Волинь авіаційна - історія та сьогодення: Іменем знаменитого лучанина неофіційно називають школу
Петро Михайлович Голодняк - Герой-українець родом з Шевченкового краю, льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу. Він прожив у Луцьку понад 27 років, був почесним громадянином нашого міста, а волинська земля прийняла Героя в свої обійми на вічне спочивання. Всі його нащадки навчались, навчаються, працювали та працюють в обласному центрі Волині до сьогоднішнього дня, а його славним ім'ям неофіційно називають загальноосвітню школу № 9 в Луцьку. Про наступного українського Героя полум'яних років Другої Світової війни чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».
Петро Михайлович народився в селі Бересняги Канівського району Черкаської області. По закінченню семи класів загальноосвітньої школи вступив до Київської радянської партійної школи.
У 1933 році Голодняка призвали до лав Червоної Армії. У той час бурхливо розвивалась радянська авіація, Комуністична Партія СРСР кинула гасло «Комсомолец - на самолёт!». Тому за спеціальним набором юнака відправили на навчання до легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, яка, до слова, існує і сьогодні (докладніше тут). Петро закінчив легендарний льотний виш у 1934 році.
Першим місцем служби молодого українця стали Вінниця та Житомир. З 1934 по 1939 рік він прослужив на аеродромах цих міст у розвідувальних авіаційних ескадрильях. Літав на літаках-розвідниках Р-5.
Вінниця, 1936 рік. Голодняк стоїть третій справа
Вінниця, 1936 рік. Голодняк - третій справа
У 1939 році Голодняк брав участь у військових операціях Червоної Армії з приєднання західноукраїнських земель до УРСР. У жовтні 1939 року він прибув до Львова, де до серпня 1940 року також служив у розвідувальній авіаційній ескадрильї. Звідти його відправили для подальшого проходження служби в Проскурів (нині Хмельницький) до 316-го окремого розвідувального авіаполку.
На Хмельниччині і застала молодого українця Друга Світова війна. В перші дні війни льотному складу 316-го окремого розвідувального авіаполку поставили завдання вести повітряну розвідку позицій гітлерівців в районі Львів - Ковель - Рівне - Тернопіль. Лейтенант Голодняк з 22-го по 29-те червня 1941 року виконав 14 бойових вильотів на розвідку в даному районі. Під час 14-го вильоту в районі Дубно розвідник Як-2, який пілотував Голодняк, збив німецький винищувач Ме-109. Штурман літака загинув ще в повітрі, а важко поранений Петро, стікаючи кров'ю, зміг посадити пошкоджений літак у полі в двох кілометрах від ворожих позицій. Місцеві селяни перев’язали рани льотчика і допомогли з цивільним одягом. Голодняк спалив підбитий літак і три доби по окупованій нацистами території добирався до своїх.
Лейтенант Петро Голодняк, 1941 рік
Через важкі поранення Петро вісім місяців лікувався у військовому шпиталі грузинського міста Боржомі, куди його евакуювали разом з іншими пораненими спочатку з Житомира, а потім з Харкова та Астрахані. Йому хотіли ампутувати ліву руку, яку вразила куля ворожого винищувача, проте він не дав цього зробити і вправами повернув руку до робочого стану.
Молодий сокіл знову рвався до неба. Не дивлячись на невтішні прогнози лікарів, він добився в командування дозволу на повернення до льотної роботи. В лютому Петра направили до Тамбова, де він пройшов перенавчання на штурмовик Іл-2 (легендарна «Чорна Смерть»), а згодом на Ленінградський Фронт до складу 15-го гвардійського штурмового авіаполку, який у той час дислокувався на аеродромі Касімово під Ленінградом. Гвардії старший лейтенант Голодняк обійняв посаду командира 2-ої ескадрильї полку.
Портрет Героя. Автор - фронтовий художник Ленінградського Фронту Анатолій Нікіфорович Яр-Кравченко, 29-те червня 1943 року
Аеродром Касімово під Ленінградом, зима 1943 року. Голодняк - в першому ряду другий справа
Коментар на звороті попереднього фото, зроблений рукою Героя
Наступні три роки Петро провів під Ленінградом. Ескадрилья під керівництвом хороброго українця нещадно знищувала нацистських окупантів на підступах до північної столиці Росії. Особливу увагу гвардії старший лейтенант Голодняк приділяв знищенню позицій важкого далекобійного озброєння, з якого гітлерівці обстрілювали блокадне місто. При виконанні бойових завдань сам він проявляв велику мужність і виконував ці завдання за будь-яких обставин. Так, 30-го вересня 1943 року на той час вже гвардії капітан Голодняк вів на завдання четвірку штурмовиків Іл-2. На підході до цілі їх атакувала трійка винищувачів Люфтваффе Ме-109. Літак Голодняка отримав вісім пробоїн, самого льотчика поранили в обличчя. Не дивлячись на поранення, після відбиття атаки «мессерів» Петро продовжив виконання завдання. Нижче подані скани унікальних фотографій з Центрального Державного архіву кінофотодокументів Санкт-Петербурга, на яких відображені моменти бойової служби Петра Михайловича на Ленінградському Фронті на посаді командира 2-ої ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку на аеродромі Касімово під Ленінградом.
