Всесвітній економічний форум у Давосі в колишні часи радував заїжджу журналістську тусовку смачними олігархічними сніданками. От тільки якщо українські олігархи дивували гостей сніданками гурмана, то українські чиновники пригощали високих гостей нашої секції пісними ланчами у вигляді порожніх обіцянок, присмачених солоною сльозою з проханням "подати на прожиток" мільярд-другий кредитів. У цьому році на українській секції теж можна очікувати щось феєричне, з індіанцями, гімном, прапорами і батареєю пляшок "Дом Періньон" ціною у десять середніх українських пенсій штука. Але якщо раніше олігархічна участь хоча б на мінімальному рівні підтримувала інтерес західних інвесторів до країни, то зараз участь у Давоському форумі можна порівняти з участю "незалежної Монголії" у зимовій олімпіаді. Незалежної у тому плані, що від неї нічого не залежить.

Для того, щоб твоя присутність або відсутність де-небудь мала певний ефект, необхідно насамперед повернути суб'єктність. Особливо коли заходить про міжнародну політику. "Об'єктні країни" нікого в глобальному світі не цікавлять, адже всі прекрасно розуміють, що вести переговори з ними – марна трата часу. Краще безпосередньо звернутися до "господарів".

У зв'язку з цим присутність України на форумі буде сприйнято приблизно так само, як і нашу відсутність – тобто ніяк. Ніхто не зверне увагу на цей факт і, можливо, він навіть не з'явиться в офіційних повідомленнях "з полів". Для того, щоб змінити ситуацію, нашій країні необхідно для початку показати навколишньому світу, що розпорядок дня цілої країни прописується не в меморандумі з МВФ, а у внутрішньому інтелектуальному середовищі. Лише тоді системні інвестори сприймуть той факт, що про долю України потрібно говорити з українцями, бо у нас ще залишилася інтелектуальна еліта, здатна формувати нові економічні смисли. А не без відома "нареченої" "одружувати" нашу країну, погоджуючи розпорядок першої шлюбної ночі в Брюсселі чи Вашингтоні.

Запит на суб'єктність існує як всередині країни, так і у зовнішньому середовищі. Глобальний капітал досі так і не зрозумів, як могла зникнути з радарів інвесторів 40-мільйонна країна на сході найбагатшого світового економічного конгломерату – ЄС.

Цьогорічний Давос запам'ятається тим, що на ньому не будуть присутні ключові світові політики, такі, як президент США Дональд Трамп, президент Франції Еммануель Макрон і прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей. Українським чиновникам, звичайно, було б цікаво послухати лікнеп від президента Південної Кореї і поставити йому кілька питань, наприклад щодо того, як протягом декількох років успішно завершувати програму співпраці з МВФ, стати найдинамічнішою творчою економікою нового типу, займати перше місце за рівнем інновацій і як на складні системні реформи отримати вотум довіри власного народу, який вишиковується в чергу, щоб здати державі сімейні золоті монети. Але президент Країни ранкової свіжості теж не приїде. Він навіть не повідомив причину, просто відмовив і край.

Українські "еліти" завжди мали дещо загальмовані спускові механізми: у 1917 році лідери Центральної Ради мріяли, щоб Україна стала членом Антанти, якраз напередодні розпаду цього блоку. Так само і зараз роблять спроби "вскочити" буквально в усі транснаціональні блоки, багато з яких відчувають кризу зростання.

Цьогорічний Давос показав, що той глобалізм, який викликав роздратування у лівих, поступово трансформується у новий багатоклітинний організм. На сході – це Китай та Індія, причому біля кожної з цих субглобальних економік формується свій пул країн-сателітів. На заході – традиційні США і ЄС, економічні дороги яких все далі розходяться, тягнучи за собою складний клубок політичних і військових цілей, що розплутуються. У Латинській Америці – Бразилія і Аргентина. А ще є ціла група країн, які знаходяться в засідці, чекаючи свого шансу на індустріальний стрибок.

