Лев Григорович Зацепа – Герой-українець, льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу, почесний громадянин Луцька. По закінченню Другої Світової війни він проходив подальшу службу на Волині, а після звільнення в запас брав активну участь в організації виробництва на легендарному Луцькому автомобільному заводі «ЛуАЗ», на якому і пропрацював майже до самої смерті. Про чергового Героя, для якого Волинь стала другою рідною домівкою, а Волинська земля – місцем вічного спочивання, чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».
Лев Григорович народився в столиці Грузії, місті Тбілісі. Тато майбутнього Героя був українцем, а мама – грузинкою. По закінченню семи класів загальноосвітньої школи та ФЗУ («школа фабрично-заводского ученичества», аналог сучасного ПТУ) він влаштувався на роботу до Тбіліського заводу «Арсенал», на якому працював слюсарем-інструментальником до 1936 року.

У 1936 році Зацепу призвали до лав Червоної Армії. Того року якраз проходив так званий «комсомольський» набір в авіацію. Юнак подав заяву та пройшов лікарсько-льотну комісію, яка визнала його придатним до льотного навчання. За наказом Тбіліського міського військкомату його направили на навчання в Україну до Одеської військової авіаційної школи пілотів. По закінченню льотного вишу молодого льотчика направили для подальшого проходження служби до Запоріжжя, в 69-ий винищувальний авіаполк.
Лев Зацепа в родинному колі сидить другий зліва. Кінець 30-их років

В Запоріжжі Лев Зацепа служив до 1939 року. Під час походу Червоної Армії на Західну Україну з метою приєднання західноукраїнських земель до СРСР, його знову направили до Одеси, де він проходив подальшу службу на аеродромі Шкільний у передмісті Одеси.Лев Зацепа. Кінець 30-их років

Друга Світова війна застала молодого сокола в столиці Молдавії, місті Кишинів, де він був по службових справах. «Ще теплого суботнього вечора 21-го червня 1941 року я гуляв по спокійному мирному Кишиневу, а в неділю вранці 22-го червня прокинувся від вибухів і надривного гуркоту двигунів літаків Люфтваффе» - згадував потім Герой. Молодий льотчик повернувся до Одеси у свій авіаполк, де на своєму «Ішачку», як лагідно називали радянські льотчики винищувач І-16, боронив Одеське небо від нальотів ворожої авіації.
Лев Зацепа з дружиною Клавдією. Кінець 30-их років

Захисники Одеси героїчно стримували праве крило гітлерівської групи армій «Південь» до жовтня 1941 року. Проте сили на той час були нерівними. Радянські війська відступали під шаленим натиском Вермахту. Разом з іншими відступаючими військами відвели в тил на переформування і винищувальний авіаполк, в якому проходив службу Лев Зацепа.

В тилу молодший лейтенант Зацепа перенавчився на нову грізну машину – легендарний штурмовик Іл-2, якого гітлерівці за його смертоносні якості прозвали «Чорною Смертю». Після перенавчання його направили для подальшого проходження служби в 571-ий штурмовий авіаполк 1-ої повітряної армії Західного Фронту, в складі якого пройшов усю війну.

Бойовий шлях Героя пройшов через російські міста Ржев, Гжатськ (нині Гагарін), Вязьма, Болхов, Брянськ і Орел. Зацепа обіймав посади командира ланки, командира ескадрильї, помічника командира полку з повітряно-стрілецької служби та штурмана полку в званнях лейтенанта, старшого лейтенанта і капітана. Вже на четвертому бойовому вильоті молодому льотчику довірили вести в бій шістку штурмовиків, що зазвичай довіряли лише досвідченим асам. Усі бойові вильоти молодого сокола завжди відрізнялись точним виконанням поставлених командуванням завдань, під час виконання яких Зацепа відзначився нестандартними рішеннями та миттєвою реакцію на зміни бойової обстановки. Окрім зухвалих ударів по наземним підрозділам Вермахту, хоробрий українець не нехтував і винищувачами Люфтваффе – особисто збив п’ять ворожих літаків.
Старший лейтенант Лев Зацепа. 1943 рік

