Донька загиблого багатодітного Героя з Волині пише татові листи й через сім років після його смерті
Війна не вибирає. Вона без розбору забирає життя багатих і бідних, старших чоловіків і юних хлопців. Не пошкодувала і багатодітного батька, майора ЗСУ Олексія Шепелюка, який тільки через рік після загибелі повернувся до дружини і п’ятьох дітей у цинковій труні.
Так, після загибелі в Іловайську чоловіка, який був офіцером у четвертому поколінні, Марина Шепелюк з Нововолинська залишилася сама із чотирма дітками.
Нині її Віталію – 19 років, Маргариті – 15, Домініці – 12 і Женев'єві – 9. Окрім того, на повернення тата із пекла чекав і його син від першого шлюбу Максим.
На фото - Марина Шепелюк з доньками і сином
Підірвав себе гранатою разом з групою сепаратистів
У той час, коли нещадна війна навіки зупинила серце кадрового офіцера Олексія Шепелюка, йому було 37.
Військовослужбовець народився у місті Ніжин Чернігівської області. Вищу освіту здобув у Харківському військовому університеті. З 1998 року служив у складі колишньої 51 ОМБр. Протягом останніх років життя мешкав у Нововолинську.
Зник 24 серпня 2014 під Дзеркальним, що за 30 кілометрів від Іловайська. Цього дня він востаннє вийшов на зв’язок і більше не з’являвся. Довгий час військовослужбовця вважали безвісти зниклим. Сім’я у смерть рідної людини не вірила. Проте історія склалася трагічно: будучи пораненим, офіцер підірвав себе гранатою в оточенні ворога, разом з тим поклавши в полі численну групу окупантів.
Фактично через рік після загибелі особу захисника встановили завдяки експертизі ДНК. Виявилось, що його поховали у місті Дніпро, як невідомого солдата. У липні 2015 року тіло майора перепоховали в рідному Ніжині.
Про те, що з чоловіком могла статися біда, дружина Марина дізналася випадково. Після почутого у жінки тривожно засмоктало під ложечкою… Й тепер, через 7 років після пережитого, вдова не може стримати сліз.
«Одного дня мій молодший брат вийшов у магазин. Повернувшись, сказав, що бачив, як батько і брат нашого сусіда, майора 51-ої бригади Олександр Кандесюка стояли між поверхами, не знаючи як повідомити його дружині, що Саша разом із моїм Олексієм підірвалися на міні й загинули. Я не повірила, вийшла й перепитала у чоловіків, чи це правда. Вони ствердно кивнули головою. Потім виявилось що командир живий, хоча його рідні вже готувалися до похорону. Справу закрили. Але про долю мого чоловіка й далі нічого не було відомо», - розповідає.
Нагадаємо, раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло про те, що офіцери Збройних Сил України, майори із Волині Олександр Кандесюк і Олексій Шепелюк, не бажаючи здаватись, підірвали себе разом із чисельно переважаючим ворогом. Однак, як з'ясувалося, Олександр Кандесюк, якого записали в ряди загиблих, виявився у полоні, але живим.
«З одного боку варто жити надією, з іншого – це самообман. Це зводить з глузду»
Чорною вервечкою потягнулися довгі дні пошуків.
«Я дізналася з інтернету, що, як дружина зниклого безвісти офіцера, маю їхати на опізнання тіл в Мелітополь. З того часу розпочалися пошуки Олексія», - каже вдова.
Марина Шепелюк зізнається, що в пошуках чоловіка довелося навіть вести переговори із сепаратистами.
«Дзвонила й на окуповану територію, спілкувалася по полонених, находила контакти по госпіталях… Коли були перші збіги по ДНК, не хотілося вірити у смерть Олексія, бо дуже схожу людину з контузією знайшли в полоні у ворога. Однак, пізніше того солдата звільнили і сказали, що, мовляв, «так, схожий, але не він», - від важких спогадів голос жінки здригається.
На фото - Олексій Шепелюк з дружиною Мариною
Навіть після повного співпадіння всіх зразків ДНК, рідні Олексія не вірили у його смерть. Аж поки не побачили фото.
