За рівнем тривалості життя сучасна Україна скотилася до показників першої чверті XIX ст. Це досить легко перевірити, якщо порівняти, про що пише преса сьогодні і що хвилювало журналістів більше ста років тому. На диво схожі цифри наводяться в інтерв'ю з директором Інституту демографії та соціальних досліджень (ІДСД) ім. М. В. Птухи НАН Еллою Лібанової ( «Нас буде 36 мільйонів»), яке вона ще декілька років тому зробила для українського тижневика «2000»( №17 (604)) і в статті 118- річної давнини в тижневику «Волинські єпархіальні відомості» («ВЕВ», №27 від 21.09.1900).

Взяти, наприклад, таке твердження Елли Марленівна: «... Вмирають українці ... значно раніше, ніж жителі багатих країн. А саме низька тривалість життя, поширеність передчасної (до 65 років) смертності - чи не основні характеристики бідних країн. Кажучи про демографічні проблеми України, я б акцент робила не стільки на скороченні чисельності населення, скільки на передчасній смертності. Це жахливо, і з цим потрібно боротися, докладаючи максимум всіх можливих зусиль, щоб люди жили довше ».

Щоб переконатися в гіркій правді цих слів, достатньо на будь-якому українському цвинтарі подивитися могили останніх років і підрахувати вік похованих. Повправлявшись в цій арифметичній дії, приходиш до висновку: мабуть, керівник ІДСД в досить делікатній формі висловилася про смертність наших співвітчизників, бо ж результати обчислень пригнічують: 45 років, 47, 51, 39, 60 ... Рідко (приблизно в одному випадку з десяти ) «випадає» число 65, дуже мало таких, хто прожив 70 і більше років.

Ще одна цитата: «Якщо тривалість життя в Україні майже на 15 років нижча, ніж у Швейцарії, то тут є про що поговорити». «Поговорити» на цю тему з Еллою Марленівна допомагає підшивка за 1900 р. «Волинських єпархіальних відомостей», які друкувалися в Свято-Успенській Почаївській лаврі. Том в твердій палітурці дістався свого часу мені від бабусі, батьки якої виписували «ВЕВ» ще в кінці XIX – на початку XX ст. У цьому виданні публікувалися, як правило, статті релігійного змісту, була тут і маса цікавої інформації світського характеру: технології вирощування сільгоспкультур, поради бджолярам, ​​юридичні консультації, оголошення, кліматичні прогнози, відомості з безпеки праці та медичних проблем, рекомендації щодо раціонального харчування та боротьби з пияцтвом, передруки з європейських газет того часу, новини, цікаві факти ... У №27 від 21 вересня 1900 року в звіті системи охорони здоров'я Російської імперії під назвою «Статистика життя і смертності», було надруковано таке: «За останні 25 років на кожну тисячу населення вмирає [в середньому за рік]: в Угорщині 32 людини, Австрії - 28, Німеччині - 26, Іспанії - 25, Франції - 22, Швейцарії - 20, Англії - 19, Данії - 18, Греції - 17, Швеції - 16. У нашій батьківщині за цей же час з тисячі населення щорічно вмирає 36 чоловік. Ми, безсумнівно, вимерли б і зійшли з історичної сцени, якби не виручала поки дивовижна плодючість нашої жінки. Більше ніж удвічі осіб проти Росії доживають в Західній Європі до 85-90 років і вище. Православне населення в Росії живе в середньому 27,5 років. У Німеччині чоловік живе 37 років, у Франції та Швейцарії - 42 роки, в Англії - 46 років, а в Швеції - 47. Ми на 20 років, в середньому, живемо менше шведів. Це майже самознищення ».

Вражаючі факти: розрив в 15 років за тривалістю життя навіть тепер між нами та швейцарцями, про який згадує пані Елла Лібанова, збігається із зареєстрованим в останній чверті XIX ст.! Але ж «в 1960-му Україна посідала 7-е місце в світі за тривалістю життя, ми набагато випереджали майже всі європейські країни », - вказує пані Лібанова.