Гвардії капітан Голодняк ставить задачу льотчикам своєї ескадрильї перед бойовим вильотом. Березень 1943 року
Гвардії капітан Голодняк в кабіні свого штурмовика Іл-2. Березень 1943 року
Гвардії капітан Голодняк, нагороджений двома орденами Червоного Прапора та орденом Олександра Невського. Листопад 1943 року
Гвардії старший лейтенант Голодняк перед бойовим вильотом. 19-те серпня 1942 року
Гвардії капітан Голодняк в кабіні свого штурмовика Іл-2. Березень 1943 року
Гвардії лейтенант Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. Липень 1942 року
Командир ескадрильї, гвардії старший лейтенант Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. Липень 1942 року
Командир 15-го гвардійського штурмового авіаполку, Герой Радянського Союзу, гвардії підполковник, українець Микола Іванович Світенко (справа) та командир ескадрильї цього авіаполку, гвардії капітан Голодняк. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк ставить бойову задачу льотчикам своєї ескадрильї. 1943 рік
Гвардії капітан Голодняк (зліва), зброярка та майор Сердюков. 1943 рік
Гвардії капітан Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. 1944 рік
Герой Радянського Союзу майор Голодняк. Аеродром Раквере, Естонія. 1945 рік
Після прориву блокади Ленінграда Голодняк обійняв посаду командира 999-го штурмового Таллінського ордена Суворова авіаполку 277-ої штурмової Красносельської Червонопрапорної орденів Суворова та Кутузова авіадивізії 1-ої повітряної армії 3-го Білоруського Фронту і продовжив громити нацистських окупантів на землях Прибалтики та Східної Прусії. Брав участь у штурмі німецького міста-фортеці Кьонігсберг. Війну закінчив на посаді штурмана 277-ої штурмової авіадивізії в званні майора.
Кьонігсберг, 1945 рік. Голодняк другий справа
Свій останній бойовий виліт майор Голодняк здійснив 8-го травня 1945 року. Завданням було скинути листівки про капітуляцію нацистської Німеччини та кінець війни над Данцигом (нині місто Гданськ у Польщі), де ще лишався оточений радянськими військами невеликий німецький гарнізон. Вояки цього гарнізону відчайдушно чинили супротив переважаючим радянським військам. Як пізніше згадував сам Петро, було досить страшно робити цей останній бойовий виліт. «Під час усього польоту мене не покидала думка про те, що я пройшов всю війну, а під час останнього вильоту мене можуть збити оточені в Данцигу гітлерівці. Проте все пройшло добре, вогонь по мені не відкривали, я виконав поставлене завдання і неушкодженим повернувся на свій аеродром» - згадував Герой.
Протягом війни відважний українець здійснив, згідно з різними даними, від 124 до 133 бойових вильотів. На його особистому рахунку - вісім знищених ворожих танків, 28 автомашин, літак, три залізничні потяги, 21 вагон, 17 артилерійських гармат, 42 зенітні гармати та кулемети, 46 складів з боєприпасами, 11 возів та близько півтисячі гітлерівців.
Детально подвиги славного українського сокола описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.
Також подвиги славного українського сокола-визволителя згадує російський військовий історик, кандидат історичних наук Іван Григорович Іноземцев на сторінках своїх книг «Под крылом - Ленинград» в главі «В блокаде», епізод «Ленинград не будет разрушен!», а також «Тараны в северном небе» в главі «За чистое небо над Ленинградом»:
«До марта 1942 г. авиация Ленинградского фронта совершала лишь эпизодические вылеты для разведки и подавления артиллерийских батарей, стреляющих по городу. Так, 9 февраля звено 174-го штурмового авиаполка во главе с капитаном П. М. Голодняком, ставшим впоследствии Героем Советского Союза, нанесло удар по артиллерийской батарее, обстреливавшей Ленинград. Еще издали наши летчики заметили вспышки выстрелов четырех дальнобойных орудий. Штурмовики с ходу сбросили бомбы на огневые позиции и затем обстреляли их реактивными снарядами. В районе батареи произошел сильный взрыв, после которого она уже не возобновляла огня».
