Коли ветерана Другої Світової війни, відважного льотчика-штурмовика, Героя Радянського Союзу, капітана Олега Івановича Малова за станом здоров'я відсторонили від льотної роботи, він не зміг жити без неба. Авжеж, тихоходні цивільні літаки не могли повністю замінити йому грізні маневрені штурмовики, проте хоч трохи вгамовували душевний біль від втрати неба. Так хоробрий сокіл присвятив решту свого життя будуванню першої повітряної брами Волині та організації повітряного сполучення як в межах області, так і за ними. Про чергового Героя, для якого Волинь стала другою рідною домівкою, а Волинська земля - місцем вічного спочивання, чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».Олег Іванович народився у місті Кострома в Росії. По закінченню семи класів загальноосвітньої школи він закінчив технікум і влаштувався на роботу слюсарем до місцевої фабрики. У ті часи бурхливого розвитку радянської авіації захоплення юнака небом було закономірним. Паралельно з роботою Олег став відвідувати костромський аероклуб.

У 1940 році, у віці 25-ти років його призвали до лав Червоної Армії і через наявність первинної авіаційної підготовки відправили на навчання до Чкаловської військової авіаційної школи пілотів у місті Оренбург.

Школу пілотів Малов закінчив наприкінці липня 1943 року в самий розпал війни і одразу ж потрапив на фронт. Молодшого лейтенанта Малова відправили для подальшого проходження служби до 79-го гвардійського штурмового Мозирського ордена Олександра Невського авіаполку 2-ої гвардійської штурмової Чернігівсько-Речицької Червонопрапорної ордена Суворова авіадивізії 16-ої повітряної армії 1-го Білоруського Фронту. До слова, про 16-ту повітряну армію ми вже згадували на сторінках рубрики «Волинь не забуває». В її складі в небі Волині воював прославлений льотчик-винищувач, ас, Герой Радянського Союзу, гвардії майор Чічіко Бенделіані.

В одній із публікацій ми вже розповідали про славетного грузинського Героя, який віддав своє життя за свободу Волинської землі. Достовірно невідомо, проте цілком можливо, що Бенделіані на своєму винищувачі не раз боронив у повітрі відважного Олега Малова під час його смертоносних нальотів на легендарній «Чорній Смерті» - штурмовику Іл-2 - на гітлерівські полчища.Випуск Чкаловської військової авіаційної школи пілотів 1943 року. Всі випускники в пілотках, лише група з чотирьох льотчиків-інструкторів у центрі фото в фуражках. Малов сидить зліва від групи інструкторів

Проте, на відміну від Бенделіані, звільняти Волинську землю від нацистів хороброму росіянину не судилося. Його бойовий шлях пройшов від російського міста Орел на північ України і через Ніжин, Бахмач та Чернігів до Білорусії, а далі через Гомель і Брест до Польщі та Німеччини.

На півночі України штурмовик гвардії молодшого лейтенанта Малова став справжнім нічним жахом для гітлерівських залізничних сполучень. Його групі командування часто ставило завдання атакувати гітлерівські ешелони з боєприпасами та окуповані залізнодорожні станції. Після кожного нальоту група Малова лишала за собою пожежі, руїни, тонни понівеченого металу та гори трупів німецьких солдат і офіцерів.

Визначний подвиг вже гвардії лейтенант Малов здійснив поблизу села Пєрєрдєлкіно Гомельської області Білорусії, завадивши нацистам вивезти до німецьких концтаборів понад дві сотні радянських громадян. Радянські танкові частини кліщами ухопили гітлерівське угрупування. Група штурмовиків, якою командував Олег Іванович, отримала завдання супроводжувати танкістів і діяти в їхніх інтересах. Гітлерівці, як заручників, разом із собою гнали місцеве населення - старих, жінок, дітей. В ході одного з розвідувальних польотів Малов помітив три групи цивільних, які рухались під конвоєм солдат Вермахту та місцевих поліцаїв. Рішення прийшло миттєво: на бриючому польоті відважний штурмовик разом зі своєю групою здійснив три бойові заходи на групи людей, імітуючи атаку. Німці, які страшенно боялись радянських штурмовиків, у паніці побігли в різні боки. Поки налякані конвоїри намагались знову зібрати до купи полонених, радянські танкісти наздогнали колону та знищили нацистів.Група льотчиків 79-го гвардійського штурмового авіаполку біля легендарного штурмовика Іл-2. Чернігівщина, зима 1943 року. Малов другий справа

