Українське наукове середовище на протязі останніх десятиліть з досить завищеними надіями ставиться до участі в наукових та освітніх програмах Європейського Союзу, які він практикує в Україні. Наприклад, програма «Тасіс» - одна з багатьох ініціатив ЄС для країн колишнього СРСР по підтримці проектів розвитку суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. В теорії ЄС здійснює цю мету шляхом ніби то безкоштовного фінансування ринкових ноу-хау на пострадянському просторі. Але в реальному житті программа «Тасіс», як неодноразово я міг це бачити - це, перш за все, зручний спосіб забезпечення роботою власних фахівців ЄС, які опинилися в силу тих чи інших причин зайвими для економік європейських країн. Європейці за звичай по цій програмі навчають методам ринкової економіки «місцевих аборигенів», рекламуючи ліберальні економічні цінності для трансформації суспільства і отримуючи при цьому платню з фондів ЄС. «Місцеві аборигени» від такого співробітництва в кращому випадку мають безкоштовні поїздки «за досвідом» в Європу і доволі розпливчато сформульовані паперові рекомендації для трансформації науки, освіти та економіки в своїй країні.

Вивчаючи практику надання таких програм Україні, завжди вражає, наскільки рекомендації грантодавців ЄС відірвані від економічних реалій нашої країни, нашого історичного минулого, який невисокий професійний рівень виконання вони мають. На підтвердження своїх слів наведу лише один факт. В кінці дев'яностих років для агрофірми «Текуча», що в Уманському районі Черкаської області «тасісти» з Нідерландів спільно з нашою Національною Академією наук провели аналіз її господарської діяльності і розробили рекомендації для «економічних перетворень». За кілька років на це були витрачені сотні тисяч доларів США, в основному на платню економістам з Німеччини та Нідерландів, а також фахівцям з інших країн ЄС , які виступали в ролі субпідрядників в проекті. Після п'яти років «непосильної» праці закордонних спеціалістів черкаська агрофірма безкоштовно отримала за програмою «Тасіс» ... звіт з науковими рекомендаціями. Суть паперового «гросбуха» звелася до банальних висновків типу «у вас тут все так погано з фінансами тому, що ви втрачаєте половину врожаю овочів і фруктів при їх збиранні, а такі втрати у вас будуть неминучі через відсутність в Україні сучасної переробної промисловості». Але ж про це черкаські аграрії і без висновків програми «Тасіс» давно знали! Пам'ятаю, я тоді сказав німецькому представникові, що такий рецепт для аграріїв може скласти один наш фахівець за дві - три години і вартість його буде не мільйон доларів США, а ціна однієї пачки паперу для ксерокса. Такі ж проблеми ще за часів СРСР піднімали журналісти, вони першими звернули тоді увагу суспільства на втрати врожаю через повну відсутність підприємств для його зберігання та переробки.

Саме «тасісний» елемент в реформуванні нашої науки та освіти чиновниками і насторожує, а довготривала присутність таких програм в Україні вказує, перш за все, на масштаб кризи нашої вищої школи. Катастрофічна ситуація в ній не є вже для багатьох фахівців «секретом полішинеля». Мене інколи відвідує крамольна думка, що багато творців цієї кризи

перебувають в полоні далеких від науки положень вчення найбільш відомого світові економіста - Маркса. Той якось в листуванні з Енгельсом, відповідаючи на його критику, що положення економічної теорії «Капіталу» неможливо поєднати із звичайними уявленнями про наукову діяльність, так відповів йому: «Дорогий Фред! Ти марно побоюєшся підносити читачам журналу прості формули на кшталт «гроші – товар – гроші». Навпаки, якби ти, як я тепер змушений був читати економічні статті Герберта Спенсера, Маклеода і т.д. в «Westminster Rewiew», то побачив би, що всі вони сповнені економічних банальностей ... Незважаючи на це, зміст (він сам по собі рівний нулю) ні в якому разі не стає зрозумілішим. Весь фокус полягає в тому, щоби містифікувати читача... » (К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. Лейпціг, 1931р, т.14, стор. 60-61). Ось так, не більше і не менше, головне для Маркса - містифікація!

