Син загиблого в Іловайську волинського Героя проситься на небо і хоче створити машину часу, аби повернути тата
Минуло сім років відтоді, як кривавими літерами в історії України закарбувалась одна із найбільш трагічних її сторінок – Іловайський котел. Ще довго після цього земля здригалася від надривного плачу вдів та матерів, а сотні дітей залишилися сиротами. Біда не оминула й дім лучанки Ольги Ляшук, яка 29 серпня 2014 року назавжди втратила коханого чоловіка, а її син Матвійко – батька.
Ольга Ляшук – вдова загиблого у боях за Іловайськ командира взводу роти патрульної служби особливого призначення «Світязь» Максима Ляшука. Лучанка виховує 8-річного сина.29 серпня 2021 року виповниться сім років, як її чоловіка вже немає серед живих – цього дня його життя відібрала ворожа куля під час виходу з Іловайська.На фото - командир взводу роти «Світязь» Максим Ляшук на бойовій позицій в школі № 14 Іловайська. Зона АТО, серпень 2014 р.
Коли в Луцьку сформувався добровольчий батальйон «Світязь», Максим пішов і записався. Олю поставив перед фактом, що він уже міліціонер і їде на схід. До цього був активним майданівцем і самооборонівцем.
Навчався у 19 школі Луцька, пізніше — в острожецькій школі, а потім добровільно пішов служити в армію. Служив у Києві (в спецназі), у внутрішніх військах. Ще до армії вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Фізична реабілітація». У цьому ж університеті закінчив магістратуру. Усе життя Максим займався спортом, бойовими мистецтвами, був активний, цілеспрямований, брав участь у різноманітних змаганнях.
Читати ще: Боєць, який загинув в АТО, у 14-ть років врятував життя другові
Після служби та навчання Максим обрав для себе роботу в міліції, вступив у міліцейську школу в Сокиричах, куди його рекомендували після гідної служби. Далі працював міліціонером у взводі спецроти судової міліції «Грифон» УМВС, був помічником оперуповноваженого відділу швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС. Співслуживці знають його як відповідального, сміливого і рішучого працівника, який був правильним міліціонером і в своїх вчинках керувався честю та совістю.
У житті Максима було важке випробовування – аварія, яка сталася не з його вини, але спричинила важкі наслідки для здоров’я. Чотири дні він був у комі. Внаслідок аварії йому відняло правий бік і він не міг розмовляти. Опритомнівши, лучанин наполегливо, не шкодуючи сил, намагався відновитися, і це йому вдалося.
«Максим в АТО був зовсім недовго – з 13 серпня. А 29-го його вже не стало. Це мала бути поїздка для зачистки територій, вже звільнених збройними силами. Але так склалося, що їхній спецпідрозділ кинули в саме пекло, в Іловайськ. Бійці потрапили в оточення. Потім, виходячи зеленим коридором, вони були обстріляні ворожими військами. І мій чоловік зник безвісти. Протягом трьох місяців ми не знали, де він та що з ним. Спочатку були припущення, що він у полоні. Що, можливо, його як офіцера,тримають десь у Ростові-на-Дону. Потім завдяки волонтерам і їхнім пошукам ми дізналися, що він загинув ще 29 серпня, але нам про це не повідомили. Його поховали, як невідомого солдата на Кушугумському кладовищі поблизу Запоріжжя (одне з місць поховань тимчасово невстановлених військовослужбовців України, які загинули у війні на Донбасі, - ВН). 1 жовтня 2014 року після експертизи ДНК його особу вдалося встановити», - ділиться болючими спогадами вдова загиблого воїна Ольга.Лише у грудні 2014 року, після повторної експертизи, тіла Максима і ще чотирьох його побратимів доправили на рідну Волинь. Наприкінці 2014 року його поховали з почестями.Читати ще: «Останній дзвінок з Іловайського котла», - батько загиблого бійця «Світязя»
На той момент сину Матвію було десять з половиною місяців. Він фактично не пам’ятає батька, знає його лише з відео та світлин.
А на часті дитячі запитання «де мій тато?» мама Оля відповідала «на небі».
«Я казала Матвію, що татко на небі і йому там добре. Але згодом син почав проситися до тата на небо. Мусила придумувати якусь іншу байку. Були моменти, коли малий запитував, який у тата голос, просив показати його на відео. Казав, що хоче його почути. Цікавився, як батько ходив. Благо, що було досить багато фотографій і відео, бо я ніби передчувала розлуку, тому знімкувала досить часто, хоча чоловік дуже не любив цього. Зате зараз маю, як дитину познайомити з татом. Адже інформацію про батька я можу передати синові тільки за допомогою відео, світлин і власних спогадів», - голос Ольги зривається на плач.