У серпні 1944 року Олег Іванович отримав звання гвардії старшого лейтенанта і обійняв посаду заступника командира ескадрильї. У Вісло-Одерській наступальній операції він відзначився при визволенні польського міста Познань і форсуванні річки Одер на кордоні з Німеччиною.

За станом на 25-те серпня 1944 року гвардії старший лейтенант Малов здійснив 101 бойовий виліт. Відважний сокіл знищив одинадцять ворожих танків, три бронетранспортери, чотири літаки на аеродромах, п'ять батарей польової артилерії, 29 зенітних гармат і кулеметів, 80 автомашин, три паровози, десять залізничних вагонів, чотири склади з боєприпасами, 30 будинків, вісім бліндажів, 56 підводів, 40 коней, та понад півтисячі гітлерівців. Також Малов провів тринадцять успішних повітряних боїв з винищувачами Люфтваффе, в яких дванадцять літаків збив його повітряний стрілець, а один FW-190 - особисто Олег Іванович.

Детально подвиги відважного льотчика описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.Нацисти двічі збивали хороброго штурмовика. Обидва рази Малов успішно вистрибував з палаючого літака з парашутом, проте одного разу осколки ворожих зенітних снарядів перебили йому обидві ноги. Стікаючи кров'ю, Олег Іванович зміг перетягнути через лінію фронту до своїх. Вогонь вже підбирався до кабіни літака. Ноги через поранення втратили рухливість. З останніх сил відважний воїн зірвав ліхтар кабіни, підтягнувся на руках, перевалився через борт і, вже втрачаючи свідомість, смикнув кільце витяжного парашута. Після приземлення радянські піхотинці відправили його до найближчого військового шпиталю. Після короткотривалого лікування безстрашний сокіл знову піднявся в небо і продовжив громити гітлерівські орди.

За ці подвиги Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 23-го лютого 1945 року гвардії старшого лейтенанта Малова Олега Івановича нагородили найвищою державною нагородою - званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 5328). На фото нижче подані унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано, що гвардії старшому лейтенанту Малову присвоїли звання Героя Радянського Союзу.



Також цікавими є унікальні скани льотної книжки Героя, люб'язно надані його сином Олегом, який нині проживає в Луцьку. На поданих нижче сторінках рукою Героя описані його бойові вильоти за період липень - серпень 1944 року.





Також цікавим є унікальний скан біографії Олега Малова, написаної його матір'ю.

Свій овіяний славою бойовий шлях Олег Іванович завершив у Берліні. Він особисто приймав участь у фінальному штурмі головного нацистського лігва, підтримуючи з повітря радянські танки та піхоту.Подяка за взяття Берліна

Герой Радянського Союзу, гвардії старший лейтенант Олег Малов, 1945 рік

Після розгрому нацистської Німеччини 79-ий штурмовий Мозирський ордена Олександра Невського авіаполк, в якому проходив службу Малов, передислокували на аеродром поблизу німецького міста Дрезден, де Герой ще майже рік боронив мирне небо післявоєнної Європи.Малов (в центрі) з однополчанами. Дрезден, осінь 1945 року

У 1946 році Олега Малова відправляють для подальшого проходження служби в Україну, до 232-го штурмового авіаполку, на військовий аеродром поблизу містечка Дубно Рівненської області. Там Малов перенавчився на новітні на той час штурмовики Іл-10, які були глибокою модернізацією легендарного Іл-2.

