«Ми прожили два тижні в підвалі. Я під вибухами їздила по продукти», – переселенка з Харкова

«Ми два тижні жили в підвалі з сусідами. Нас нараховувалося там 35 людей… Постійно щось вибухало. Кілька разів ми чули свист ракет так близько, що думали: зараз залетить у наш під’їзд», – розповідає свою історію 24-річна Маргарита Дарсалія з Харкова.

24 лютого вона прокинулася о четвертій ранку від вибухів, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Затряслися стіни, вікна. Я підірвалася і звернулася до чоловіка: «Скажи мені, що це салют». А він у відповідь: «Ні, це, на жаль, не салют». Я відразу все зрозуміла і зателефонувала батькам. Ми не пішли на роботу. І наше життя з 24 лютого змінилося кардинально. Ми починаємо все з нуля», – ділиться переселенка.

Читати ще: 20-річний переселенець із Маріуполя, який оселився в Луцьку: «Люди полювали на голубів, аби вижити»

Перші три тижні повномасштабної війни вона мешкала в будинку. Пригадує: одного дня поряд пролунав такий потужний вибух, що довів її до істерики.

«Ми з чоловіком вирішили їхати до батьків, адже в них є підвал. І жили в підвалі з сусідами. Нас нараховувалося 35 людей. І діти, і собаки… Добре, що був чайник. Як ми готували їжу? Хтось із сусідів повертався додому і готував на усіх. По продукти я під вибухами їздила до супермаркету. Було дуже страшно, тому що супермаркет – якраз у тій частині міста, яку активно бомбили…

Постійно щось вибухало. Кілька разів ми чули свист ракет так близько, що думали: зараз залетить у наш під’їзд…

У підвалі ми прожили два тижні. Одного ранку всі прокинулися і вирішили тікати. Ми (я, мама, менша сестра-школярка, чоловік) почали шукати варіанти, куди можна виїхати. Хтось сказав, що з собою не можна брати валізи, тому що їх просто викидають із потяга. Тому на всіх ми взяли лише один наплічник, у який помістилися тільки білизна та кілька речей для особистої гігієни.

Сусід довіз нас до вокзалу. Там постійно було чути вибухи. Було дуже багато людей. Усі хотіли сісти на потяг… У ньому не було чим дихати, адже їхало дуже багато людей, до того ж, із кішками, собаками, хом’ячками. На верхніх полицях люди спали по черзі. Ми їхали більш ніж добу», – пригадує Маргарита.Читати ще: «Я півтора місяця не бачила хліба». Учителька з Маріуполя пройшла фільтраційний табір, аби втекти до Луцька

Збираючись поспіхом, вона та її рідні не взяли з собою у дорогу ні води, ні їжі. На щастя, в Києві їх виручили волонтери, які роздавали продукти харчування та речі першої необхідності безпосередньо у вагонах.

У Харкові залишилися її батько та бабуся-діабетик. Тато волонтерить, допомагає, зокрема, людям поважного віку. Як він розповідає, життя в місті триває, попри постійні вибухи: люди відвідують парки, ходять у супермаркети.

Повномасштабна війна змусила Маргариту переглянути власні цінності. Нині вона дорожить кожною хвилиною, проведеною із рідними, та радіє буденним речам. Дівчина також дуже хоче знайти роботу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---