«Чому я кращий за Арестовича? Бо розмовляю українською». Лучанин, чий голос заспокоює і надихає, – про TikTok, голосові для ЗСУ і булінг російськомовних

Ви точно чули його оксамитовий голос, який, як то кажуть, нині заспокоює краще за черговий допис Олексія Арестовича. Ні, ним звучить не аналітика воєнних подій – поезія. І голос, і вірші належать 19-річному Владиславу Пшебитковському з Луцька.

Хлопець не тільки знімає відео для TikTok (до слова, він має 165,5 тисячі підписників), а й грає в кіно, пише пісні для українських виконавців, збирає кошти на потреби армії та допомагає російськомовним перейти на українську. Активний Влад і в Instagram, де його можна відшукати за ніком @pshebitkovskiy.

До рідного Луцька зі столиці він повернувся 24 лютого. «Я вихований у сім’ї, де тато й родичі по його лінії розмовляють російською, а мама і її родичі – українською. Переїхавши до Києва, для легшої комунікації з новими людьми я повністю перейшов на російську. Я творив, писав, працював, грав у кіно російською. 24 лютого повернувся до рідного україномовного міста. Почав більше писати українською, надихати, заспокоювати, підіймати людям дух. Усе життя я думаю українською, але засуджую булінг російськомовних українців... Зараз хочу чути українську від своїх кумирів, чиї голоси і сенси пісень заспокоюють або навпаки дають можливість побути слабким», – розповів Влад в одному зі своїх останніх відео в TikTok.

Інформаційне агентство Волинські Новини розпитало його про виїзд зі столиці в перший день повномасштабного вторгнення в Україну, творчість, тренди у TikTok, допомогу Збройним силам та курси української для російськомовних співгромадян. Далі – пряма мова.

Про себе

Цього я не люблю найбільше. Приходиш на якийсь кастинг і тобі кажуть: розкажи про себе. Щоразу одне й те саме, а ти не знаєш, що сказати, і починаєш говорити якусь маячню (сміється, – ВН).

Загалом я не скромний, але коли починається представлення, то вмикається якась стриманість.

Я пишу вірші, пишу тексти пісень для українських виконавців, продаю свою творчість. Знімався в серіалах і кіно; грав головні ролі.

Навчаюся на тележурналіста, диктора, ведучого теле- і радіопередач у Київському національному університеті культури і мистецтв. Зараз на третьому курсі.

Займався танцями. Я неодноразовий чемпіон України.Про вірші

Вважаю, що кожна людина може римувати. Насправді я також не маю якогось шаленого досвіду. Не написав жодного вірша на основі особистого. Якось так склалося, що мені легше вигадати чиюсь історію. Тексти пісень і більшість віршів я пишу від жіночого імені. Я думаю так: які там проблеми в чоловіків? Натомість дівчата більше потерпають від відсутності кохання, невдалих стосунків, комплексів, нереалізованих мрій тощо. І ці теми можна розкрутити.

Про Луцьк

Я завжди хотів виділятися серед однолітків і часто мене не розуміли. Якщо ти виділяєшся, то у школі доводиться стикатися з образами на кшталт: ти – педик… Не скажу, що мені від цього було болісно, бо я завжди знав, чого вартий. Я хотів вирватися з цього міста й жити в Києві, там, де свобода, там, де люди тебе підтримують, там, де більшості на тебе пофіг. Я досяг свого…

Докоряю собі за деякі моменти. Але коли ти заїжджаєш на мийку авто, а там працює чувак, який кілька років тому чмирив тебе і бив у носа, то думаю: клас.

Про початок повномасштабної війни

Зранку 24 лютого, тільки-но почало світати, моїй дівчині Владі зателефонував тато. Я відчув щось недобре. Через кілька хвилин подзвонила наша спільна подруга Настя, Влада відповіла й увімкнула гучномовець. Настя сказала: «Збирайтеся, війна почалася». Відразу аж руки затряслися.

Напередодні, 23 лютого, в мене був перший робочий день. Друзі відкрили студію і запросили мене попрацювати адміністратором. У нас були дуже пізні знімання і я повернувся додому о другій ночі. Ми ще поговорили з Настею і Владою. Вони казали, що потрібно щось робити, збиратися, кудись їхати, бо, як кажуть, має щось розпочатися. А я відповів: у мене робота, знімання, кастинг через два дні, куди я поїду? Ще сказав: поки не почнуть стріляти, нікуди не поїду…

І через дві години почалося. Ми живемо над Бориспільською трасою, дивимося у вікно, а там – затор, якого я ніколи не бачив. Цей затор розтягнувся аж до Житомира.

