Влада України стрімко деградує і це відбувається на тлі непривабливого суспільного феномена: більшість людей доволі терпляче сприймають перебування при владі нинішніх політиків - клептоманів.

Всі теорії завоювання і утримання політичної влади мають спільний знаменник: успішність держави завжди залежить від ефективного і справедливого функціонування так званого суспільно годоговору між людиною і державою.

Відповідно до нього кожна людина з моменту свого народження і до відходу в кращий зі світів повинна неодмінно дотримуватися двох основних законів: шанувати кримінальний кодекс і платити податки, а невиконання цих умов повинно переслідуватися державою.

З цього постулату випливає очевидний висновок: успішність самої держави залежить виключно від того, чи всі члени суспільства дотримуються суспільного договору.

Нинішня ситуація в нашій країні така, що рішення цього складного питання за чверть століття її незалежності навіть не окреслено. Щодня представники влади своєю поведінкою демонструють народу, що дотримуватись договору повинні тільки пересічні громадяни.

Якщо ж громадянин належить до касти політичних брахманів, або недоторканих, то для нього дотримання правил договору не обов'язково. В цьому криється перша причина потенціального краху не тільки нашої, а будь-якої держави.

Внутрішній устрій нашої державної влади мало чим відрізняється від моделей, відомих сучасному, вируючому політичними пристрастями світу. В ньому діють такі ж конкуруючі політичні угруповання, кожне з них збудоване за принципом існування ареалу приматів: нагорі - головний бабуїн, в підпорядкуванні якого знаходяться васали, які мають своїх васалів і т.д.

Наша владна структура має ієрархію, скріплену особистими домовленостями, а представники влади знаходяться в постійному пошуку нових і нових васалів. Тим людям, які прагнуть потрапити у владу, обов’язково треба якось себе проявити, зацікавити собою людей з влади, довести їм свою відданість або запропонувати рішення конкретної проблеми. Однією з умов функціонування українського владного угруповання є його згуртованість, яка підтримується виключно диктаторськими повноваженнями партійного «бабуїна». Така модель рано чи пізно провокує кризу влади, в цьому криється друга причина потенційного краху держави.

Будь-яка влада в світі має циклічний шлях розвитку, в історії постійно з'являються і зникають держави і можна зробити висновок, що життєвий цикл влади поділяється на три етапи: становлення влади, поступова її стагнація і крах.

Історикам відомі сотні держав людської цивілізації, які зникли з політичної карти світу в недалекому минулому і знаходяться зараз на межі припинення свого існування. З цього випливає ще один малоприємний для нашої влади висновок: практично жодна держава в історії не змогла уникнути стагнації, часто краху.

З урахуванням того, що про цю закономірності ніхто з сучасних українських політиків не думає, то впевненості, що Україні вдасться не потрапити в цей список немає. Для ефективного функціонування великих спільнот людей будь-яка влада повинна неодмінно підтримувати політичну стабільність, для цього всі елементи, які намагаються її порушити або знищуються, або нейтралізуються.

Парадоксально, але з цієї точки зору загрозу стабільності для української влади представляють, перш за все, найагресивніші і найрозумніші люди. З першими все зрозуміло, влада повинна безжально карати прояви агресивності, якщо вона розраховує на існування в довгій перспективі. Однак втрата нашою владою монополії на застосування сили проти агресивних дій вуличного люмпена, яка спостерігається останнім часом, може стати третьою причиною краху державності.

Від розумних представників народу в Україні позбавляються двома способами: за допомогою самого суспільства, а також самими лідерами цього суспільства. Наприклад, в школах так і відбувається цей природний відбір: розумних дітей б'ють однокласники.

В країні залишилося тепер тільки одне місце, де тиск такого відбору відсутній - це сільські райони. Там панує принцип «де народився, там і згодився», сільському населенню зовсім не знайоме таке поняття як «соціальний ліфт», село практично перестало підживлювати державність. Це стає четвертою причиною потенціального виродження держави.

Всі лідери нашої країни доби незалежності досягли значного успіху в негативному відборі. Вони не тільки роками заохочували і продовжують заохочувати невизнання розумних і талановитих людей, але і всіляко цьому сприяють. Адже керувати малосвідомими оруеллівськими «пролами», які не ставлять зайвих запитань, легко і приємно.

Історія багатьох держав свідчить, що перше покоління людей, які отримали владу, як правило, дієздатне, воно здатне щось створювати нове. Але вже в другому поколінні можновладці, які успадковують владу, за певних обставин можуть втратити створене попередниками.

Здавалося б, у дітей еліти все є для того, щоб стати більш розумними й освіченими, ніж їхні батьки і логічно очікувати більш успішне керівництво державою. Але все відбувається з точністю до навпаки. Одна з причин цього явища: перше покоління еліти виросло в суворих умовах боротьби за владу, друге покоління зростає, як правило, в тепличних умовах.