Подібною марксистською містикою і тепер керуються багато наших науковців, які відповідають за взаємодію академічної та вишівської науки на нинішньому етапі розвитку суспільства. Приведу лише одну цитату з останніх рекомендацій по реформуванню нашої наукової галузі, які розробили в Академії наук України: «Стратегічне завдання оптимізації цієї взаємодії полягає в пошуку ефективних форм, механізмів, структур та інструментів, щоб забезпечити багатоступеневу послідовність рішень у напрямку, прискоренню або гальмування розвитку науки на основі принципів свободи дослідників, завдяки довірі до інтелектуальної праці, з одного боку, особистої і колективної відповідальності вчених за новизну, оригінальність і обгрунтованність декларованих результатів - з іншого».

Хто розшифрує логіку таких міркувань - тому приз від старого Маркса! Той розглядав в свій час економіку виключно як всесильну науку, а не міфотворчість, як часто буває в реальному житті. Економічна містика Маркса заснована на ліберальних магічних уявленнях і наївній вірі в те, що руйнування існуючого економічного порядку обов'язково призведе до народження нового, більш прогресивного. Сучасний світ загіпнотизований претензіями економістів вирішувати будь- які завдання і санкціонувати урядам будь- які дії, навіть людожерські, але в житті іноді краще слідувати десятьом біблейським заповідям, ніж «науково» доведеним економічним законам. Вся практика останніх світових криз підтверджує, що економіка отримала термін «наука» вельми передчасно. Думаю, що саме цим пояснюється присутність так мало конкретного й так багато таємничого в доробках наших реформаторів наукової галузі. Не збираюсь нікого ображати, хочу лише висловити свою стурбованість за долю вітчизняної науки.

Моє особисте занурення в систему науки і вищої освіти відбувалося на трьох життєвих етапах. Спочатку був період студентства в технічному виші, де я отримав диплом інженера-механіка, другу вищу освіту (математика) я отримував в «універі», потім були робота в науково-дослідному інституті і навчання в аспірантурі, виробниче співробітництво з відомими вишами СРСР. Був і період роботи викладачем математики в аграрному університеті. Так що нинішні замітки викладені мною на основі особистого практичного досвіду, який дозволив побачити проблеми вищої освіти «зсередини» і порівняти це з тим, що доводилося спостерігати мені при відвідуванні західноєвропейських вишів.

Що є сучасна українська вища освіта? Вона, як і країна в цілому, зазнає гострої кризи, її рівень уже не влаштовує ні роботодавців, ні випускників вишів, не відповідає викликам часу і сучасним запитам держави. Це набір організаційних і методичних анахронізмів, що залишився від століття минулого і нові недоліки, серед яких домінує корупційна складова. Вища освіта має масу проблемних питань, що перешкоджають сучасній підготовці кваліфікованих кадрів для національної економіки. Так, між середньою і вищою освітою в Україні не вирішена нормальна спадковість, введення єдиного державного екзамену відсторонило викладачів вишів від процесу прийому до вищої школи талановитих молодих людей, вбило критичне мислення студентів, процес самонавчання.

Сьогодні в світі на перший план вийшло вміння працювати з інформацією (добувати, обробляти, використовувати), а також здатність реагувати і ефективно використовувати

наукові інновації. Наша система вищої освіти, заснована на традиційних принципах освіти - на трансляції знань, стала неефективною для модернізації суспільства. Катастрофічне зниження якості освіти в середній школі і слабке впровадження в навчальний процес вищих навчальних закладів нових освітніх технологій - найслабша ланка нашої вищої освіти. До сих пір в вишах основною формою занять залишаються лекції, система орієнтує студентів на запам'ятовування і засвоєння величезної кількості готових теоретичних рішень. Наприклад, європейська система вищої освіти спрямована на вивчення студентами самостійного пошуку необхідної інформації, її узагальнення та аналіз для пошуку власного рішення проблеми. У вишах України продовжують діяти форми і методи навчання студентів середини минулого століття.