Ми відразу зібрали речі. Мали їхати зі знайомими, але в них забракло місць. Вирішили спробувати виїхати потягом. У нас не було квитків. Ми сфотошопили їх. Ну а що було робити? Приїхали на вокзал за півтори години, чекали, аби за три хвилини до відправлення вскочити в перший-ліпший вагон як ті, хто запізнився. Провідниця нас впустила.

Виявилося, що половина пасажирів була без квитків. Ми з дівчиною спали на одній полиці. Напередодні нам подарували хом’яка, тому ми ще й сунули з собою клітку з тим хом’яком. Не могли його кинути (сміється, – ВН).

Ми їхали близько десяти годин. Дивилися на карті, що Житомир об’їжджали низом. Коли приїхали, мама так міцно нас обіймала… Перші дев’ять днів ми сиділи в підвалі. Тато провів Wi-Fi, приніс обігрівач. Цілими днями я, як усі ми, читав новини. Мама принесла мультиварку і, щоб якось відволіктися, почала готувати. З нами ще були моя вагітна хрещена та її сини.

На дев’ятий день у мене до 39,5℃ піднялася температура і ми перебралися додому.

Читати ще: «За паспортом я росіянка, але душею і серцем – з Україною», – співачка Юлія Іванова, яка 10 років прожила в Луцьку. Інтерв’ю

Про обстріли Києва

Ми живемо в столиці на лівому березі Дніпра. Довго наш район не чіпали. Були лише поодинокі потрапляння по приватних будинках. Думаю, найімовірніше, туди долітали уламки.

Орієнтовно минув місяць, відколи ми приїхали в Луцьк. Потрібно було якось заробляти і я вирішив піти працювати офіціантом в один із місцевих закладів. Перший робочий день, я прийшов до закладу, адміністраторка розповідає, що маю вивчити, і бачить, що я її не слухаю, ледь не плачу; запитує: «Що сталося?» А я відповідаю: «Наш ЖК у Києві горить…».

Потім виявилося, що це не наш ЖК, але будинок в нашому районі… У нас квартира-студія з панорамними вікнами. Якби, не доведи Боже, туди влучив хоч уламок, то все розлетілося би. Тому ми відразу попросили нашого друга, який залишився в Києві, з’їздити в нашу квартиру та зібрати речі. Він відправив нам близько 50 кілограмів наших речей…

Я хотів би повернутися в Київ, але зараз ніхто не пустить.

Про роботу офіціанта

Я працюю офіціантом. Мене впізнають, просять сфотографуватися…

Мені соромно, що нині я працюю офіціантом, адже ще два місяці тому достатньо заробляв на класній посаді. Я був креативним директором співачки, працював у шоубізі, творив, звик, що до мене дослухаються, що вирішальне слово – за мною, а нині я цілий день на ногах…

Я в жодному разі не засуджую роботу обслуговувального персоналу, просто в моєму випадку йдеться про разючий контраст.

Мені не хотілося би впасти в очах людей. Вони бачать мої інтерв’ю, читають статті про мене, дивляться мої відео у TikTok, захоплюються голосом, а потім приходять у кафе і я за ними прибираю. Думаю: ну як я можу бути авторитетом для них? Але люди класно реагують, підтримують, кажуть, що немає поганої роботи…Про TikTok

Нещодавно ми говорили з моєю дівчиною про роботу, бізнес, про те, що потрібно щось робити, кудись рухатися… Дуже боляче говорити про це за таких обставин, коли ти не розумієш, що буде далі.

Вона місяць була в Польщі, нині приїхала, але знову хоче їхати, аби відволіктися й знайти роботу. Я сказав, що не хочу, аби вона їхала, бо коли її не було, записати відео для TikTok було єдиною причиною прокинутися, привести себе до ладу, написати щось, зробити вправи для покращення ораторських здібностей, які раніше робив постійно. Зараз, коли вона поряд, мені взагалі не до TikTok.

Про фідбек і блокування акаунта

Коли ти задаєш тренд і користувачі потім читають твій вірш, то це о’кей.