У березні 1944 року 571-ий штурмовий авіаполк перепідпорядкували спочатку 1-му, а згодом 4-му Українському Фронту. Полк увійшов до складу 224-ої штурмової Жмеринської Червонопрапорної авіадивізії 8-го штурмового авіакорпусу 8-ої повітряної армії 4-го Українського Фронту. Штурмовик капітана Зацепи з’явився в українському небі. Герой продовжив громити нацистських окупантів у Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях, звільняв від нацистів Дрогобич, нещадно вибивав гітлерівців з ущелин Карпатських гір, приймав участь у Львівсько-Сандомирській наступальній операції в складі 2-ої повітряної армії під командуванням крилатого визволителя Луцька, генерал-лейтенанта Степана Красовського.
Капітан Лев Зацепа. 1944 рік

За станом на 17-те жовтня 1944 року вже майор Лев Зацепа здійснив 91 бойовий виліт, під час яких особисто знищив 37 ворожих танків, три самохідні штурмові гармати «Фердинанд», 127 автомобілів, 146 одиниць гужового транспорту, 18 гармат різних калібрів, дев’ять літаків на аеродромах і п’ять у повітрі, вісім залізничних ешелонів, 250 метрів залізничного полотна, 12 ДЗОТів, 56 коней та понад півтисячі гітлерівців. За ці подвиги Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 23-го лютого 1945 майора Зацепу Льва Григоровича нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 8802). Нижче подані унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано, що майору Зацепі присвоїли звання Героя Радянського Союзу.


Детально подвиги Героя описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.

Після розгрому нацистських окупантів в Україні, Лев Зацепа звільняв від них Чехословаччину, де і завершив свій овіяний славою бойовий шлях. Доля берегла Героя – протягом чотирьох років війни хороброго українського сокола жодного разу не збили і він не мав жодного поранення.

По закінченню війни Герой продовжив службу в Україні. До 1946 року служив на військовому аеродромі поблизу містечка Красилів на Хмельниччині, а з 1946 року – на військовому аеродромі поблизу містечка Дубно Рівненської області в складі 232-го штурмового авіаполку. В 1948 році Герой закінчив Краснодарську вищу офіцерську школу штурманів і повернувся до Дубно вже в званні підполковника. В 1953 році Героя перевели для подальшого проходження служби до Луцька. В Луцьку Лев Григорович отримав звання полковника та обійняв посаду штурмана 289-ої штурмової Нікопольської двічі Червонопрапорної авіадивізії, штаб якої дислокувався в обласному центрі в будинку № 2 на вулиці Героїв Прикордонників (нині Івана Огієнка) аж до самого розформування дивізії в кінці 2001 року.Лев Григорович був заядлим рибалкою




У 1958 році в Радянській Армії відбулось перше велике скорочення. При владі був вже не Сталін, який дуже любив авіацію, а Хрущов, який дуже любив ракети і буквально марив швидкоплинним ядерним бліцкригом. Всі інші роди військ він вважав другорядними, які в майбутньому взагалі мали зникнути. Через сумнозвісний «ракетний бум Хрущова» радянські Збройні Сили почали скорочувати. Попав під скорочення і Герой Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа.

Проте 42-річний Герой у розквіті сил аж ніяк не хотів йти на заслужену пенсію. Він згадав свою довоєнну професію слюсаря-інструментальника та влаштувався на роботу до Луцького авторемонтного заводу, який входив до складу Львівського раднархозу. В 1959 році цей завод став окремим машинобудівним підприємством, відомим як Луцький автомобільний завод «ЛуАЗ». Лев Григорович особисто брав участь у перевезенні автомобілебудівного обладнання зі Львова, а потім майже до самої смерті працював на легендарному підприємстві спочатку начальником у той час найскладнішого 1-го пресо-штампувального цеху, а згодом старшим інженером бюро техніки безпеки і начальником бюро технічної інформації.
Газета «Радянська Волинь» від 9-го травня 1968 року

Паралельно з роботою на автозаводі Герой вів активну громадську діяльність. Він регулярно приймав участь в міських та обласних заходах до дня Перемоги і днів звільнення Луцька і Волині від німецько-нацистських загарбників.Зацепа крокує другий справа