Герой прослужив у Дубно лише кілька місяців. Вже в другій половині 1946 року його переводять на службу до Луцька разом з усім 232-им штурмовим авіаполком, який, до слова аж до середини 50-их років минулого століття боронив мирне Волинське небо разом з 806-им штурмовим ордена Суворова 3-го ступеня авіаполком. Одним з командирів 232-го штурмового авіаполку в ті часи був полковник Петро Голодняк, Герой Радянського Союзу, почесний громадянин Луцька, про якого ми писали в попередній публікації.

З 1946 по 1949 рік Олег Іванович продовжував боронити мирне волинське небо на Луцькому військовому аеродромі. Він отримав військове звання капітана та обійняв посаду штурмана 232-го штурмового авіаполку. Проте здоров'я Героя, не дивлячись на дуже молодий 34-річний вік, почало давати збої. Далися взнаки суворі будні війни та важкі поранення ніг. На черговій лікарсько-льотній експертній комісії в Центральному науково-дослідному авіаційному шпиталі в Москві лікарі поставили Олегу Івановичу суворий, проте справедливий вирок – до льотної роботи непридатний.

Проте жити без неба Герой, як справжній сокіл, не зміг. Всупереч невтішному вироку лікарів він добився дозволу літати на тихоходних цивільних літаках. У ті часи післявоєнного відбудування держави бурхливо розвивалась цивільна авіація. Не оминув цей процес і Волинську область. Олег Іванович прийняв активну участь у будуванні першої повітряної брами Волині - цивільного аеропорту Луцька, який знаходився на місці сучасних ТРЦ «PortCity» та гіпермаркету «Там-Там» - і організації повітряного сполучення між районними центрами Волині та адміністративними центрами сусідніх областей - Львовом, Рівне, Тернополем тощо. Він перенавчився на цивільні літаки Як-12С, По-2 та легендарний «кукурузник» Ан-2. Відважний Герой Радянського Союзу Олег Малов особисто перевозив перших волинських авіапасажирів з Луцька по області та за її межі, а також у зворотньому напрямку. На легкомоторному двомісному літаку По-2 він в другій кабіні відвозив з Луцька до віддалених волинських сіл лікаря до хворих волинян.Почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Олег Малов біля санітарного літака Як-12С. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті роки

Група пілотів Луцького авіазагону прокладають на штурманській карті маршрут польоту. Малов другий справа. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті роки«От винта! Запуск!». В кабіні санітарного літака По-2С почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Олег Малов. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті рокиУ віддаленому куточку Волині хтось захворів, треба поспішати! Легкомоторний літак По-2 з лікарем на борту злітає з Луцького цивільного аеропорту. Пілотує літак почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Олег Малов. Луцьк, 1950-ті роки

На санітарній модифікації літака Як-12С, яка вміщувала в собі окрім льотчика бригаду лікарів з носилками та комплектом першої невідкладної медичної допомоги, він возив з обласного центру до віддалених куточків області медиків до важкохворих волинян. Хворих в особливо важкому стані він транспортував на своєму літаку з віддалених волинських сіл до Луцька, де їх з аеропорту відправляли на лікування до медичних закладів обласного центру.

Підготовка санітарного літака Як-12С до виліту. Малов біля дверцят салону. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті рокиПочесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу Олег Малов у кабіні санітарного літака Як-12С перед вилітом. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті роки

В подальшому Олег Іванович, будучи вже досвідченим цивільним льотчиком, передавав свій безцінний досвід молодим авіаторам, які прибували з училищ цивільної авіації на роботу до Луцького цивільного аеропорту.Передача досвіду молодим авіаторам. Малов справа. Луцький цивільний аеропорт, 1950-ті роки

Проте суворі будні війни все більше давалися взнаки. Колись важкопоранені ноги все більше боліли та гірше слухались. Олег Іванович до останнього не полишав ставшого йому таким рідним волинського неба. Проте наприкінці 50-их років чергова лікарсько-льотна комісія всеж-таки остаточно поставила хрест на його льотній роботі. Але і тут Герой показав свій незламний характер льотчика-штурмовика. Будучи Героєм Радянського Союзу і маючи можливість вийти на заслужену пенсію по інвалідності, він залишився працювати вже в рідному Луцькому аеропорту диспетчером польотів і керував з землі діями молодих пілотів цивільного повітряного флоту Волині.