Світ переходить у стадію "дефрагментованого" глобалізму, коли не тільки з'являться нові регіональні дискусійні майданчики, що замінюють Давос, але і регіональні фінансові центри, які прийдуть на зміну МВФ: Азійський валютний фонд та Банк інфраструктурних інвестицій в Азії, Європейський валютний фонд, створений за ініціативою Німеччини, система своп-угод між країнами БРІКС.

Але якщо глобальний світ дефрагментується, то де буде місце України?

Британський фінансист, Джеймс О’Ніл, барон О’Ніл Гатлійський, який пройшов школу Goldman Sachs, запропонував кілька важливих класифікацій країн, які братимуть участь у майбутній дефрагментації глобального світу. Він ввів поняття країн групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія і Китай), до яких потім додали ПАР і група стала БРІКС.

За аналогією з зазначеним вище кластером ввели поняття МІНТ: Мексика, Індонезія, Нігерія, Туреччина.

Але для нас більш цікава інша типізація економік, запропонована О’Нілом, – це так звана група 11 країн або N-11 (Next Eleven). Туди увійшли такі держави: Мексика, Нігерія, Єгипет, Туреччина, Іран, Пакистан, Бангладеш, Індонезія, В'єтнам, Південна Корея, Філіппіни.

На думку аналітика, саме ці країни з великою імовірністю стануть новими локомотивами світової економіки і змінять рельєф розподілу продуктивних сил в 21 столітті, потіснивши навіть групу БРІКС.

Майбутнє економічне районування глобальної економіки буде розвиватися не за принципом наявності сировини або сільськогосподарського потенціалу. І навіть не фактору інновацій. А за можливістю проводити нову індустріальну політику. Справа в тому, що інновації є похідною від ефективного індустріального ядра економіки, яке дозволяє на достатньому рівні фінансувати науку, освіту, медицину. Крім того, індустріальне ядро формує попит на інновації і створює середовище для їх успішного трансферту в реальний сектор.

До нових індустріальних країн (НІК) відносять Південну Корею і Мексику. В першій хвилі НІК були "азійські тигри" - Тайвань, Сінгапур, Гонконг, а також Аргентина і Бразилія.

На п'яти НІК наступають "нові індустріальні країни": Філіппіни, Туреччина, Індонезія. Перед цим у групу входили Малайзія, Таїланд, Чилі.

До групи "перспективних індустріальних країн" відносять Єгипет, Іран, Нігерію, Пакистан, В'єтнам. До "можливо індустріальним країнам" - Бангладеш.

Для інвесторів маркер "індустріальної країни, що розвивається" - це ознака того, де в найближчі 20-30 років буде формуватися нова частина додаткової вартості і де географічно пройдуть глобальні технологічні ланцюжки. Тобто куди вигідно вкладати довгострокові інвестиції. На цьому "радарі" України справді немає.

Зате ми десятки років заспокоюємо себе фотографіями зі сміттярок у Бангладеш або з верфей з розбору кораблів в Індії, самовдоволено заявляючи: "ну в нас же не так". Ніби це якось "вибачає" той факт, що ці країни в одні ворота виграють у нас боротьбу за інвесторів. Справа в тому, що на відміну від цих країн наше "колоніальне минуле" у вигляді АЕС і колосального індустріального комплексу дозволяє нам роками амортизувати отриманий у спадок економічний потенціал. Так що наші звалища і кладовища кораблів ще попереду, тоді як в Індії попереду нове індустріальне ядро економіки.

У цьому контексті, аналізуючи групи "нових індустріальних країн" у вигляді 11 активно зростаючих економік, можна констатувати, що нас просто немає. Як таке могло статися із 40-мільйонною країною на кордоні "класичної" Європи, яка володіє найбільшим індустріальним, науковим і освітнім потенціалом, залишається загадкою. І Давос її вже не розгадає.

Джерело: 112.ua