Попри юний вік, Матвійко – справжній захисник. Розповідає, що почав займатися бойовими мистецтвами, аби захищати себе і маму.
Хлопчик ще не визначився, ким хоче бути. Але є у нього одна заповітна мрія, яку він не полишає ніколи, – створити машину часу, щоб повернути тата.«Чи це можливо?» - питає. «Все можливо!» - відповідає мама Оля. «Але мені казали, що цього не можна створити!» - не вірить хлопчик. «А я вірю! Ти зможеш!» - обіймає сина мати і крадькома витирає непрохану сльозу.
Час не лікує, він лише притуплює біль. Спогади повертаються і накривають постійно.
Читати ще: Дружини Небесного Легіону «Ми ніколи не переживемо це горе»
Тим, хто пізнав гіркоту втрати, Ольга Ляшук радить не закриватися у собі.
«Потрібно спілкуватися з близькими, з рідними, друзями. Якщо вони не можуть дати потрібної підтримки, зверніться до духівника чи психолога. Бо це такий стан, в якому не треба залишатися самому. Треба шукати якийсь вихід. Я знаю, як це важко. Бо у певний момент мені взагалі ні з ким не хотілося розмовляти. Я мусила це прийняти. Я зрозуміла, що з депресії треба виходити, бо моя дитина буде заручником цього стану. І я не хотіла, аби він втратив ще й маму. Волею випадку я потрапила на зустріч сімей небесного легіону Волині. І з цього почалася моя реабілітація, а потім і волонтерська робота. Мені не легше, але я навчилася з цим жити», - каже Ольга, з любов’ю обіймаючи сина.
Своєю чергою Матвійко ніжно цілує маму у щічку. Бо хлоп’я – її опора, її захисник, у венах якого тече кров тата Героя.Вікторія СЕМЕНЮК
Фото автора та з архіву ІА Волинські Новини
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Ольга Ляшук – вдова загиблого у боях за Іловайськ командира взводу роти патрульної служби особливого призначення «Світязь» Максима Ляшука. Лучанка виховує 8-річного сина.29 серпня 2021 року виповниться сім років, як її чоловіка вже немає серед живих – цього дня його життя відібрала ворожа куля під час виходу з Іловайська.На фото - командир взводу роти «Світязь» Максим Ляшук на бойовій позицій в школі № 14 Іловайська. Зона АТО, серпень 2014 р.
Коли в Луцьку сформувався добровольчий батальйон «Світязь», Максим пішов і записався. Олю поставив перед фактом, що він уже міліціонер і їде на схід. До цього був активним майданівцем і самооборонівцем.
Навчався у 19 школі Луцька, пізніше — в острожецькій школі, а потім добровільно пішов служити в армію. Служив у Києві (в спецназі), у внутрішніх військах. Ще до армії вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Фізична реабілітація». У цьому ж університеті закінчив магістратуру. Усе життя Максим займався спортом, бойовими мистецтвами, був активний, цілеспрямований, брав участь у різноманітних змаганнях.
Читати ще: Боєць, який загинув в АТО, у 14-ть років врятував життя другові
Після служби та навчання Максим обрав для себе роботу в міліції, вступив у міліцейську школу в Сокиричах, куди його рекомендували після гідної служби. Далі працював міліціонером у взводі спецроти судової міліції «Грифон» УМВС, був помічником оперуповноваженого відділу швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС. Співслуживці знають його як відповідального, сміливого і рішучого працівника, який був правильним міліціонером і в своїх вчинках керувався честю та совістю.
У житті Максима було важке випробовування – аварія, яка сталася не з його вини, але спричинила важкі наслідки для здоров’я. Чотири дні він був у комі. Внаслідок аварії йому відняло правий бік і він не міг розмовляти. Опритомнівши, лучанин наполегливо, не шкодуючи сил, намагався відновитися, і це йому вдалося.