«Наступление с целью деблокировать Ленинград началось 19 августа войсками Ленинградского фронта в районе Усть-Тосно. Авиация фронта во взаимодействии с балтийской поддерживала действия 55-й армии и высадку речного десанта в районе Усть-Тосно, Ивановское. Группы самолетов-штурмовиков по 4 — 6 Ил-2 в течение всего дня уничтожали живую силу и огневые средства противника на переднем крае и в тактической глубине. Шестерка Ил-2 15-го гвардейского штурмового авиаполка, возглавляемая старшим лейтенантом П. М. Голодняком, под прикрытием такого же количества самолетов 7-го истребительного авиакорпуса разгромила вражескую колонну автомашин и танков, которая двигалась по дороге Воскресенское — Покровское. Было уничтожено и повреждено более 10 танков и 20 автомашин. А над полем боя весь день патрулировали советские истребители, не дававшие возможности немецким самолетам бомбить боевые порядки наших войск. Всего в первый день наступления ВВС фронта и флота произвели 240 самолетовылетов».
«Возвращаясь 22 июня 1943 г. на базу, после нанесения успешного удара по вражескому аэродрому, группа штурмовиков-гвардейцев, которую возглавлял капитан П. М. Голодняк, заметила на железнодорожной станции вражеские воинские эшелоны, стоявшие под разгрузкой. Площадь и ближайшие к станции улицы были забиты автомашинами и пехотой. У летчиков еще оставались боеприпасы, и они решили «обработать» эшелоны.
Последовал разворот на цель, затем атака. Враг открыл шквальный огонь по самолетам, На выводе из пикирования взрывом снаряда подбросило вверх Ил-2, пилотируемый младшим лейтенантом Б. М. Фадеевым, из-под бензобаков вырвалось пламя, Еще можно было успеть отвалить влево и произвести посадку на лес. Но если бы при этом экипаж а остался жив, то неминуемо попал бы в плен. В эти напряженные секунды товарищи Фадеева следили за его машиной. Они видели, как объятый пламенем штурмовик взмыл вверх, покачал крыльями и с правым разворотом врезался в гущу автомашин. Бесстрашные гвардейцы младший лейтенант Борис Михайлович Фадеев и старший сержант Виктор Георгиевич Огорельцев были посмертно награждены орденом Отечественной войны I степени».
За особисті мужність, відвагу та героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 29-го червня 1945 року майора Голодняка Петра Михайловича нагородили найвищою державною нагородою - званням Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 6342). На фото нижче подані унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано, що майору Голодняку присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Також надані унікальні скани автобіографії з того самого архіву, написаної рукою Героя.
Як згадує син Героя Володимир, присвоєння найвищої державної нагороди Петру Михайловичу затримували до самого кінця війни через те, що він українець і був дуже чесним і принциповим, завжди сумлінно виконував усі поставленні командуванням бойові завдання та ніколи не йшов на компроміси. «Він отримав Золоту Зірку Героя разом з деякими іншими льотчиками свого полку, тоді як вони за станом на кінець війни мали на своїх особистих рахунках менше подвигів, аніж він. А йому мали б в цей час за його подвиги дати вже другу Зірку Героя» - згадує син.
Вітальна грамота, яка є додатком до медалі «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу
По закінченню війни до 1948 року Петро Михайлович проходив службу на військовому аеродромі в естонському місті Раквере, куди передислокувались підрозділи 277-ої штурмової авіадивізії, а з 1948 по 1951 рік - в Китаї. У 1951 році на той час вже підполковника Голодняка направили на вищі офіцерські льотно-тактичні курси до Ліпецька. По їх закінченню Петру Михайловичу присвоїли звання полковника і направили до Луцька командиром 232-го штурмового авіаполку 289-ої штурмової Нікопольської Двічі Червонопрапорної авіадивізії, який на той час ділив Луцький військовий аеродром з 806-им штурмовим ордена Суворова 3-го ступеня авіаційним полком.
До Луцька полковник Голодняк разом з дружиною Єлизаветою та сином Володимиром прибув у січні 1952 року. Син Героя згадує, що батька завжди відправляли служити туди, де авіаційні підрозділи були в аварійному стані. Так було в Китаї, так було і в Луцьку. 232-ий штурмовий авіаполк був дуже слабо підготовленим. Проте за два роки Петро Михайлович вивів його на рівень одного з провідних авіаполків Прикарпатського військового округу. «Він вмів працювати з підлеглими і, де треба, шкодував їх. Наприклад, при поганих метеоумовах, коли проводити навчальні польоти було вкрай небезпечно, він не проводив навчальні польоти в полку. «В разі війни люди швидко навчаться, а зараз не війна, треба берегти людські життя», - казав він. Підлеглі його дуже любили і називали між собою «Батя»» - згадує син Героя.
