Цей ранок розпочався для мене традиційною чашкою запашної духмяної кави. Напередодні вночі я, повернувшись із Києва, залишилася ночувати у родини.
 
Наступного дня, оглянувши свою величезну сумку, подумала, що краще скористатися послугами таксі. Поїздка по коду була для мене ювілейною. Та щойно за мною зачинилися двері під’їзду, водій, оцінивши розміри багажу, випалив: «Під час ювілейної поїздки валізи ми не перевозимо». На що у відповідь почув: «Ну, по-перше, про це ніхто не повідомляв заздалегідь, а по-друге, за сумку, я заплачу». «Та дасте мені на каву, та й годі», – вже зніяковіло мовив таксист. Сівши у авто, дістала з гаманця десятку. Тепер, схоже, незручно, стало водієві. Він відразу зауважив, що каву в Луцьку можна випити за два гривні. «З нашими європейськими цінами, так вартує кава з автомату», – подумала про себе.
 
Їхати у машині було нудно. Можливо, саме тому в салоні зав’язалася розмова. Чоловік розповів, що раніше працював учителем. А таксувати змусило життя. У період заборгованості зарплати він не бачив іншого виходу. Тож на своїй дев’ятці почав заробляти гроші. Удень він отримує чистими від 50 гривень. За кожен виклик, на який його спрямовує диспетчер, в офіс він відвозить гривню.  У школу повертатися чоловік не хоче. Хоча й свою теперішню роботу вважає далеко не легкою. Адже прокидається рано-уранці, перед обідом дозволяє собі відпочити. А от гаряченький період розпочинається вже за північ. За роки таксування кого тільки не доводилося підвозити: починаючи від нашої луцької еліти і закінчуючи  «братанами», які тільки вчора повернулися з зони.
 
…Вже біля мого під’їзду, таксист запропонував допомогти донести сумку. Я відмовилася.  Та він на це не зважив.
А вдома, за ще однією чашкою кави, розмірковувала: чому в нашій країні інтелектуальні кадри нині не у моді? І чому ці найкращі спеціалісти змушені таксувати, потай перевозити цигарки та спирт у Польщу, солярку –  у Білорусію? Як не прикро, але цей список, вочевидь, можна продовжувати ще на енну кількість позицій. На таку ж енну, як і нулі сум, що зберігаються на рахунку українських олігархів.ЙІ інтелект чи вищи освіта тут часто зовсім ні до чого.  Безперечно, праця – найвищий чинник антропогенезу. Але для кого?