Історія народів – це історія збирання податків. Яких тільки податків не винайшли в різні епохи в різних суспільствах для поповнення державної скарбниці!

У Стародавньому Римі існував податок для рабів, які бажали купити собі свободу. У середньовічній і майже не знайомій з правилами гігієни Європі оподаткуванню підлягало мило, в 19 столітті Канада ввела податок, який стягувався з кожного китайського іммігранта.

Податок на сіль в свій час спровокував «сольові» бунти, він став каталізатором кривавої Французької революції. За часів правління англійського короля Генріха I існував «податок для боягузів», такий собі цілком легальний спосіб «відкосити» від війни за допомогою сплати грошей до королівської скарбниці.

Подібне, до речі, не так давно обговорювалося українськими законотворцями, деякі з них пропонували узаконити платежі для тих, хто ухилявся від мобілізації. Один з найоригінальніших у світі податків – німецький, до 2002 року в ФРН хабарі підлягали оподаткуванню.

Чиновники всіх часів завжди відрізнялися неабиякою винахідливістю в пошуці методів спустошення кишень співгромадян. В цьому плані податки в Україні більше нагадують давньоримські, їх неодмінно занесуть в історичні хроніки руйнування економіки.

Періодично Світовий банк знайомить діловий світ з рейтингами податкового навантаження на бізнес в тій чи іншій країні, які він публікує. Україна в них займає в останній час 107-е місце з 189 країн. Рейтинг враховує кількість податкових платежів, час, необхідний на їх сплату, а також загальне податкове навантаження на середнє підприємство, що не користується податковими пільгами.

Фіскальне навантаження оцінюється у відсотках, результат України становить 52,2%, сусіди України по рейтингу африканська Гана (106-е місце) і острівна мікроскопічна держава Фіджі (108-е місце).

З останніх повідомлень в ЗМІ: «Команда новообраного президента України планує радикальний перегляд податкового законодавства». Тут треба відзначити дивну закономірність: просвітлення відвідує наших керманичів чомусь відразу після озвучення «податкових» вимог МВФ, які він висуває Україні для видачі чергового кредитного траншу.

Як правило, після «дози» від МВФ для агонізуючої економіки, яку поки що лікують не професійні лікарі, а постмайданні шамани, тому, що залишилося від економіки на місяць – другий стає краще. Під гуркіт інформаційних барабанів цих «лікарів» про чергове видужання за останні п’ять років наша «рошенівська» економіка все більше перетворюєтьсянахоспіс для безнадійних хворихюридичних і фізичних осіб.

Якщо не прийняти екстрені кроки в напрямку відродження економіки країни, то в пакеті до майбутнього державного бюджету на 2020 – ий рік, якщо він буде прийнятий на старій податковій базі, вже новообраному парламенту необхідно буде прийняти і закон про «евтаназію». Наступить Велике Ніщо, яке має цілком конкретну назву – дефолт.

Підсумовувуючи економічні «досягнення» уряду В. Гройсмана за чотири роки правління дилетантів, треба визнати, що в країні реальне виробництво постійно скорочується, реальні доходи населення знижуються, зростає безробіття, ростуть проблеми з наповненням пенсійного фонду, державні фінанси знаходяться в дефолтному стані. Але при цьому доходи бюджету, всупереч логіці чомусь ростуть!

Рецепт «українського економічного дива» дуже простий - він полягає в тому, що бюджет наповнюється, в першу чергу, за рахунок розорення бізнесу (вводяться нові податки і збори, підвищення ставок, фіксується неповернення експортного ПДВ і переплата податку на прибуток) і за рахунок тотального пограбування пересічних громадян (девальвація, інфляція, неадекватна індексація доходів громадян).

Уряди України з року в рік анонсують реформування податкової системи в країні як першочергове завдання. Наприклад, свого часу прем'єр А. Яценюк заявив, що з 2018 року буде запроваджено єдиний податок на зарплату в розмірі 20%, за його словами це дозволить, нарешті, вивести доходи громадян з тіні.

Через деякий час прем'єра за руйнівну роботу по розвалу економіки «злили» (мавр зробив свою справу!), уряд очолив В. Гройсман, теж прихильник (як з’ясувалося - на словах!) детінізації економіки. Буде зовсім не зайвим в цій ситуації спрогнозувати математичні та економічні наслідки введення 20% - ого податку, про який так давно говорять. Що ж показує аналіз цього надскладного для економістів питання?

Один із засновників економічної теорії Д. Кейнс ще сто років тому стверджував: «Зниження податкових ставок в певних обставинах є більш надійним способом збалансувати бюджет, ніж їх підвищення». Його ідея залежності податкових надходжень від розміру податкових ставок зводиться до того, що будь-яка зміна ставок дає подвійний ефект на надходження коштів до бюджету: математичний і економічний.

Математичний ефект відображає просту залежність: при зниженні ставок податкові надходження пропорційно знижуються і навпаки, підвищення ставок призведе до пропорційного підвищення податкових надходжень.

Бізнес, особливо малий і середній, вкрай чутливий до зміни податкових ставок, при прийнятті рішень про розміщення капіталів він завжди керується міркуваннями про те, яку частину очікуваного доходу доведеться віддати державі у вигляді податків. Це і є економічний ефект зміни податків, він відображає позитивний вплив більш низьких податкових ставок на обсяг виробництва і зайнятість, а отже, на податкову базу, оскільки зниження податків створює стимули для зростання цих показників.

