Недавно прочитав у Івана Буніна, російського письменника, лауреата Нобелівської премії, який більшу частину творчого життя провів в еміграції на Заході,винятково цікаве життєве спостереження.

В одному із своїх листів до редактора французського видавництва Бунін відмічає, що «кожен з тих людей, хто жив і живе на землі заслуговує на те, щоб про нього написати, але особливо на це заслуговують ті явища життя, про які люди говорять найчастіше».

Подумалося - про що ж найчастіше говорять громадяни? Дивно, але як на мене аж ніяк не аполітичні наші люди на вулицях, в закладах торгівлі, на транспорті не так вже й часто коментують політичні події. Хоча час від часу доводиться чути вельми «солоні» коментарі про корупцію, клептоманів-політиків.

Але є в нашому суспільстві тема, яка обговорюється всіма верстами населення найбільше, саме вона найболючіша для людей, турбує кожного громадянина країни. Це проблема постійного зростання цін на продукти харчування.

Регулярне і неконтрольоване державою зростання споживчих цін на продукти «першої необхідності» чоловіки й жінки, студенти і пенсіонери, домогосподарки і підприємці обговорюють найчастіше.

І треба відверто зазначити, що таке обговорення проходить здебільшого в неприємній для влади тональності. Ось так автор однієї з найкращих в світовій літературі прози та поезії став «винуватцем» того, що я вирішив звернутися до «прози» нашого повсякденного життя.

Точніше - до цінового дослідження явища, яке зачіпає кожного з нас, хто щодня відвідує продовольчі магазини, ринки, супермаркети незалежно від своєї професії, політичних вподобань. Явище це загадкове і як на мене досить втаємничене для українців, хоча має таку собі прозаїчну назву - ціноутворення.

Навіть елементарний аналіз вартості продуктів в супермаркетах показує, що цінове цунамі для населення набуває загрозливого характеру. Подібно до амазонських піраній цінники в магазинах з кожним днем ​​все більше обгризають низькі зарплати і пенсії людей, рвуть по живому тіло збіднілого народу.

Разом з тим ретельне сканування цінової вакханалії в продуктовому секторі і прискіпливе дослідження цього негативного явища викликає обурення, породжує масу запитань до можновладців.

І ось чому. Як на мене, то в нашій країні вже багато років відбувається жахливе за своїм цинізмом, знахабніле дійство по вилученню грошей з кишень мільйонів українців. Навіть грабунком серед білого дня це назвати не зовсім правильно, а ось ціновим геноцидом - цілком доречно.

Щоби повніше зрозуміти анатомію цього явища, я наважився на його експериментальне дослідження для підтвердження того факту, що «ціновий геноцид» у нас має місце. Суть мого експерименту є банально простою - приготувати в домашніх умовах набір з семи поширених виробів, при цьому якомога точніше обчислити собівартість приготування кожного продукту і порівняти домашню собівартість з роздрібними цінами в найближчому супермаркеті.

Проблем з кулінарною майстерністю при проведенні експерименту на практиці у мене не виникло. Моя дружина хоча за фахом інженер, проте добре розуміється в кулінарії, їй відомі секрети ковбасного виробництва, які вона засвоїла свого часу на семінарах при харчовому інституті. Природно, вона вміє також консервувати овочі та фрукти, варити варення, готувати домашню ковбасу, виготовити торт будь-якої складності, спекти хліб, пиріжки,тощо.

Для експерименту вирішено було виготовити в домашніх умовах такий собі імпровізований «кошик», в який ввійшли сім доволі поширених продуктових виробів:кілограм домашньої української ковбаси, триста грамів вареників з сиром, шістсот вісімдесят грамів маринованих огірків, триста десять грамів малинового джему, стандартний білий пшеничний батон, кілограмовий торт «Наполеон» і чотириста грамів майонезу типу «Провансаль».

Вагові показники домашніх виробів для математичної чистоти експерименту мають таку точну величину для того, щоби порівняння цін було цілком коректним. А це може бути тільки в випадку повного співпадання вагових характеристик фасованих продуктів з супермаркету і продуктів, виготовлених в домашніх умовах.

Повинен також зауважити, що всі інградієнти для приготування виробів в домашніх умовах купувалися за ринковими цінами на міському ринку або в супермаркеті. Ще одна важлива деталь: для виготовлення зазначеного набору в домашніх умовах купувалися інградієнти тільки вищої якості.

Наприклад, для приготування майонезу - іспанська оливкова олія, для торту - мигдальні горіхи і в'ялена вишня (в серійному «Наполеоні» ці компоненти, наприклад, відсутні), для вареників - високоякісний домашній сир, для ковбаси - якісна свіжа свинина.

Все це в продуктах з супермаркету, судячи з їх смаку, тепер відсутнє. Для більшої переконливості кулінарно - економічного експерименту я вирішив перевести його в статус міжнародного, розширивши межі цінового і продуктового порівняння аж до Євросоюзу, а точніше - до Німеччини.

Я зателефонував товаришу до німецького міста Зальцкоттен, що в землі Північний Рейн - Вестфалія і попросив його вислати мені сучасні ціни на аналогічні продукти з вищезгаданого «джентльменського набору» в німецьких супермаркетах, на що він люб'язно погодився.

Отже, в домашніх умовах був виготовлений вищевказаний набір продуктів і ретельно вирахувана при цьому собівартість приготування кожного виробу. Потім я придбав такі ж продукти в луцькому супермаркеті, з чеків виписав роздрібні ціни на них, отримав по електронній пошті для порівняння ціни на аналогічні продукти в німецькому Залькоттені і весь ціновий масив звів в загальну таблицю, з якою знайомлю читачів:

* - ціна з урахуванням валютного курсу гривня / євро;

** - в собівартості продуктів,виготовлених в домашніх умовах,закладена вартість енергоносіїв (газ, електроенергія) та скляної тари.