«Не вірили, що його вже нема, поки нам не показали фото. Але тіла довго пролежали на ворожій території і були у напіврозкладеному вигляді. Тому й досі безліч питань залишаються відкритими. Маючи в своєму житті не один похорон, поки не побачиш тіло на власні очі, не покидає надія, що людина може бути живою. І декілька відсотків цієї недовіри залишається до кінця життя. З одного боку варто жити надією, з іншого – це самообман. Це зводить з глузду», - зізнається багатодітна мати.
Читати ще: Син загиблого в Іловайську волинського Героя проситься на небо і хоче створити машину часу, аби повернути тата
«Коли дізналася про співпадіння ДНК, ніби заціпеніла, - пригадує. Дітям наказала нікому не вірити, жодній інформації у інтернеті, а лише вірити тому, що кажу я. Вірили, молилися… Про загибель батька дітям сказала сама. На похорон дітей не брала, був тільки його старший син від першого шлюбу. До сьогодні про це не жалкую. Потім ми просто поїхали на кладовище. Для дітей тато – то наче янгол, який постійно біля них», - каже Марина.
«Виховав старшого сина так, що тепер той замінив меншим батька»
Запевняє, що двоє її старших дітей від першого шлюбу – Віталій та Маргарита, вітчима Олексія вважали і вважають татом.
«Він все робив для них. У нього не було дітей «твоїх і моїх». Усі були наші! Мав сина від першого шлюбу і двійко наших спільних донечок – Домініку і Женев’єву. Я завжди була строгою та вимогливою мамою. А чоловік їх балував. І прийшлося мені після його смерті змінюватися», - зізнається вдова. На фото - Женев'єва і Домініка Шепелюки
Каже, нині - важко, бо з коханим чоловіком доповнювали один одного, крокували життям рука об руку. Всі рішення приймали разом. А тепер відповідальність лише на ній одній.
«Не вистачає його, щоб поговорити. Так склалося, що чоловік – це людина, якій я цілковито довіряла. Навпіл нести відповідальність легше морально. Хай би був хоча б далеко, аби хоч поговорити», - плаче жінка.
Щоправда, тішить вдовине серце те, що чоловік виховав старшого пасинка Віталія так, що тепер той замінив меншим дітям батька: хлопець займається вихованням дівчат, працює, допомагає мамі фінансово.
«Якби не він, то ми б не витягнули. Молодші діти його в усьому слухаються. Питають, як одягнутися у школу, що можна робити, а що ні. У нас вдома всі члени сім’ї мають власні обов’язки. Кожен відповідає за свій фронт роботи. Всі мої діти вміють готувати їсти і роблять це дуже смачно. Зазвичай, обід чи вечерю для сім’ї готує той, хто вільний і вдома», - з гордістю розповідає мати.
«Не знала, що таке зубний біль, поки мені наживо не видалили нерв. То як я могла пізнати і зрозуміти біль людини, яка втратила, якщо це мені ніколи не боліло?»
Аби пережити горе і йти далі, усім, хто зазнав нестерпного болю втрати, Марина Шепелюк радить вертатися до людей.
«Коли після довготривалих пошуків та похорону чоловіка я вийшла поміж люди, то зрозуміла, що два роки життя промайнули повз. Я не розуміла, що відбувається у суспільстві. Важко було навчитися самостійно приймати рішення та нести за них відповідальність. Потрібно находити в чомусь сенс і повертатися до життя. Не кожен розуміє, як то болить. Може й примітивне порівняння, але я не знала, що таке зубний біль, поки мені наживо не видалили нерв. То як я могла пізнати і зрозуміти біль людини, яка втратила, якщо це мені ніколи не боліло? Саме тому варто спілкуватися з тими, хто опинився в такій же ситуації. Ми, дружини, мами загиблих зберемося разом та й поплачемо. А є батьки загиблих синів, які все тримають у собі. Є й діти, яким важко сказати, як сильно болить», - роздумує вдова.
Донька ділиться із загиблим татом дівочими секретами у листах
Усім, хто пережив біду, радить зайнятися творчістю. Каже, що через творчість легше вивільнити болісні емоції.
