Шотландець Александер Белл, який отримав в США ще в дев'ятнадцятому столітті патент на перший телефон, в самих найсміливіших фантазіях не міг передбачити всі наслідки від його застосування для людства. Його винахід еволюціонував від примітивного технічного засобу для голосового спілкування людей на невеликі відстані до одного з головних атрибутів сучасної цивілізації - мобільного телефону.

Перші мобільні телефони на початку дев'яностих були настільки статусними, що навіть на обелісках загиблим в кримінальних розборках представникам злочинного світу, так званим «авторитетам», зображення апарату висікалося як символ приналежності до особливої ​​касти. Пам'ятається, що і за радянських часів телефон в кабінеті чиновника із зображенням на корпусі герба СРСР, який мав назву «вертушка», автоматично зараховував його власника до товариства людей з найвищими повноваженнями, що мали особливий статус.

«Телефонна» тема потужно присутня в незліченній кількості кінематографічних, театральних та естрадних творів, вона знайшла своє масове відображення в пісенній творчості. Досить згадати такі «телефонні» наспіви як «подзвони мені, подзвони» у відомому фільмі - мюзиклі, «що перечекати не зможеш ти трьох осіб біля автомата» в відомій пісні. Класикою жанру стала «телефонна» пригода головного героя фільму «Міміно», льотчика радянського «Аерофлоту», якого на міському переговорному пункті в Німеччині помилково оператор з'єднав не з грузинським містом Телаві в СРСР, а з ізраїльським Тель-Авівом. Там, в Ізраїлі, слухаючи по телефону грузинський наспів у виконанні Міміно, якого блискуче зіграв Вахтанг Кікабідзе, плакав від ностальгії в імміграції його земляк з Телаві. Червона телефонна будка в Англії до цих пір залишається одним з символів Британської імперії, над якою, як відомо, ніколи не заходило сонце.

За останні десятиліття винахід Белла пройшов вибуховий шлях свого розвитку і перетворився в один з найефективніших інструментів впливу на людство. За даними фахівців п'ять з восьми мільярдів чоловік, що живуть на Землі, щодня користуються мобільним телефоном. Вулиці наших міст стали нагадувати будинок божевільних, де кожен розмовляє сам з собою, наша індивідуальність зазнала дивних змін і виявилась намертво прив'язаною до мобільної мережі. І вже в повному відриві від мережі багато людей починають відчувати дивний дискомфорт ...

У сучасному світі починає зникати поняття географічного місця знаходження людини, по мобільному телефону всі запитують один одного «ти де?», він став одним з джерел стресу, так як вимагає від людини постійної присутності на зв'язку. Трудовий ритм життя наших громадян після впровадження мобільного зв'язку самим парадоксальним чином став не більш організованим, а навпаки - навіть більш зруйнованим, він супроводжується тяжким очікуванням дзвінків, втратою почуття часу і пам'яті, загрожує інтелектуальним спустошенням.

Людство останнім часом винайшло і освоїло «мобільне есперанто» - мову СМС - повідомлень, в німецькій пресі з'явилося навіть таке поняття як «людина – андроїд» (Handi), тобто продовження руки. Наш світ без мобільного телефону був галактикою Ньютона, нескінченно великим і незаселеним, світ з мобільним телефоном став галактикою Ейнштейна, яка стиснулася до розміру маленького міста. Мобільний телефон зараз починає володіти людьми в тій мірі, яка стає вже небезпечною для індивідуальності, прикладів тому - не злічити.

За даними соціологів, в результаті тотального впровадження мобільного зв'язку, в нашому житті зросла кількість шлюбів, які розпадаються, виродилось таке поняття як «книжкове читання», відсутнє нормальне спілкування молоді «очі в очі». Мобільний телефон має ще одну деструктивну функцію - він відсікає наш розум, підвищує емоційність і несе навіть безкарність при спілкуванні, бо люди при спілкуванні знаходяться один від одного за багато кілометрів. Одним словом, розколоті зв'язком і душі, і пристрасті ...

В Україні мобільний телефон став ще одним несподіваним символом - балакучості, мобільний зв'язок в цьому плані впав на благодатний для нього ґрунт. Сотні тисяч наших співгромадян щохвилини інформують світ по телефону про те, що вони з'їли на сніданок, на якій полиці холодильника знаходиться вчорашній борщ, яке плаття було вчора на весіллі у нареченої, дають неприємні характеристики свекрухам і тещам, скаржаться на начальників по роботі, рекомендують способи лікування будь-яких хвороб з газети «Пантелеймон». Наша балакучість розширила свої кордони вже до розмірів континентів. За даними досліджень операторів стільникового зв'язку, українці другі в Європі по телефонній балакучості, тобто, вони проводять набагато більше часу в телефонних розмовах, ніж німці, шведи, чехи, росіяни, англійці і поступаються за цим показником лише темпераментним італійцям. Наше пристрасне захоплення мобільним телефоном призвело до того, що чоловіки перестали звертати увагу на жінок, молоді юнаки втратили століттями вироблені навички знайомства з дівчатами, де в першу чергу необхідно було завжди проявити доброзичливість, інтелект, дотепність.