Зацепа третій зліва

Зацепа в центрі

Зацепа стоїть зверху другий справа

Зацепа біля Вічного Вогню найвищий

Зацепа позаду найвищий


Зацепа стоїть четвертий зліва

Зацепа в центрі найвищий

Також Герой регулярно виступав перед волинською молоддю та брав активну участь в її військово-патріотичному вихованні. Регулярно зустрічався з учнями луцьких шкіл і студентами вишів.Зацепа в центрі групи дітей

На зустрічі з учнями Луцької загальноосвітньої школи № 8

Почесні громадяни Луцька, Герої Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа (справа) і Микола Гаврилович Кудрявцев на зустрічі з учнями Луцької загальноосвітньої школи № 9. 9-те травня 1984 року

Зацепа в самому центрі групи

Газета «Радянська Волинь» від 15-го лютого 1976 року

Також Лев Григорович регулярно зустрічався з робітниками різноманітних підприємств Волині та України.Зацепа четвертий зліва

Коментар на звороті попереднього фото

Зацепа в задньому ряду найвищий

Коментар на звороті попереднього фото

Зацепа справа в білому плащі


Зацепа третій справа

Волинська преса того часу регулярно писала про Героя.Газета «Радянська Волинь» від 14-го лютого 1975 року


Газета «Ленінська Правда» від 24-го квітня 1975 року

Газета «Радянська Волинь» від 4-го квітня 1979 року

Газета «Радянська Волинь» від 5-го березня 1982 року

Газета «Молодий ленінець» від 12-го травня 1983 року

Газета «Автомобіліст» Луцького автомобільного заводу «ЛуАЗ» від 13-го травня 1983 року


Газета «Радянське слово» від 28-го липня 1984 року

Газета «Радянська Волинь» від 9-го жовтня 1984 року. Зацепа в задньому ряду четвертий зліва

Газета «Радянська Волинь» від 6-го травня 1989 року. Зацепа (справа) покладає квіти до пам'ятника Леніну напроти будівлю Волинського Обкому ЦК КПРС (нині головний корпус Східноєвропейського Національного університету імені Лесі Українки)

29-го жовтня 1977 року Лев Григорович приймав участь у відкритті меморіального комплексу Вічної Слави в Луцьку, до якого особисто доставив з легендарної Брестської фортеці Вічний Вогонь. Унікальні фото з цієї події подані нижче.Почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа передає факел з Вічним Вогнем з Брестської фортеці Луцькій молоді


Почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа передає факел з Вічним Вогнем з Брестської фортеці Луцькій молоді

Зацепа в першому ряду третій зліва

Зацепа в центрі


5-го травня 1980 року Герой брав участь у відкритті меморіального комплексу Вічної Слави в селищі Кортеліси Ратнівського району. Унікальні фото з цієї події подані нижче.
Першим з Вічним Вогнем крокує перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. За ним крокує почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа

Зацепа позаду у військовій формі

Також 9-го травня 1981 року Лев Григорович брав участь у відкритті Українського Державного музею Великої Вітчизняної війни в парку Слави в Києві (нині Національний музей історії України в Другій Світовій війні). Унікальні фото з відкриття музею, у якому Зацепа брав участь з іншими фронтовиками та Героями Радянського Союзу, які проживали в Луцьку, подані нижче.Зацепа в першому ряду третій зліва

Зацепа шостий справа

Зацепа позаду найвищий

Зацепа четвертий зліва

Зацепа в другому ряду третій справа

Зацепа в першому ряду третій зліва

Зацепа четвертий справа

Зацепа в першому ряду четвертий справа


Зацепа дев'ятий справа

Зацепа в другому ряду крайній зліва

Зацепа п'ятий зліва

Зацепа в групі третій зліва


Зацепа в першому ряду крайній зліва

Зацепа сьомий справа

У 1991 році Герой пішов на заслужений відпочинок, проте не покинув активну громадську діяльність. Вже в незалежній Україні він продовжив займатись військово-патріотичним вихованням волинської молоді, брав участь у всіх заходах до Дня Перемоги і днів визволення Луцька, Волині та України від німецько-нацистських загарбників.Почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Лев Григорович Зацепа на меморіальному комплексі Вічної Слави в Луцьку, 1985 рік. Фото з фотоальбому «Луцьк» А. М. Якубюка та М. О. Голяка