«Моя Домініка писала листи татові. Про все, що відбувалося у житті. У неї й досі є цей зошит, у якому вона продовжує їх писати. Пише про те, як його не вистачає, що подобається, чим займається, ділиться дівочими секретами. Менша каже, що тато часто приходить уві сні. Усміхнений. Сонячний. У мене всі діти різні, і я намагаюсь їм дати все для того, аби вони повноцінно розвивалися, бути і за тата, і за маму», - розправляє плечі та вкотре втирає сльозу ця сильна жінка.
P.S. За мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майора Олексія Шепелюка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Високу відзнаку вручили дружині загиблого Героя Марині Шепелюк. Утім, жодні нагороди, ордени та медалі не замінять вдові люблячого та турботливого чоловіка, а дітям – батька.
Вікторія СЕМЕНЮК. Фото автора та з відкритих джерел у мережі
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Так, після загибелі в Іловайську чоловіка, який був офіцером у четвертому поколінні, Марина Шепелюк з Нововолинська залишилася сама із чотирма дітками.
Підірвав себе гранатою разом з групою сепаратистів
У той час, коли нещадна війна навіки зупинила серце кадрового офіцера Олексія Шепелюка, йому було 37.
Зник 24 серпня 2014 під Дзеркальним, що за 30 кілометрів від Іловайська. Цього дня він востаннє вийшов на зв’язок і більше не з’являвся. Довгий час військовослужбовця вважали безвісти зниклим. Сім’я у смерть рідної людини не вірила. Проте історія склалася трагічно: будучи пораненим, офіцер підірвав себе гранатою в оточенні ворога, разом з тим поклавши в полі численну групу окупантів.
Про те, що з чоловіком могла статися біда, дружина Марина дізналася випадково. Після почутого у жінки тривожно засмоктало під ложечкою… Й тепер, через 7 років після пережитого, вдова не може стримати сліз.
«Одного дня мій молодший брат вийшов у магазин. Повернувшись, сказав, що бачив, як батько і брат нашого сусіда, майора 51-ої бригади Олександр Кандесюка стояли між поверхами, не знаючи як повідомити його дружині, що Саша разом із моїм Олексієм підірвалися на міні й загинули. Я не повірила, вийшла й перепитала у чоловіків, чи це правда. Вони ствердно кивнули головою. Потім виявилось що командир живий, хоча його рідні вже готувалися до похорону. Справу закрили. Але про долю мого чоловіка й далі нічого не було відомо», - розповідає.
Нагадаємо, раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло про те, що офіцери Збройних Сил України, майори із Волині Олександр Кандесюк і Олексій Шепелюк, не бажаючи здаватись, підірвали себе разом із чисельно переважаючим ворогом. Однак, як з'ясувалося, Олександр Кандесюк, якого записали в ряди загиблих, виявився у полоні, але живим.
«З одного боку варто жити надією, з іншого – це самообман. Це зводить з глузду»
Чорною вервечкою потягнулися довгі дні пошуків.
«Я дізналася з інтернету, що, як дружина зниклого безвісти офіцера, маю їхати на опізнання тіл в Мелітополь. З того часу розпочалися пошуки Олексія», - каже вдова.
Марина Шепелюк зізнається, що в пошуках чоловіка довелося навіть вести переговори із сепаратистами.
«Дзвонила й на окуповану територію, спілкувалася по полонених, находила контакти по госпіталях… Коли були перші збіги по ДНК, не хотілося вірити у смерть Олексія, бо дуже схожу людину з контузією знайшли в полоні у ворога. Однак, пізніше того солдата звільнили і сказали, що, мовляв, «так, схожий, але не він», - від важких спогадів голос жінки здригається.
Навіть після повного співпадіння всіх зразків ДНК, рідні Олексія не вірили у його смерть. Аж поки не побачили фото.
«Не вірили, що його вже нема, поки нам не показали фото. Але тіла довго пролежали на ворожій території і були у напіврозкладеному вигляді. Тому й досі безліч питань залишаються відкритими. Маючи в своєму житті не один похорон, поки не побачиш тіло на власні очі, не покидає надія, що людина може бути живою. І декілька відсотків цієї недовіри залишається до кінця життя. З одного боку варто жити надією, з іншого – це самообман. Це зводить з глузду», - зізнається багатодітна мати.