Як мій вірш «Рисуй меня пеплом» став трендом? Був звук і я на нього записав дует під Talking to the Moon... А чувак просто записав екран і підставив під своє відео. Тому хайпанув якраз цей чувак. І він не один: блогери, зокрема блогери-мільйонники, з України і не тільки знімали свої ролики під мій вірш. Їхні відео зібрали мільйони переглядів. Оце не дуже приємно було… Ніби й класно, бо люди відмічають під відео, впізнають голос…

Буває користувачі викачують мій звук і вставляють його під свої ролики. Спочатку було образливо, а нині трохи дратує, тому пишу їм, що можна було б відмітити автора...

Нещодавно мій акаунт у TikTok видалили. З чого все почалося? Я зачитав чужий вірш і не відмітив автора, оскільки просто не знайшов його в TikTok. Через кілька днів, коли відео почало набирати велику кількість переглядів (понад 200 тисяч), коли його стали поширювати, коли люди почали знімати під мій звук свої ролики, виставляти їх, знайшлася власниця цих рядків.

Вона не написала мені, а відразу зробила сторіс в Instagram, у яких звинуватила мене в порушенні авторських прав. Я пояснив свою позицію, вказав, що не збирався нічого красти. Мені сподобався вірш і я вирішив подарувати йому життя, щоб він не залишився тільки на папері, а щоб якомога більше людей почули його та полюбили. Вона ж відповіла, що я виправдовуюся, хоч я відразу вказав автора під відео.

Наступного дня я прокидаюся і бачу, що мій акаунт у TikTok заблоковано. Заходжу до неї в сторіс, а вона пише: «Люди – сила». Тобто її підписники просто поскаржилися на мене, через що мою сторінку заблокували…

Мої відео крали, присвоювали собі різноманітні пабліки, блогери-мільйонники знімали відео під мій звук (коли я читаю свій вірш чи просто говорю якісь думки) й інколи мене не відмічали. Так, це мене злило, але водночас мені було приємно, адже якщо люди знімають, поширюють, то їм сподобалося. А користувачі все одно чують мій голос, упізнають його. Це моя позиція.

Тут же подароване мною життя цим рядкам обірвала їхня власниця…

Про те, чому кращий за Арестовича

Люди під час війни мені почали писати, що я їхнє заспокійливе, що мої відео на них краще діють, ніж Арестович (сміється, – ВН). Чому я кращий за Арестовича? Тому що я розмовляю українською.

Про підтримку ЗСУ

Суттєвої фінансової допомоги найближчим часом я не зможу надати (сміється, – ВН). Але потрібно бути корисним: хочеться ж якось долучитися. Що можу зробити я? Виникла ідея записувати голосові повідомлення за донейт для ЗСУ. Я не думав, що буде такий ажіотаж. Люди почали писати, просити записати вірш чи привітання з днем народження. Я навіть записував привітання з перемогою наперед. Зазвичай коли записую вірш чи привітання з днем народження, то вкладаюся у хвилину, а вітавши з перемогою, наговорив аж на чотири хвилини. Напевно, вітання з перемогою було записувати найприємніше (усміхається, – ВН). Буває, люди скидають свої вірші, аби я їх начитав…

Найбільша сума, яку скинули на потреби армії, – 100 доларів.

Читати ще: «Відчував себе не корисним, бо не дали автомат»: хто з українських зірок став волонтером

Про українську мову

Ще раніше, до початку повномасштабної війни, мені запропонували розробити курс для російськомовних людей, які хочуть перейти на українську. Але тоді я не відчував, що можу бути корисним, а робити все як-небудь не хотів.

Нині я більш впевнений у собі, маю свої лайфхаки, знаю людей, які реально хочуть навчитися говорити українською. До того ж, усі гроші ми відправляємо на потреби ЗСУ… Зараз буду набирати вже третю групу. З попередніми двома я працював за довільну оплату. Однак люди по-різному сприймають поняття «довільна оплата» (були навіть такі, хто скидав по 20 гривень), тому роздумую над тим, аби продавати курс за фіксованою ціною – за 800 гривень.