Петро Михайлович продовжував літати в Луцьку на штурмовиках Іл-10, які були глибокою модернізацією легендарного Іл-2, аж до серпня 1955 року, передаючи свій безцінний бойовий досвід молодому поколінню крилатих захисників Вітчизни. Восени 1955 року на Луцький військовий аеродром прибули новітні на той час реактивні винищувачі МіГ-15. Проте до стану здоров’я пілотів реактивних літаків авіаційна медицина ставила куди більш жорсткі вимоги, ніж до пілотів поршневих літаків. У віці 45-ти років Герой попрощався з небом. Далися взнаки суворі будні війни та важкі поранення. На черговій лікарсько-льотній експертній комісії в Центральному науково-дослідному авіаційному шпиталі в Москві лікарі поставили Петру Михайловичу суворий, проте справедливий вирок – до льотної роботи непридатний. Йому пропонували продовжити службу на посаді начальника школи молодших авіаційних спеціалістів у Луцьку, проте служити без неба славний український сокіл не захотів.
Фото командного складу 289-ої Нікопольської Двічі Червонопрапорної авіадивізії винищувачів-бомбардувальників (колишньої штурмової), зроблене до дня 30-річчя з дня її заснування. Луцьк, 1972 рік. Голодняк - в першому ряду п'ятий зліва
Коментар на звороті попереднього фото
Після звільнення в запас Петро Михайлович вийшов на пенсію. Стан його здоров'я не дозволив йому займатись активною трудовою діяльністю. В тілі Героя після поранень лишились осколки зенітних снарядів, які рівень тогочасної радянської медицини не дозволяв дістати. Не дивлячись на прогресуючі хвороби, Герой продовжував вести активну громадську діяльність. Він постійно виступав перед волинською молоддю та брав активну участь в її військово-патріотичному вихованні. Регулярно зустрічався з учнями луцьких шкіл і студентами училищ та вишів. Одночасно Герой був головою батьківського комітету загальноосвітньої школи № 5 в Луцьку. Проживав у Луцьку, в будинку № 24, на вулиці 8-го Березня.
Петро Михайлович Голодняк. Луцьк, 1957 рік
Газета «Радянська Волинь»
Газета «Радянська Волинь»
Газета «Радянська Волинь» від 15-го лютого 1976 року
Луцьк, на параді на честь Дня Перемоги. Голодняк на трибуні в першому ряду крайній зліва
Один за одним Герой переніс три інсульти. На четвертому інсульті його організм не витримав. Герой відійшов у вічність 30-го квітня 1979 року на 69-му році життя. Його поховали на центральному цвинтарі Луцька на вулиці Рівненській (сектор 9, ряд 11, місце 1). Ім'ям славного українського Героя на початку 90-их років хотіли назвати одну з вулиць Луцька, проте здобуття Україною незалежності поклало край цій ідеї.
Некролог в газеті «Радянська Волинь» від 2-го травня 1979 року
Ім'я почесного громадянина Луцька вшанували мешканці деяких міст України. Так, пам'ятний знак свому відважному земляку встановили мешканці Каніва на Черкащині.
Данину Герою віддали і на Харківщині. У 2009 році випускники легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, де навчався Герой, заклали в Чугуєві Харківської області, де знаходиться навчальний аеродром училища, Алею Героїв. На одній з меморіальних плит викарбувані прізвище та ініціали почесного громадянина, Героя Радянського Союзу, полковника Петра Михайловича Голодняка.
Також прізвище та ініціали українського Героя викарбувані на одній з меморіальних плит меморіального комплексу Вічної Слави на площі Маршала Василевського в Калініграді (колишній Кьонігсберг).
Ім'я Петра Михайловича Голодняка також увіковічнили в Санкт-Петербурзі (колишній Ленінград) на меморіальній стелі «900 дней и ночей» на території меморіального комплексу «Прорыв блокады Ленинграда».
Наше місто може пишатись тим, що в ньому працюють і навчаються нащадки Героя. Так, син Героя Володимир Петрович закінчив у 1956 році загальноосвітню школу № 5 в Луцьку, потім у 1961 році закінчив фізико-математичний факультет Луцького педагогічного інституту. До 1969 року він працював вчителем фізики у луцькій вечірній школі, там, де зараз знаходиться гімназія № 4 імені Модеста Левицького, а з 1969 року по сьогоднішній день працює вчителем фізики у загальноосвітній школі № 9 в Луцьку.