Проживав Герой в Луцьку, в будинку № 1 по вулиці Ленінградській (нині Привокзальна). Зберігся невеличкий автобіографічний нарис, написаний рукою Героя, де Лев Григорович описує кілька епізодів свого бойового шляху на Брянщині.На початку 90-их років ордена і медалі СРСР через свою історичну та матеріальну цінність стали об’єктом полювання злодіїв. Найбільшу цінність являла собою медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу. Злодії представлялись членами пошукових загонів, підробляли документи, які посвідчували особу, і ходили по квартирах Героїв Радянського Союзу, відшукуючи безцінні нагороди. Банда таких злодіїв з Молдавії діяла і на теренах Волині. Одного разу вони мало не поцупили нагороди героя нашої попередньої публікації – почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Миколи Кудрявцева. Тоді лише випадковість врятувала нагороди Героя.

У випадку зі Львом Григоровичем крадії взламали його квартиру і поцупили з шафи його кітель, який Герой одягав лише на урочисті заходи. До кітеля були причеплені всі його бойові нагороди, проте найціннішу з них – медаль «Золота Зірка» - Зацепа тримав окремо і завжди мав при собі. Через три дні крадіїв затримали на залізничному вокзалі Львова, проте вони вже встигли позбутись частини награбованого. Так, всі медалі Героя пропали назавжди, ордени ж повернули, проте пропав найцінніший з них – орден Леніна, який вручали разом із Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.Газета «Волинь» від 5-го листопада 1994 року

На початку 90-их років на черговому медичному обстеженні в правому вусі Героя знайшли маленьку язву. Після здачі онкомаркеру лікарі діагностували онкологічне утворення на ранній стадії і призначили радіотерапію. Апаратура для радіотерапії таких маленьких онкоутворень на той час була лише в одній з клінік в Санкт-Петербурзі. Лев Григорович вирушив до північної столиці Росії, проте там йому категорично відповіли, що він є громадянином України, тож нехай в Україні і лікується. Зауваження про те, що перед лікарями стоїть Герой Радянського Союзу, не справило на них жодного враження, тож Зацепа поїхав до Києва. Тамтешні лікарі погодились провести радіотерапію, проте вони мали апаратуру для опромінення лише великих пухлин, а онкоутворення Героя було дуже маленьким і знаходилось у безпосередній близькості від головного мозку на внутрішній поверхні правої вушної раковини.

Отож лікарі через недосконалість обладнання припустилися помилки і дали занадто велику дозу опромінення, яке спровокувало розпад клітин кісток черепа і головного мозку Героя та його передчасну смерть. Донька Героя Тамара згадує: «Це онкоутворення в тата було на дуже ранній стадії, якби він його не чіпав, то, можливо, нічого страшного б не сталося і він би ще жив досить довго, адже мав відмінне здоров’я. А тут через помилку лікарів передчасно пішов з життя».
Герой відійшов у вічність 22-го листопада 1996 року на 81-му році життя. Його поховали на міському цвинтарі Луцька в Гаразджі (сектор 55, ряд 3, місце 1).В архівах Волинської регіональної дирекції Національної телерадіокомпанії України зберігся документальний фільм про Героя з унікальними кадрами його останнього прижиттєвого інтерв’ю. В цьому ж фільмі своїми спогадами про Героя діляться інші відомі льотчики-фронтовики, також почесні громадяни Луцька, які служили під командуванням Льва Григоровича. Також у фільмі подані унікальні відеокадри з відкриття 29-го жовтня 1977 року в Луцьку меморіального комплексу Вічної Слави, на яких Лев Григорович везе через обласний центр Волині факел з Вічним Вогнем з легендарної Брестської фортеці, а потім за допомогою цього факелу запалює біля меморіальної стели комплексу Вічний Вогонь.
Лучани віддали данину відважному Воїну-Визволителю Української землі. Ім’ям Героя Радянського Союзу Льва Григоровича Зацепи назвали вулицю в Завокзальному районі обласного центру.