Очевидно, що при нульовій податковій ставці держава не збере жодної гривні надходжень до бюджету, якою би великою не була податкова база, тобто число платників податків. Точно такий же результат для держави буде і при стовідсотковій податковій ставці. Ніхто не буде працювати безкоштовно і економічна активність в цьому випадку вмирає!

Між цими крайнощами або як відзначають математики двома точками біфуркації існує оптимальний розмір податкових ставок, причому, два різних підходи дають однаковий рівень податкових надходжень: підвищена ставка при вузькій податковій базі і низька ставка при великій податковій базі.

Основна ідея оптимізації процесу збирання податків в будь-якій державі полягає в тому, що в міру збільшення податкової ставки податкові надходження в бюджет будуть збільшуватися до певного максимуму, потім почнуть знижуватися через те, що високі податки починають стримувати економічну активність господарюючих суб'єктів.

Зменшення податкових ставок викликає скорочення обсягу державних доходів лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді забезпечується зростання заощаджень, інвестицій і зайнятості, в результаті чого зростають виробництво і доходи, що підлягають оподаткуванню, що збільшує податкові надходження до державного бюджету.

Досліджуючи зв'язок між величиною ставки податків і надходженням до держбюджету, економістами давно встановлено факт, що при сумарній ставці податку на зарплату 50% різко знижується ділова активність підприємців. Нинішні сумарні платежі податку на зарплату в Україні разом з єдиними соціальними виплатами на практиці перевищують цей арифметичний поріг.

Якщо уряд запровадить реальний 20% - ий рівень цього податку, як заявив свого часу Яценюк, обвал надходжень до бюджету буде неминучим і балансуюча на межі повного краху економіка країни впаде остаточно. Такий рівень податку треба було встановити років п'ятнадцять тому, тоді бізнес отримав би потужну підтримку для розвитку.

В даний час економіка не має фінансового запасу міцності для його введення, його з'їли псевдо реформи Яценюка, Гройсмана і їхніх попередників.

Параметри математичного алгоритму податкових ставок носять емпіричний характер, на практиці часто складно встановити, при якому рівні ставки починається зниження податкових надходжень до бюджету.

Однак саме цим і повинні займатися урядові експерти з оподаткування, які «жирують» за рахунок грошей платників податків!

Їх головне завдання - постійно відслідковувати цей процес в режимі реального часу і вчасно прогнозувати обґрунтовані розміри ставок для бізнесу, а не «стельові». Жодна з податкових ставок за весь період незалежності України ніколи не була реально обгрунтована, їх величина встановлювалася виходячи з корупційних інтересів олігархічних кланів і меркантильних інтересів урядовців.

Ще одне важливе питання: куди зміщується підприємницька активність при порушенні принципу пропорційності і розумності оподаткування? При збільшенні податкових ставок спонукальні мотиви господарюючих суб'єктів спочатку серйозно не будуть зачіпатися, зацікавленість в легальних доходах, а також загальний обсяг виробництва скорочуються повільніше, ніж зростає ставка. Оскільки зменшення оподатковуваної бази відбувається повільніше, ніж збільшення ставки, доходи бюджету зростають.

Але як тільки ставка досягає деякого критичного рівня, подальша сплата податку веде до помітного скорочення чистого прибутку платника. Починається спад господарської діяльності, ухилення від податків набуває масового характеру і діяльність бізнесу переміщається в тіньову сферу.

Незважаючи на зростання податкових ставок, бюджетні доходи різко падають, оскільки стрімко починає скорочуватися база оподатковування. Висновок з цього цілком очевидний: надії високопосадовців на вихід економіки з тіні від введення 20% - ого податку на зарплату могли б здійснитися, якби не стовідсоткова ймовірність обвалу фінансових надходжень до бюджету через причини, про які йшла мова вище.

Податкова політика є найважливішим інструментом розвитку економіки. Якщо в минулому головну роль в такій політиці грали податкові ставки, то в останні роки в світі все більшого значення набувають податкові пільги.

У багатьох посткризових країнах саме податкові пільги стали ефективним інструментом для стимулювання бурхливого економічного зростання, інвестиційної діяльності в порівнянні з податковими ставками. Однак в тотально корумпованій Україні цей податковий інструмент впровадити неможливо, всі пільги видаються «своїм».

Ефективність податкової реформи в розвинутих країнах світу оцінюється єдиним критерієм: кожен наступний рік люди повинні жити краще, ніж в минулому. Таким критерієм користуються, наприклад, при оцінці податкових реформ в Піднебесній, яка за три десятиліття поступових і виважених податкових перетворень вже в найближчому майбутньому може стати першою економікою світу.

У нашій нинішній ситуації ефективним податком, який відвів би економіку країни від остаточного краху, могли б стати не анонсовані нашими «шаманами»зниження податків, а реальний 100% - ий податок на хабарі.

Чому б нашим «проєвропейським» лідерам, які так марять «Старим Світом» і постійно орієнтуються на «європейські стандарти» (до речі, такого поняття не існує в природі по тій простій причині, що в кожній європейській країні вони свої), не скористатися німецьким досвідом, про який йшлося на початку статті?

Олександр Сасовський