Фінансування урядом вищої освіти за залишковим принципом прискорює сповзання країни в розряд відсталих держав. Ще одна проблема - невідповідність номенклатури дипломів вимогам ринку праці, наша вища освіта готує кадри не за тими спеціальностями, які потрібні українській економіці. Саме уявлення про спеціалізацію застаріло, постійно з'являються нові професії і за оцінками експертів список затребуваних спеціальностей змінюється в сучасному динамічному світі кожні п'ять років. Наша закостеніла система вищої освіти ніяк не реагує на ці зміни, в результаті український випускник залишає вуз із застарілими знаннями.

І це далеко не всі проблеми сучасної системи вищої освіти України. У 90-ті роки пройшла хвиля перейменувань місцевих педагогічних та інших вишів в університети, однак на якості вищої освіти це ніяк не позначилося. Навпаки, в умовах корумпованості країни в цілому і вишів також в надлишку виявилися економісти, бухгалтери та юристи з низькою якістю освіти при тотальному дефіциті фахівців інших професій з високим професійним рівнем. Ресурс професіоналів з радянського минулого тепер повністю вичерпаний, прийшло нове покоління управлінців з низькою якістю вищої освіти, включаючи тих, які мають куплені дипломи і наукові ступені. Моральна криза суспільства доповнилася кризою інтелектуальною, дефіцит професіоналів у різних галузях виробництва ставить жирний хрест на безперервних пустопорожніх розмовах про модернізацію країни.

Що потрібно зробити для того, щоб почати реальний шлях до «суспільства освіти»? Прийшов час скористатися досвідом американської системи вищої освіти і заснувати власний аналог її всесвітньо - відомої «Ліги плюща», створивши щось подібне в Україні. Відомо, що «Ліга» - це об'єднання, в яке входять вісім престижних університетів північного - сходу США з високою якістю освіти, де «кується» американська еліта. Диким плющем покриті старі цегляні стіни на будівлях цих університетів, звідти і назва. Сумарний її бюджет в доларовому обчисленні майже дорівнює річному бюджету України! Порівняння бюджетів американських, європейських і українських вузів (для цього достатньо «погуглити» в інтернеті) показує, що співвідношення тут приблизно 100: 10: 0,1. Тобто фінансування європейських університетів на порядок менше, ніж в США, фінансування українських вузів в сто разів менше, ніж в Західній Європі і в тисячу разів менше, ніж в США!

Вихід у нас залишився тільки один - радикальний. Найближчим часом необхідно закрити по всій країні не одиниці, а сотні провінційних вишів незадовільного рівня, перетворивши їх в професійно - технічні училища, що буде цілком адекватним їх науковому та навчальному статусам. Вивільнені при цьому ресурси необхідно направити на створення українського аналога американської «Ліги», яка повинна складатися з одного - двох десятків кращих вишів країни. Причому, формувати її необхідно з тих вишів, які можуть готувати найбільш затребуваних для країни інженерно - технічних працівників і фахівців IТ - напрямків. Перш за все, це колишні політехнічні інститути Києва, Харкова, Львова, Одеси, відомі рейтингові «універи». При реалізації такого підходу річні бюджети вишів української «Ліги» могли б збільшитися на порядок, платня викладачів зросла би в рази. Виші «Ліги» стали б повноцінними науково - дослідними установами та навчання там стало б престижним. Вважаю, що навчальний процес в таких вишах потрібно проводити з поглибленим вивченням (всі п'ять років!) англійської мови.

Не виключаю, що критика на мою адресу після такої «крамоли» буде зашкалювати, але, якщо при реалізації проекту не наступити на горло «пісні» про наш великий науковий потенціал, який стає дедалі більше простою ілюзорністю, то про інтелектуалізацію країни треба буде забути назавжди. Нагадаю, що економіка України в даний час знаходиться в другому технологічному укладі, тоді як провідні країни переходять в сьомий і наше технологічне відставання в світі стає майже безнадійним. Для виготовлення в промислових масштабах автобусів «Богдан» «викрутковим» методом з використанням імпортних комплектуючих другого технологічного укладу цілком достатньо, проте для технологічного ривка Україні потрібна сучасна наука, яка неможлива без радикальних перетворень. Поки що ми маємо виключно імітацію реформування вищої школи на тлі деіндустріалізації країни.