Молоді мами замість постійного спілкування з однорічними дітьми, які в цьому віці на підсвідомому рівні інтенсивно вбирають кожне слово дорослих і «записують» при спокійній і мелодійній розмові з ними мовний запас на свій «жорсткий диск», годинами захоплені розмовами і плітками по мобільнику зі своїми знайомими. Вони помилково вважають, що дитина може навчитися правильно розмовляти і логічно мислити самостійно, без постійного спілкування з батьками. Більш того, вже і семирічні школярі в масі своїй теж забезпечені «мобілами», цими складними іграшками, які вбивають логіку і мислення. Адже ще великий дитячий психолог американець доктор Спок стверджував, що дитині треба завжди дарувати дуже прості іграшки, щоб вона могла фантазувати, по Споку складні іграшки обмежують фантазію, інтелектуальний розвиток.

І сталося так, що ми вже реально стоїмо перед появою покоління мобільних «аватарів», які вміють вимовляти лише такі слова як «класно», «круто», «супер». Знаменитий літературний приклад «глока куздра штек будланула бокра і курдячить бокренка» як сатиричне попередження про те, на що може перетворитися наша мова в майбутньому через занепад моралі та освіченості, став вже не актуальним - примітивізм в спілкуванні між собою підростаючого покоління перевершив його. Ми явно недооцінюємо всієї гостроти навислої над нами проблеми від появи вже багато в чому сформованої за останні десятиліття «телефонної людини» - homo telefonicus.

Людина, з усією її неповторністю, з усією індивідуальністю особистості, більш за все виражається в голосі. Щоб ця індивідуальність проявилась, людина розумна повинна спілкуватися якомога більше з людьми власним голосом і вкрай бажано - очі в очі.

Ще років тридцять тому на вулиці серед дітей можна було часто зустріти запаморочливі дитячі логічні висновки малюків п'яти - семирічного віку. Пригадую, як в луцькому автобусі п'ятирічна дівчинка, прослухавши казку від мами про золоту рибку, злу бабусю і старого, запитала її: «А чому старий не попросив собі нову стару?» Нічого подібного в останні роки ні на вулицях, ні в парках або в громадському транспорті як не намагаюся, почути не можу - мами, як і їхні діти, зайняті переглядом ігор, «закачаних» в мобільні телефони. І немає нічого дивного в тому, що дитячий інтелект починає давати збої.

Добре пам'ятаю, як минулого року в прекрасний літній сонячний день я запитав на вулиці міста групу підлітків, які уткнувшись в мобільні телефони, ловили «кайф» від «стрілялок»: «Хлопці, хто з вас вміє дивитися на сонце? Сьогодні воно досить незвичайне, якось по-особливому виграє». На мене дивилися як на божевільного, юнаки були занурені в транс мобільного спілкування.

Гіпотеза про те, що найефективніший шлях вплинути на людину через його мобільний телефон, що замість людини розумної - homo sapiens, наш світ може заселитися кровожерливими істотами без явних ознак милосердя, яскраво підтвердилася недавно в Лівії. Там тисячі сп'янілих від революційної помсти homo telefonicus, стояли в черзі до холодильника, в якому знаходилося понівечене тіло колишнього лідера країни Каддафі, щоб сфотографувати на камеру свого мобільного телефону його труп, зробити селфі.

Мимоволі згадалося, як стояв я одного разу в очікуванні тролейбуса на одній з луцьких вулиць, вздовж неї по тротуару були висаджені дерева, серед яких одна липа була зовсім засохлою. Сусідки її були зеленими, здоровими, а ця стояла гола, мертва і не зрозуміло на перший погляд від чого. Придивившись уважніше я побачив, що якраз біля неї знаходиться тролейбусна зупинка і люди постійно стоять тут купою, чекаючи транспорту. Хто обіпреться на цю липу, хто рукою вхопиться, деякі навіть своє взуття від бруду об стовбур дерева чистили. Кожен на неї, бідолашну липу намагався навалитися, ось і не витримала вона такого спілкування, всохла ...