ЗМІ і влада. Чи можуть вони існувати одне без одного? Чи завжди, одні та інші «граються» у правду? Чому між цими двома секторами завжди виникають протистояння? І чому ці протистояння виникають навіть на пустому місці?
У середу, 14 квітня, особисто переконалася у тому, як інколи наше незнання стає причиною не лише відображення викривленої реальності, а й призводить до того, що глядачі, читачі, слухачі стають певною мірою «жертвою» цих незнань. Причому в елементарних речах. Це на перший погляд. Насправді суть проблеми значно глибша. Адже читач, глядач чи слухач, звертаючись до того чи іншого ЗМІ, не лише задовольняє своє бажання в отриманні інформації, а й, певним чином, своїм вибором того чи іншого медіа демонструє у такий спосіб ступінь довіри до телеканалу, радіохвилі, газети чи сайту.
13 квітня з ініціативи департаменту інформаційної політики Луцької міської ради, де, власне, і працюю, відбувся «круглий стіл» на тему «Проект стратегічного плану сталого розвиту Луцька на 2011-2015 роки: екологічний та туристичний компонент». Оскільки шість років до роботи у департаменті, працювала журналістом, точно знаю, як важливо медіа отримати прес-релізи, список запрошених із зазначеними посадами. А для зручності запрошених експертів машбюро міської ради на моє прохання виготовило і спеціальні таблички (а не бейджики), які, відповідно, і були на столі перед кожним учасником «круглого столу». На них великими літерами ми зазначили ім’я, прізвище та посаду кожного запрошеного. А кожному присутньому журналісту особисто дала прес-реліз.
У результаті, на місцевому радіо звучить посилання на слова людини, яка взагалі на заході присутня не була. Департамент інформаційної політики у цьому радійному сюжеті чомусь перетворився на департамент інформаційної політики та економіки…
Відомий своєю любов’ю до чиновників телеканал «Аверс», вислови експертів обізвав «теревенями». Причому «теревені» у Луцьку, зверніть увагу, за словами журналістки «Аверсу», у нас розводять не лише посадовці, а й доктори наук, професори, голови громадських організацій… Це дарма, що саме з допомогою науковців зараз триває розробка проекту нового ботанічного саду у Луцьку, що саме з їхньою допомогою буде проводитися інвентаризація зелених насаджень у нашому місті…
Мені цікаво, як свої сюжети оцінює ця молода журналістка? Свідомо не називаю ім’я та прізвище, хоча особисто ми і знайомі. Мені прикро, що люди, які щойно прийшли у журналістику, свою кар’єру намагаються побудувати на неконструктивній критиці, облити когось брудом… Бо у них амбіції, що абсолютно непогано, якби ще ці амбіції були підкріплені професіоналізмом.
Саме з моєї ініціативи ми залучили представників громадського та наукового сектору з головною МЕТОЮ – зібрати пропозиції до ПРОЕКТУ стратегічного плану, який лише готується. І про презентацію такого документу можна говорити лише після того, коли цей план затвердять депутати.
Мене дивує, чому журналісти, вагаючись у чомусь, не можуть чи не хочуть зателефонувати та уточнити інформацію. Дивує і розчаровує.
Впевнена на сто відсотків, що багато моїх колег – журналістів, прочитавши вище викладене повідомлення потім скажуть: «Вона вже за владу!» У той же час на своїй роботі майже щодня чую: «Ви за журналістів»…
Вже сім місяців день у день я щиро намагаюся знайти «золоту серединку» між владою і ЗМІ. Проводячи внутрішні тренінгові навчання для посадовців щодо комунікативних технологій та формування позитивного іміджу, повсякчас говоримо про те, які проблеми є у взаємовідносинах медіа та влади і як ці проблеми можна вирішити… І результати є! І влада готова шукати компроміс із медіа.
І багато журналістів також готові іти на компроміс з владою, але за однієї умови, «нехай влада зробить щось добре». Тільки мені дуже хочеться, щоб у пошуках оцього доброго, аби ЗМІ не забували про те, що влада – це не лише міський голова, його заступники чи директори департаментів і начальники управлінь. Це ще також прості звичайні люди, такі ж як і ви. І серед них є ті, які, як і ви сумлінно працюють, отримуючи мізерну зарплату…
У той же час, мені хочеться, аби і влада пам’ятала про те, що вона завжди повинна бути готовою до критики. Адже негатив завжди лежить у всіх під носом, а кожному позитиві завжди знайдеться ложка дьогтю… Точніше, як показують мої спостереження, її завжди можна знайти, якщо цілеспрямовано шукати…