Також наше місто може пишатись тим, що нащадки Героя нині проживають, навчаються і працюють в ньому. Дружина Героя Клавдія народила йому двох доньок – Тамару і Лілію. Старша донька Героя Тамара Львівна Рудинець навчалась у 38-ій загальноосвітній школі залізничників, яка знаходилась у приміщенні нинішнього Волинського інституту післядипломної освіти в будинку № 31 на вулиці Радянській (нині вулиця Винниченка), по закінченню школи працювала телеграфісткою на командному пункті 37-ої Гвардійської ракетної Севастопольської орденів Леніна і Кутузова дивізії 43-ої ракетної армії Ракетних Військ Стратегічного Призначення, який дислокувався в лісі поблизу села Гаразджа Луцького району. Нині на пенсії, проживає в Луцьку.
Старша донька Героя Тамара Львівна Рудинець

Молодша донька Героя Лілія Львівна Лапшина по закінченню 38-ої загальноосвітньої школи залізничників у Луцьку вступила до Львівського політехнічного інституту (нині Національний університет «Львівська Політехніка») на машинобудівний факультет, згодом перевелась до Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) політехнічного інституту, по закінченню якого працювала спочатку в Оренбурзі (Росія), а потім в Москві в одному з науково-дослідних інститутів російської столиці. Нині на пенсії, проживає в підмосковному Одінцово. Її двоє доньок і шестеро онуків продовжують славний рід Героя.

Трагічна доля сьомого онука Лілії Львівни, п’ятирічного правнука Героя Дениса, тісно пов’язана з нинішнім Президентом Росії Володимиром Путіним. У 1997 році родина поверталась з Москви до Одінцово. На 17-му кілометрі Мінського шосе в старенький «Жигулі» Лапшиних врізався джип «Черокі» Володимира Путіна, на той час заступника керівника Адміністрації та одночасно начальника головного контрольного управління тодішнього Президента Росії Бориса Єльцина. За кермом джипу був особистий водій Путіна, проте сам майбутній Президент РФ також знаходився в автівці, дідусь Дениса впізнав його, коли той вийшов з машини під час оформлення ДТП. Правнук Героя загинув на місці від отриманих під час зіткнення травм голови. Особистого водія Путіна, ясна річ, не покарали. Докладно цю трагедію описали в газетах «Відомості.UA» та «Волинь». Скани публікацій про цю трагедію у вищевказаних газетах подані нижче.
Газета «Волинь» від 18-го травня 2000 року

Газета «Відомості.UA» від 3-го березня 2011 року

В старшої доньки Героя, лучанки Тамари Львівни, про яку говорилося вище, народилися двоє синів, онуків Героя. Молодший Дмитро Рудинець по закінченню Луцької загальноосвітньої школи № 5 відслужив строкову службу в Збройних Силах СРСР. Проте одразу після демобілізації трагічно помер від інфаркту.

Старший онук Героя, лучанин Микола Рудинець, по закінченню Луцької загальноосвітньої школи № 5 вступив до Луцького Національного технічного університету. По закінченню вишу він залишився викладати в університеті і зараз є доцентом, кандидатом технічних наук, доцентом кафедри туризму та цивільної безпеки факультету екології та приладо-енергетичних систем.Онук Героя Микола Рудинець. Фото з сайту Луцького Національного технічного університету

В старшого онука Героя, лучанина Миколи Рудинця, народились син Святослав і донька Тетяна – правнуки Героя. Тетяна спочатку навчалась в Луцькій загальноосвітній школі № 5, а згодом в Луцькій загальноосвітній школі № 15. По закінченню школи вона вступила до Луцького Національного технічного університету на факультет будівництва та дизайну на кафедру дизайну. Закінчила університет за спеціальністю «Дизайнер».
Правнучка Героя Тетяна Рудинець

Правнук Героя Святослав спочатку навчався в Луцькій загальноосвітній школі № 5, а згодом в Луцькій загальноосвітній школі № 15. По закінченню школи він вступив до Луцького Національного технічного університету на факультет екології та приладо-енергетичних систем на кафедру екології, де заочно навчається і зараз. Паралельно він закінчив курси зварників і підробляє зварником на різних підприємствах Луцька.

Автор публікації, співзасновник Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ✈» Ілля Сметанін висловлює щиру подяку доньці Героя Тамарі Львівні Рудинець за спогади, та надані унікальні фотоматеріали, які сьогодні публікуються вперше.

Також в публікації використані фотоматеріали з сімейних архівів доньки почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Леоніда Івановича Лізунова Тетяни Леонідівни Лізунової, а також дружини почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Івана Олексійовича Антипіна Тамари Павлівни Антипіної.