Подивився кіно «Хай буд світло» («The Rolling Stones. Shine a Light») Мартіна Скорсезе. Я хоч і не є повним профаном рок-енд-роллу, фанатом «Ролінг Стоунз» себе не назву аж ніяк. З перших мотивів хітів не вгадую, альбомів і років їх виходу не назву й під дулом пістолета, а імена учасників (хіба крім Міка Джаггера) вивчив тільки під кінець цього фільму.
Підкупила мене і заставила сісти дивитися «Хай буде світло» ідея вкупі з більш ніж знаменитим режисером. Ну, подумалося, коли вже Скорсезе взявся знімати кіно про цих рок-енд-рольних монстрів (якщо не мамонтів) – не може не бути шедевру. Так би мовити, маслом кашу…
А фільм вийшов геть не тим, чого я чекав. Тут немає ні грама акторської гри (у її кіношному, не сценічному розумінні). Тут немає навіть самих акторів. Тут зовсім мало документальності і. ба, навіть біографія легендарної групи – ніяк не самоціль цього кіна.
80 %  всього часу – це концерт. Сольник «Ролінгів» у Ною-Йорку у 2006 році, знятий багатьма професійними камерами на якісну кіноплівку командою кіношників під керівництвом самого Мартіна Скорсезе.
А тому – ЯК знято! У кадрі майже немає глядачів і зовсім мало загальних планів. Натомість – «безкісткового» чортоподібного Міка Джаггера, вже старезного, але від того не менш харизматичного Кіта Річардса, скромного віртуоза-гітариста Рона Вуда і сивого барабанщика Чарлі Уоттса можна роздивитися в усій їх демонічно-божевільній чарівності. Як Джаггер вирячає очі, як Кіт підморгує комусь із залу, як Уоттс по-старечому зітхає, переводячи подих ,а потім знову починає лупити по барабанах.
Таких деталей маса, і дивитися їх концерт, знятий саме ТАК можна вже тільки для візуального задоволення від спостереження за цими чортами і тим, як невимушено і особливо вони ведуть себе перед багатотисячним залом.
З неконцертних кадрів фільму – фрагменти старих інтерв’ю групи. Молодий Джаггер, до речі, схожий на Пашу Артємьєва з групи «Корні», а Уоттс злегка нагадує юного Вахтанга Кікабідзе, перепрошую за «кратмолу». А ще є моменти  передконцертних приготувань, коли Скорсезе марно просить Джаггера сказати, яка пісня буде першою (залежно від того мають виставлятися камери). 
Загалом – майстерно знятий концерт живої легенди (хлопці – ровесники «бітлів»), який дивитися просто цікаво (шанувальникам творчості – просто обов’язково). Хто бачив «Хай буде світло» у кінотеатрі, каже, що просто як на живому концерті побував.
А я тепер люблю «Ролінг Стоунз».