Читати ще: Син загиблого в Іловайську волинського Героя проситься на небо і хоче створити машину часу, аби повернути тата
«Коли дізналася про співпадіння ДНК, ніби заціпеніла, - пригадує. Дітям наказала нікому не вірити, жодній інформації у інтернеті, а лише вірити тому, що кажу я. Вірили, молилися… Про загибель батька дітям сказала сама. На похорон дітей не брала, був тільки його старший син від першого шлюбу. До сьогодні про це не жалкую. Потім ми просто поїхали на кладовище. Для дітей тато – то наче янгол, який постійно біля них», - каже Марина.
Запевняє, що двоє її старших дітей від першого шлюбу – Віталій та Маргарита, вітчима Олексія вважали і вважають татом.
«Він все робив для них. У нього не було дітей «твоїх і моїх». Усі були наші! Мав сина від першого шлюбу і двійко наших спільних донечок – Домініку і Женев’єву. Я завжди була строгою та вимогливою мамою. А чоловік їх балував. І прийшлося мені після його смерті змінюватися», - зізнається вдова. На фото - Женев'єва і Домініка Шепелюки
«Не вистачає його, щоб поговорити. Так склалося, що чоловік – це людина, якій я цілковито довіряла. Навпіл нести відповідальність легше морально. Хай би був хоча б далеко, аби хоч поговорити», - плаче жінка.
«Якби не він, то ми б не витягнули. Молодші діти його в усьому слухаються. Питають, як одягнутися у школу, що можна робити, а що ні. У нас вдома всі члени сім’ї мають власні обов’язки. Кожен відповідає за свій фронт роботи. Всі мої діти вміють готувати їсти і роблять це дуже смачно. Зазвичай, обід чи вечерю для сім’ї готує той, хто вільний і вдома», - з гордістю розповідає мати.
Аби пережити горе і йти далі, усім, хто зазнав нестерпного болю втрати, Марина Шепелюк радить вертатися до людей.
«Коли після довготривалих пошуків та похорону чоловіка я вийшла поміж люди, то зрозуміла, що два роки життя промайнули повз. Я не розуміла, що відбувається у суспільстві. Важко було навчитися самостійно приймати рішення та нести за них відповідальність. Потрібно находити в чомусь сенс і повертатися до життя. Не кожен розуміє, як то болить. Може й примітивне порівняння, але я не знала, що таке зубний біль, поки мені наживо не видалили нерв. То як я могла пізнати і зрозуміти біль людини, яка втратила, якщо це мені ніколи не боліло? Саме тому варто спілкуватися з тими, хто опинився в такій же ситуації. Ми, дружини, мами загиблих зберемося разом та й поплачемо. А є батьки загиблих синів, які все тримають у собі. Є й діти, яким важко сказати, як сильно болить», - роздумує вдова.
Донька ділиться із загиблим татом дівочими секретами у листах
Усім, хто пережив біду, радить зайнятися творчістю. Каже, що через творчість легше вивільнити болісні емоції.
«Моя Домініка писала листи татові. Про все, що відбувалося у житті. У неї й досі є цей зошит, у якому вона продовжує їх писати. Пише про те, як його не вистачає, що подобається, чим займається, ділиться дівочими секретами. Менша каже, що тато часто приходить уві сні. Усміхнений. Сонячний. У мене всі діти різні, і я намагаюсь їм дати все для того, аби вони повноцінно розвивалися, бути і за тата, і за маму», - розправляє плечі та вкотре втирає сльозу ця сильна жінка.
Вікторія СЕМЕНЮК. Фото автора та з відкритих джерел у мережі
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
У Луцьку двоє підлітків отруїлися алкоголем
Сьогодні 17:48
Сьогодні 17:48
Фінанси, кадри, звіти керівників закладів обласного підпорядкування: у Волиньраді засідала майнова комісія
Сьогодні 17:13
Сьогодні 17:13
Найбільший за історію спостережень снігопад паралізував Сеул
Сьогодні 16:40
Сьогодні 16:40
«На Луцьк впало Боже провидіння, що він послав нам цього митця». У міськраді виставили роботи луцького художника
Сьогодні 16:24
Сьогодні 16:24
Водійка в'їхала у стовп: деталі ДТП у Володимирському районі
Сьогодні 16:07
Сьогодні 16:07
.jpg)
.jpg)