Перше покоління політичної еліти розуміє реальну картину світу, в якому для досягнення успіху треба виживати в екстремальних умовах там, де часто «людина людині - вовк», зраджувати, пристосовуватися, мімікрувати.

Друге покоління картину світу пізнає інакше: для того, щоб чогось домогтися, так званим «мажорам» треба всього - навсього добре попросити батьків. Але людський мозок влаштований так, що він може активно працювати тільки заради їжі, розмноження і домінантності, власник мозку, який впевнений в тому, що отримає все у спадок, самостійно запустити активний розумовий процес не в змозі.

Правда, в цьому випадку може допомогти зовнішній вплив, наприклад, виховання різками. Саме цим пояснюється досить жорстке формування майбутньої політичної еліти в закритих школах Великої Британії (відомий коледж Ітон, наприклад). Британці давно зрозуміли, що державність вціліє саме при жорсткому і навіть жорстокому вихованні дітей політичної еліти, майбутніх керманичів країни. В силу природного менталітету українці на таке абсолютно не здатні, що неминуче породжує п'яту причину для потенціального фіаско влади.

Необхідно відзначити, що лідери нашої країни проводять негативний відбір набагато швидше, ніж суспільство, чим в багато разів прискорюють процес краху власного владного ресурсу. Такий механізм краху дуже вдало описав «яблучник» Стів Джобс на прикладі моделі управління, де гравці першого розряду наймають для виконання відповідальної роботи гравців тільки першого розряду, а вже гравці другого розряду наймають гравців третього розряду, гравці третього розряду наймають гравців четвертого розряду - а там недалеко і до сотого.

У такій системі, за твердженням Джобса, гравець першого розряду має високі особисті та інтелектуальні якості, він здатний відповідати на складні питання, приймати оптимальні рішення. Негативний відбір призводить до того, що таких гравців стає мало, отже вони довго при владі не затримуються, при цьому гравці більш низьких розрядів воліють інтенсивно позбавлятися від конкурентів.

Лінивий мозок представників низьких розрядів намагається себе убезпечити і ліквідувати будь-які можливості для свого усунення від влади. Гравець вищого розряду представляє з цієї точки зору серйозну небезпеку для них, тому гравець другого розряду, використовуючи свій агресивний і ледачий мозок, знищить всіх гравців, як першого, так і другого розрядів. Після смерті такого лідера, до влади може прийти гравець не вище третього розряду.

Таким чином, розрядність гравців в системі стрімко знижується, причому процес йде в двох напрямках. Перший - по ієрархічному ланцюжку зверху вниз, саме тому у нашій владі на місцях відсутні гравці високих розрядів. Другий - в часі, наступне покоління чиновників при таких процесах буде на розряд нижчим. Можна стверджувати, що це є шоста причина потенціального краху країни.

Процес нашого негативного відбору, який проводиться владою, добре доповнює і саме суспільство, позбавляючись вже на стадії формування особистості розумних людей. Тому як тільки професійність правлячої еліти перестає відповідати викликам життя, настає крах влади і вельми часто держави.

Для збереження держави необхідно мінімум дві умови: щоб правляча еліта не могла ефективно знищувати конкурентів і щоб люди задумалися про своє майбутнє. При стабільній ситуації «низи» не хочуть знати про нові політичні сили, а «верхи» можуть їх легко нейтралізувати. Влада в такій ситуації живе за готовими алгоритмами, британці, наприклад, користуються такою схемою вже століття. Але кризова ситуація все змінює, верхи при ній можуть так розкластися, що починають втрачати здатність керувати суспільством. Лавиноподібно при цьому виникають нові проблеми, які можуть вирішувати тільки гравці високого розряду, але вони у нас відсутні.

Пересічні люди стикаються з дійсністю, яка різко змінилася і як в ній виживати - для них стає незрозуміло. Вони довірливо погоджуються з популізмом «скотиняк», делегуючи вирішення своїх життєвих проблем наверх. Економія на розумовому процесі призводить до того, що люди починають включати мозок тільки тоді, коли навколо них руйнується саме життя. Здавалося б, що ці два моменти - деградація політичної еліти і процес «включення мізків» виборцями створюють ідеальні умови для появи нових владних угруповань, для посилення позицій уже існуючих політичних груп, поки ще далеких від вершин влади. Однак зараз в Україні такі групи відсутні, а люди часто «включати мізки» не хочуть.

Еволюція нашого політичного відбору зайшла в глухий кут, що трапляється часто-густо в світі. З цієї причини країна цілком заслужено може поповнити почесний список держав, яких історія спробує викинути на своє узбіччя. Тому новому поколінню можновладців такий перебіг подій треба мати на увазі. Поки не пізно.