Я навчаю свободи. Ми вчимося відчувати українською. Розумію, що ці люди ніколи не почнуть думати українською, але вони можуть говорити, писати, читати нею. Я прищеплюю їм любов до української мови. В житті я не говорю так, як у TikTok: не ставлю голос, не завжди використовую правильні закінчення чи наголоси, вживаю русизми, але коли вмикається камера чи коли мені потрібно щось записати, я знаю, як перемкнутися. А цим людям потрібно допомогти. Я їм пояснюю, що вони не мають щодня бути ведучими, адже від цього закипають мізки: ти маєш правильно дихати, пам’ятати про всі закінчення, вимову, контролювати наголоси, викорінювати русизми… Я вчу граматики, ставити голос, кажу, як правильно. Ми розучуємо скоромовки, читаємо уривки художніх текстів у ролях, імітуючи голосами, наприклад, відьму чи поліцейського. У нас максимально вільна атмосфера, ми всі на ти… Наголошую, щоб вони читали українською, дивилися фільми українською.

Ті російськомовні, хто хоче вивчити українську, внутрішньо відчувають потребу в цьому. Я теж задумувався над цим у перші дні повномасштабного вторгнення. Раніше я все вів російською, грав у кіно, спілкувався російською, а потім перейшов на українську. З 24 лютого поряд із російською почав писати українською, але продовжував говорити російською. Згодом попустило і я почав розмовляти українською. Зрозумів, що ми самодостатні і я можу залучати велику кількість підписників й україномовним контентом. Тим більш, що нині це в хорошому сенсі хайпить. Я не знаю, чи є такі, хто женеться за трендом і тому переходить на українську. Ніхто ж не знає, що в них у головах. Може, вони думають, якщо інші переходять на українську, то і їм варто, але в будь-якому разі це класно.

Мій тато російськомовний і всі родичі по його лінії теж. Він хоче перейти на українську, змінив мову в налаштуваннях телефона, видалив усі російські треки, намагається говорити, але поки в нього не дуже виходить.

Загалом я ніколи не висловлював свою думку, знаючи, що люди можуть поділитися на два табори. Але зараз не можу мовчати, не можу не говорити те, що справді думаю. Я постійно наголошую, що засуджую булінг російськомовних. Сьогодні вони не говорять українською, а завтра мають заговорити? Я розумію, що раніше так було з україномовними, коли ти приїжджав, наприклад, в Одесу чи Харків і тобі казали: «Переходи на русский, я тебя не понимаю».

Думаю, зараз не час піднімати мовне питання, створювати конфлікт. Розберемося пізніше. Багато хто зі сходу чи півдня України був змушений переїхати на захід, наприклад, до Львова, тому колись-таки заговорить українською.

Я не бачу в цьому великої проблеми. Раніше наш президент не міг кілька слів зв’язати українською, а нині вже забуває російську. Любо глянути. Думаю, з часом усе стане на свої місця.

Про хейт

Останнім часом, коли я став висловлювати свою позицію, стикаюся з хейтом. Коли ти просто читаєш вірші, то все всім подобається. А коли починаєш говорити про те, що толерантно ставишся до російськомовних треків українських артистів, із посилом, що хотілося би чути це українською, 500 разів акцентуєш увагу: не чому російською, а чому не українською… І збираєш хвилю хейту. Це дуже неприємно, бо я сказав зовсім не те, що почули користувачі, які досі сваряться в коментарях.

Я записав нове відео, розповів, що родом із Луцька, що вихований у сім’ї, де тато й родичі по його лінії розмовляють російською, а мама і її родичі – українською. Пояснив, що розумію, що таке потік думок, але нині хотілося би чути пісні українською мовою…

Наприклад, The Hardkiss випустив композицію «Як ти?» Ми її постійно слухали, а нині вона вже приїлася й хочеться чогось новенького. Написав Дорофеєвій. У 2020 році я написав пісню, ми з Jerry Heil її робили. Подумав: віддам Наді, хай співає, в неї українською нічого такого немає (сміється, – ВН).

Про плани після війни

Зараз є дуже багато думок, не пов’язаних із творчістю, хоча до 24 лютого ми з Владою жили в Києві творчістю. А зараз усі кажуть: ну ви ж маєте розуміти, що ваша творчість ще п’ять років нікому не буде потрібна. І ти не знаєш, що робити. Потрібно над чимось думати, можливо, відкривати бізнес. Але в мене не лежить до цього душа.

Не знаю, чи ми повернемося в Київ. Може, залишимося в Луцьку. Але все-таки хочеться розвиватися у столиці, де більше можливостей...

У мене немає планів, та й мріяти страшно.

Замість P. S.

ви знаєте, люди,
вірте у чудо!
скоро скінчиться,
скоро все буде!
бо «люди» – не букви,
поєднані вміло,
а Люди – майбутнє
вільної країни!

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---