В середині 60-их років Олег Іванович всеж-таки вийшов на пенсію. Проте він не сидів удома. До останнього він вів активну громадську діяльність, постійно виступав перед волинською молоддю та брав активну участь в її військово-патріотичному вихованні. Регулярно зустрічався з учнями луцьких шкіл і студентами училищ та вишів. Навіть їздив до Польші у Варшаву, Люблін і Познань - міста, у звільненні яких особисто приймав участь - де розповідав польській молоді про свій героїчний бойовий шлях.

Газета «Радянська Волинь»

Проживав Герой у Луцьку в будинку № 10 на вулиці Леніна (нині проспект Волі).

Наприкінці 60-их років поранені ноги Малова майже повністю відмовили. Взнаки дались також нервові потрясіння та стреси, пережиті під час запеклих боїв з нацистами, які дали наслідки на серце Героя. Воно перестало битись 1-го квітня 1970 року, всього лише на 55-му році життя. Героя поховали на центральному цвинтарі Луцька на вулиці Рівненській (сектор 9, ряд 1, місце 2).Син Героя, Олег Олегович, так згадує свого героїчного батька: «Це була Людина з великої літери. По відношенню до інших в нього ніколи не було ніякого зазнайства, не дивлячись на його високе звання Героя Радянського Союзу. Він був дуже скромним, на будинку в Луцьку, де він мешкав, не було навіть дошки, на якій вказувалось би, що в цьому будинку проживає Герой Радянського Союзу. Коли Луцький міськвиконком прийняв рішення встановити таку дошку, він просто попросив не робити цього».

Дружина Героя Марія, з якою, до слова, він познайомився під час війни в своєму авіаполку (вона була прикріплена до Героя зброяркою і займалась підвішуванням під його літак бомб і реактивних снарядів, а також заряджанням гармат і кулеметів його штурмовика), народила йому чотирьох дітей - двох синів і двох доньок. Перший син Героя Валерій Олегович Малов трагічно загинув ще у дошкільному віці.

Другий син Героя Олег Олегович Малов народився і нині проживає в Луцьку. Спочатку він навчався в 38-ій загальноосвітній школі залізничників, яка знаходилась в приміщенні нинішнього Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти в будинку № 31 на вулиці Радянській (нині вулиця Винниченка), а згодом у луцькій загальноосвітній школі № 8 (нині луцький навчально-реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами). По закінченню школи він до самої пенсії працював монтажником-висотником, встановлював і обслуговував протипожежне сигналізаційне обладнання на різних підприємствах Радянського Союзу.

Син Героя Олег Малов

Разом із сином Олегом в тій самій школі навчались обидві доньки Героя - старша Неля та молодша Світлана. По закінченню школи вони обидві виїхали з Луцька. Молодша донька Світлана проживала в Білорусії у військовому містечку неподалік міста Лепель Вітебської області і нині вже пішла з життя. Старша донька Неля нині проживає в місті Вентспілс у Латвії. Обидві вони продовжили славний рід Героя - в Світлани п'ятеро дітей і троє онуків, а в Нелі двоє дітей, двоє онуків і вже аж троє правнуків.

Автор публікації, співзасновник Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ✈» Ілля Сметанін висловлює щиру подяку сину Героя Олегу Олеговичу Малову за спогади та надані унікальні фотоматеріали, які сьогодні публікуються вперше.