Ще цитата з інтерв'ю: «Україна - бідна країна з бідним населенням. Хочу додати: за даними ООН, за межею бідності у нас живуть 75 відсотків населення». Тут правда така: левова частка бідних в нашій країні - пенсіонери, більшість з них не живуть, а виживають, отримуючи мізерні пенсії. Ганебний рівень пенсійного забезпечення вкорочує життя нашим людям похилого віку . Продовжуючи розмову на цю тему, звернемося знову до «ВЕВ», які в №23 від 11 серпня 1900 року надрукували для народного (!) обговорення «Проект статуту про пенсії священнослужителям». Сучасному читачеві буде цікавий витяг з цього документу, де роз'яснювалось, хто мав право на пенсію, вказувались її розміри і терміни виходу на спокій:

«Право на отримання пенсій за вислугу певного числа років надається при звільненні від служби штатним священнослужителям і дияконам, псаломщикам, а так само вдовам і сиротам таких осіб. Ті з священнослужителів або псаломщиків, які, проходячи службу в різних посадах або відомствах, вислужили і іншу пенсію, крім єпархіальної, отримують пенсію по тому відомству, де визнають для себе вигідним.

Право на пенсію як для себе, так і для своїх родин, втрачають священнослужителі, які зазнали позбавлення сану, а так само псаломщики, котрі зазнали виключення зі служби. Священнослужителі і псаломщики, які прослужили від 20 до 30 років, після звільнення від служби отримують одну третину окладу пенсії, які прослужили від 30 до 35 років - дві третини окладу і прослужили 35 років і більше - повний оклад. Будь- яка служба до надходження в єпархіальне відомство: громадянська, військова, духовно-навчальна і ін., якщо вона сама по собі давала право на пенсію, з переходом в єпархіальну службу зараховується в загальний стаж вислуги для виходу на пенсію. Повний оклад пенсії призначається в розмірі: кафедральним протоієреям - 500 рублів в рік; протоієреям міських і сільських церков - 400 рублів; священикам і протодияконам - 300 рублів; штатним дияконам міських і сільських церков - 200 рублів; штатним псаломщикам міських і сільських церков - 100 рублів ».

Настільки велику витримку з пенсійного законодавства столітньої давності я привожу для того, щоб з позицій сьогоднішнього досвіду оцінити його прозорість і однозначність тлумачення, особливо в тій частині, де мова йде про розміри пенсії.

Це вам не нинішня наша вітчизняна абракадабра! Формула для розрахунків пенсії, придумана чиновниками нашого Пенсійного фонду (ПФ), за складністю нагадує інтегральне числення з інститутського курсу вищої математики. І далеко не кожен співробітник ПФ може правильно застосувати її. Впровадження цієї формули призвело до плутанини вже на стадії визначення розміру пенсій, і процес їх нарахування набув туману таємничості. А там де туман - там, як відомо присутні зловживання, корупція ...

Співставити цінову картину 1900 року з теперішньою допоможе короткий «прайс-лист», взятий з того ж номера «ВЕВ». Отже, ціни в 1900 році були такі: 1 кг яловичини - 5 коп., масла коров'ячого - 12 коп., судака - 3 коп ., хромові чоботи коштували - 1 руб. 20 коп ., 20 томів енциклопедичного словника Мейєра в шкіряній палітурці - 5 руб., річна передплата на «ВЕВ» (з пересилкою) - 4 руб. Здається, читачі зможуть самі досить точно визначити споживчий кошик для церковних пенсіонерів в кінці XIX ст. і порівняти з таким для наших нинішніх пенсіонерів.

Якщо спроектувати розміри пенсій для служителів церкви і рівень цін під кінець позаминулого століття в Російській імперії на відповідні реалії сучасної України, то виявиться, що пенсія штатного псаломщика в сільській церкві (нижчий церковнослужитель, що не зведений до рівня священства, який читає під час богослужіння тексти Святого Письма і молитви), в 10-15 разів перевершує нинішню середньостатистичну пенсію переважної більшості наших літніх співвітчизників. А пенсія протодяконів відповідає грошовому забезпеченню, яке отримують «на заслуженому відпочинку» наші нардепи і міністри. На мою думку, з такими «соціальними досягненнями» України її дорога до ЄС буде довгою. Західні країни не зрозуміють, чи варто запрошувати в партнери державу, яку і «помаранчеві», і «регіональні», і нинішні євроінтегратори довели в соціальному плані до катастрофічного стану.

Давно пора зрозуміти, що тривалість життя населення - найсправедливіший інтегральний показник оцінки ефективності роботи будь-якого уряду. Керівники ж нашої держави, схоже, і не здогадуються про існування такого показника . Так що «зійти з історичної сцени» при збереженні соціального курсу нинішніх керманичів - цілком реальна перспектива для українців, «майже самознищення» яких триває.

На такі ось роздуми навело інтерв'ю Елли Лібанової та стаття 118-річної давнини в православному тижневику «Волинські єпархіальні відомості».