«Максим в АТО був зовсім недовго – з 13 серпня. А 29-го його вже не стало. Це мала бути поїздка для зачистки територій, вже звільнених збройними силами. Але так склалося, що їхній спецпідрозділ кинули в саме пекло, в Іловайськ. Бійці потрапили в оточення. Потім, виходячи зеленим коридором, вони були обстріляні ворожими військами. І мій чоловік зник безвісти. Протягом трьох місяців ми не знали, де він та що з ним. Спочатку були припущення, що він у полоні. Що, можливо, його як офіцера,тримають десь у Ростові-на-Дону. Потім завдяки волонтерам і їхнім пошукам ми дізналися, що він загинув ще 29 серпня, але нам про це не повідомили. Його поховали, як невідомого солдата на Кушугумському кладовищі поблизу Запоріжжя (одне з місць поховань тимчасово невстановлених військовослужбовців України, які загинули у війні на Донбасі, - ВН). 1 жовтня 2014 року після експертизи ДНК його особу вдалося встановити», - ділиться болючими спогадами вдова загиблого воїна Ольга.Лише у грудні 2014 року, після повторної експертизи, тіла Максима і ще чотирьох його побратимів доправили на рідну Волинь. Наприкінці 2014 року його поховали з почестями.Читати ще: «Останній дзвінок з Іловайського котла», - батько загиблого бійця «Світязя»
На той момент сину Матвію було десять з половиною місяців. Він фактично не пам’ятає батька, знає його лише з відео та світлин.
А на часті дитячі запитання «де мій тато?» мама Оля відповідала «на небі».
«Я казала Матвію, що татко на небі і йому там добре. Але згодом син почав проситися до тата на небо. Мусила придумувати якусь іншу байку. Були моменти, коли малий запитував, який у тата голос, просив показати його на відео. Казав, що хоче його почути. Цікавився, як батько ходив. Благо, що було досить багато фотографій і відео, бо я ніби передчувала розлуку, тому знімкувала досить часто, хоча чоловік дуже не любив цього. Зате зараз маю, як дитину познайомити з татом. Адже інформацію про батька я можу передати синові тільки за допомогою відео, світлин і власних спогадів», - голос Ольги зривається на плач.
Попри юний вік, Матвійко – справжній захисник. Розповідає, що почав займатися бойовими мистецтвами, аби захищати себе і маму.
Хлопчик ще не визначився, ким хоче бути. Але є у нього одна заповітна мрія, яку він не полишає ніколи, – створити машину часу, щоб повернути тата.«Чи це можливо?» - питає. «Все можливо!» - відповідає мама Оля. «Але мені казали, що цього не можна створити!» - не вірить хлопчик. «А я вірю! Ти зможеш!» - обіймає сина мати і крадькома витирає непрохану сльозу.
Час не лікує, він лише притуплює біль. Спогади повертаються і накривають постійно.
Читати ще: Дружини Небесного Легіону «Ми ніколи не переживемо це горе»
Тим, хто пізнав гіркоту втрати, Ольга Ляшук радить не закриватися у собі.
«Потрібно спілкуватися з близькими, з рідними, друзями. Якщо вони не можуть дати потрібної підтримки, зверніться до духівника чи психолога. Бо це такий стан, в якому не треба залишатися самому. Треба шукати якийсь вихід. Я знаю, як це важко. Бо у певний момент мені взагалі ні з ким не хотілося розмовляти. Я мусила це прийняти. Я зрозуміла, що з депресії треба виходити, бо моя дитина буде заручником цього стану. І я не хотіла, аби він втратив ще й маму. Волею випадку я потрапила на зустріч сімей небесного легіону Волині. І з цього почалася моя реабілітація, а потім і волонтерська робота. Мені не легше, але я навчилася з цим жити», - каже Ольга, з любов’ю обіймаючи сина.
Своєю чергою Матвійко ніжно цілує маму у щічку. Бо хлоп’я – її опора, її захисник, у венах якого тече кров тата Героя.Вікторія СЕМЕНЮК
Фото автора та з архіву ІА Волинські Новини
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
У Царьова конфіскували майно на майже 500 млн гривень
Сьогодні 18:43
Сьогодні 18:43
У Луцьку двоє підлітків отруїлися алкоголем
Сьогодні 17:47
Сьогодні 17:47
Фінанси, кадри, звіти керівників закладів обласного підпорядкування: у Волиньраді засідала майнова комісія
Сьогодні 17:13
Сьогодні 17:13
Найбільший за історію спостережень снігопад паралізував Сеул
Сьогодні 16:40
Сьогодні 16:40
«На Луцьк впало Боже провидіння, що він послав нам цього митця». У міськраді виставили роботи луцького художника
Сьогодні 16:24
Сьогодні 16:24
Водійка в'їхала у стовп: деталі ДТП у Володимирському районі
Сьогодні 16:07
Сьогодні 16:07