх 430. Стільки ж, сподіваються, буде навчатися і в наступному навчальному році. Проте все залежить від регіонального замовлення, яке фінансують з бюджету обласної ради, і від того, чи буде попит на платну форму навчання.«Поки що в обласній раді нас не ображають. Щоб сказати, що нам дають все, що ми хочемо, то ні. Але й не ображають. Нам дають можливість набрати вихованців. Цього року ми сподіваємося набрати 100 нових учнів, торік набір був 117. Цього року ми завершуємо вчити бібліотекарів, і ця група у нас віднімається. Ми цього року випускаємо останнього бібліотекаря – одна дитина вчиться на цій спеціальності. Хоча платно прийти можна, бо за ліцензією ми щороку можемо вчити аж 80 бібліотекарів, але наразі ця спеціальність неактуальна», – констатує Тарас Войтович.Найпопулярнішою спеціальністю наразі є образотворче мистецтво. Якщо на деяких спеціальностях минулого року був недобір, то натомість на образотворче мистецтво змогли потрапити навіть не всі охочі. Очільник коледжу пояснює: це часто зумовлено тим, що батьки хочуть дати дітям разом зі знаннями і навички ремесла, аби вони могли починати працювати.

«Ми своїх студентів наберемо»

Війна – це завжди втрати, у тому числі й економічні. В уряді вже натякають на підвищення податків, зростання курсу валют і реструктуризацію статей витрат. Культура – одна з галузей, яку завжди критично недофінансовували. І сьогодні багато хто висловлює пересторогу, що фінансування галузі культури ще зріжуть. Проте російсько-українська війна – це війна не лише армій, а й культур і навіть цивілізацій. Якраз-таки зараз українська культура позбувається російських наративів, які роками просочували її.

«Сподіваюся, що фінансування не зменшать, бо за що ж ми воюємо? Наразі спостерігаю, що кількість людей, які збиралися до нас вступати, не зменшилась, лише одна дитина передумала. А так ті, хто їздив до нас на консультації, й далі планують у нас вчитися. І станом на травень ми бачимо вже 70% наших абітурієнтів, незважаючи на війну. До нас же вступають ті, хто вже точно зважив усі за і проти. Ці діти кілька років готувалися, вчилися чи у музичних, чи у художніх школах, ходили на хореографію. Тому я переконаний, що ми наберемо своїх студентів», – вважає Тарас Войтович.Діти, які розмовляли російською, тепер українською мовою співають «Червону калину»

Нині в коледжу є ще один напрям роботи: у гуртожитку зараз мешкають вимушені переселенці. А студентів переселили в гуртожиток УТОС, який вирішили винайняти для потреб учнів у зв’язку з відновленням очного навчання. Загалом через гуртожиток пройшло більш як 200 осіб, зараз там мешкає пів сотні вимушених переселенців. Із них 16 – діти.

«Це наш фронт. Здебільшого вони тут стало живуть, більшості з них немає куди повертатися. Є сім’ї з Маріуполя, Харкова. На жаль, ми не маємо їдальні в гуртожитку, тож організовуємо харчування за рахунок волонтерів та спонсорів. А ще облаштували там кухню: зібрали гроші колективом і купили обладнання: пралки, плити. У нас не було достойного забезпечення, тож війна змусила мобілізуватися і шукати шляхи виходу з ситуації», – розповідає про організацію побуту для переселенців.А ще тут вирішили подбати про дозвілля для дітей.

«Ми постійно проводимо заходи для діток: танці, малювання, музика. Кожен відділ має свій день, ми розбили графік. І знаєте що? Всі переважно говорили російською мовою, а зараз приходиш – діти українською співають «Червону калину». Отака українізація. Тут наш фронт, ми тут робимо Україну», – резюмує Тарас Войтович.

Тут відбуваються мистецькі тусовки

Під час війни коледж став і магнітом для творчих людей, які переїхали до Луцька.

«Різні люди приїхали до Луцька, серед них є і люди мистецтва. Коли коледж не працював, ми через фейсбук зробили клич. Можливо, комусь потрібне було фортепіано, наприклад. І це спрацювало. Тепер у нас іноді бувають музичні тусовки з усієї України, а хлопець з Чернігова буде у нас довчатися, бо там і коледж дуже постраждав», – каже він.Є серед студентів і солдат. Талановитий хлопець не зміг стояти осторонь і вирішив піти до війська.

«У нас є і солдат. Теж Юрія Фокшея учень. Побачив Бучу і сказав, що хоче в армію. Він хлопець зі стрижнем, один з найкращих студентів. Ми вирішили, що його будемо вчити дистанційно, у нього програма записана на відео. Тож для бійця ЗСУ ми пішли на такий крок», – резюмує Тарас Войтович.

Після успіху гурту Kalush Orchestra на «Євробаченні» у коледжі жартують, кого з випускників відрядять в якийсь з колективів, уже й кандидата, кажуть, обрали.От тільки в коледжі, де виховують таланти, і досі чекають ремонту: оновлення потребують актовий зал, коридори, фасади, класи. У внутрішньому дворику, де зараз стоять смітники, можна було облаштувати затишний амфітеатр. Але все це – питання грошей, а в таких непередбачуваних умовах, у яких нині перебуває вся українська економіка, будь-що спрогнозувати складно. Та й поки ніхто на цьому уваги не загострює, бо розуміють, що нині війна.


Проте не варто забувати, що й у воєнний час вага мистецтва надзвичайно важлива. Бо та ж музика, наприклад, піднімає бойовий дух, веде у бій, допомагає оплакати втрати і впоратися з болем та жахами війни. А ще мистецтво дозволяє розповісти світові зрозумілою мовою про те, що коять в Україні окупанти, і гучно на весь світ промовити: «Слава Україні!»Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---