В моєму експерименті має місце деяка некоректність -в німецькому супермаркеті неможливо купити продукт під назвою «Українська домашня ковбаса», тому ціна українського виробу порівнюється в таблиці з ціною на аналогічний німецький виріб, близький за складом і смаком до українського. Подібна ситуація була і з варениками.

Аналізуючи таблицю в цілому і порівнюючи зокрема її четверту і шосту колонки, читач може переконатися, що виробники обманюють нас цинічно, нахабно і в рази. Як можливо при наявності господарського розуму і здорового економічного глузду виготовити для українського покупця і нав'язати йому для придбання банку маринованих огірків, ціна якої в супермаркеті відрізняється від «домашньої» в п’ять разів ?! Та ще в рік гарного врожаю огірків по всій країні!

Як можна продавати населенню білий батон за ціною, яка теж майже в п’ять разів вище «домашньої собівартості»?! При цьому ми час від часу читаємо в ЗМІ нарікання наших пекарів і представників продовольчих асоціацій, що вже і нинішні захмарні роздрібні ціни не покривають повної собівартості виробництва хлібних виробів.

Фантастична брехня!Мені здається, що тут присутнє величезне поле діяльності для дослідження цього явища правоохоронними структурами, перш за все прокуратурою. Ну, а державній інспекції по цінах і сам господь волів би пильно подивитися на цінники в наших супермаркетах.

Хоча прем’єр Гройсман в запалі боротьби з «радянщиною» здається вже ліквідував не потрібну на його думку таку структуру. Як це вже не один раз демонстрував наш уряд, разом з водою він чомусь вкотре викидає і дитину.

На пам’ять прийшла заява пана Гройсмана, яку він зробив чотири роки назад на своїй першій прес - конференції після обрання на посаду прем’єра: «Я вам покажу, як треба керувати країною!» Показав…

Наші найвищі можновладці вже багато років відсторонено спостерігають за тим, як виробники продукції, мережеві торгові структури і їх посередники, а також корумповане чиновництво обнуляють навіть мізерні грошові добавки бюджетникам, пенсіонерам.

Простий експеримент показав - заяви нашого уряду про стабілізацію цін і покращення життя наших людей є звичайним маренням влади. Бідність дедалі більше відвойовує свою територію, вона проникає в кожну шпарину нашого буття, робить його нестерпним. І від європейських стандартів, якими так полюбляють хизуватися наші політики, наше життя з кожним роком все більше віддаляється.

Ще один феномен - якщо порівняти ціни на продукти в німецькому і луцькому супермаркетах, то вони відрізняються менше ніж в двічі, а через років два - три (враховуючи динаміку постійного зростання цін в Україні і практично стабільних цін в ФРН протягом тривалого часу) зрівняються.

І така ситуація спостерігається на тлі того, що середня пенсія громадянина України в 30-40 разів є меншою від пенсії громадянина ФРН, а середня зарплата в десять разів менша німецької! Виходячи з цінового порівняння, німецький пенсіонер може придбати на свою пенсію в Німеччині в середньому 105 продовольчих наборів з моєї таблиці, для українського пенсіонера проблематично придбати на пенсію і п'ять таких наборів. Як кажуть, коментарі тут зайві.

Якість продуктів і їх смак - це взагалі тема окремої розмови. Мабуть, тільки малиновий джем Сатанівського консервного заводу з Хмельниччини може якось конкурувати з аналогічним джемом домашнього приготування, ціна останнього виявилася при цьому в чотири рази нижчою, ніж ціна його сатанівського «побратима».

До торту «Наполеон» і вареників із сиром з супермаркету смакових претензій не висловили б, мабуть, тільки дуже зголоднілі люди. Домашню українську ковбасу виробництва ТОВ «Тульчинмясо» наша кішка при дегустації гидливо проігнорувала, хоча кіт-безхатченко на вулиці їв її із задоволенням. А ось ковбасу нашого домашнього виробництва обидва коти їли з характерним муркотінням.

В свій час російський поет середини дев’ятнадцятого століття О. К. Толстой відзначив продовольчу ситуацію в народному середовищі тодішньої Росії таким віршем:

Біля наказових воріт зібрався народ густо;

Каже по простоті своїй, що в його животі пусто!

«Дурні! -відповів асесор, - кожен з вас повинен бути в тілі,

Вчора в Думі ми ж всі осетрину їли!»

Написано поетом ще в 1857 році, а цілком слушно для сучасної України! Лякає те, що продовольчий «ціновий геноцид» здійснюється в країні, яка володіє третьою частиною світових чорноземів!

Якщо влада і далі буде нишком «їсти осетрину» в «думі» і закривати очі на цінову анархію, яку створюють в продовольчих мережах міністерські «бариги» і десятки їхніх посередників, то цілком можливо, що в недалекій перспективі люди можуть зібратися не для «розмови» біля урядових «наказових воріт», а задля більш радикальних дій.

Нарешті, останній висновок: не лінуйтеся, візьміть за правило, шановні читачі, готувати їжу вдома. І гроші заощадите, і довше проживете. Відомо, що купуючи ковбасу від наших виробників в супермаркетах, в якості обов'язкового додатку потрібно купувати в аптеці і мезим, як того і вимагає реклама.

При цьому ціна того виробу, який чомусь називають ковбасою, автоматично зросте вдвічі. Одесити в таких випадках жартують: «Воно вам треба?»

Олександр Сасовський