Син Героя Володимир Голодняк
Молодший онук Героя Олексій у 1989 році закінчив зі срібною медаллю загальноосвітню школу № 9 в Луцьку, потім у 1994 році закінчив фізико-математичний факультет Східноєвропейського Національного Університету імені Лесі Українки. До 1999 року він працював вчителем фізики в загальноосвітній школі № 9 в Луцьку, а з 1999 року по сьогоднішній день працює провідним інженером-програмістом на луцькому приладобудівному заводі «Електротермометрія».
Молодший онук Героя Олексій Голодняк
Старший онук Героя Олександр у 1981 році також закінчив загальноосвітню школу № 9 в Луцьку. У 1985 році він закінчив вище військове училище Ракетних Військ Стратегічного Призначення в підмосковному Серпухові. Для подальшого проходження служби після навчання його направили до 1-го ракетного дивізіону 577-го ракетного полку 37-ої Гвардійської ракетної Севастопольської орденів Леніна і Кутузова дивізії 43-ої ракетної армії, який дислокувався поблизу села Сокиричі Ківерцівського району. Проте за день до виходу на службу, 18-го серпня 1985 року 23-річний Олександр трагічно загинув неподалік Луцька під час виконання розважального польоту на дельтаплані. Його поховали поруч з героїчним дідом. «Він все життя хотів піти по стопах діда - стати льотчиком. Проте не склалось і він пішов вчитись на ракетника, ракетні війська близькі за духом до авіації. Мрія стати льотчиком стала в нього хоббі всього життя і він опанував дельтаплан в аероклубі при Волинському ДТСААФ», - згадує батько Олександра, син Героя Володимир Петрович.
Могила старшого онука Героя Олександра Голодняка
Також в Луцьку підростають і правнуки Героя. Правнук Максим навчається в дев'ятому класі загальноосвітньої школи № 9 і є призером багатьох всеукраїнських олімпіад з математики та фізики. Правнучка Катерина навчається в третьому класі тієї самої школи та займається бальними танцями. Отже, загальноосвітню школу № 9 в Луцьку неофіційно називають ім'ям почесного лучанина, Героя Радянського Союзу, полковника авіації Петра Михайловича Голодняка. Адже всі нащадки славетного українського Героя навчались, навчаються, працювали та працюють в цій школі.
Правнук Героя Максим Голодняк
Правнучка Героя Катерина Голодняк з партнером
Також син Героя зберіг унікальний рукопис військових мемуарів свого легендарного батька. Скани цього рукопису публікуються вперше.
Автор публікації, співзасновник Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ✈» Ілля Сметанін висловлює щиру подяку сину Героя Володимиру Петровичу Голодняку за спогади та надані унікальні фотоматеріали, які сьогодні публікуються вперше.
Також в публікації використані фотоматеріали з сімейного архіву дружини почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Івана Олексійовича Антипіна Тамари Павлівни Антипіної.
Петро Михайлович народився в селі Бересняги Канівського району Черкаської області. По закінченню семи класів загальноосвітньої школи вступив до Київської радянської партійної школи.
У 1933 році Голодняка призвали до лав Червоної Армії. У той час бурхливо розвивалась радянська авіація, Комуністична Партія СРСР кинула гасло «Комсомолец - на самолёт!». Тому за спеціальним набором юнака відправили на навчання до легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, яка, до слова, існує і сьогодні (докладніше тут). Петро закінчив легендарний льотний виш у 1934 році.
Першим місцем служби молодого українця стали Вінниця та Житомир. З 1934 по 1939 рік він прослужив на аеродромах цих міст у розвідувальних авіаційних ескадрильях. Літав на літаках-розвідниках Р-5.
Вінниця, 1936 рік. Голодняк стоїть третій справа
Вінниця, 1936 рік. Голодняк - третій справа
У 1939 році Голодняк брав участь у військових операціях Червоної Армії з приєднання західноукраїнських земель до УРСР. У жовтні 1939 року він прибув до Львова, де до серпня 1940 року також служив у розвідувальній авіаційній ескадрильї. Звідти його відправили для подальшого проходження служби в Проскурів (нині Хмельницький) до 316-го окремого розвідувального авіаполку.
На Хмельниччині і застала молодого українця Друга Світова війна. В перші дні війни льотному складу 316-го окремого розвідувального авіаполку поставили завдання вести повітряну розвідку позицій гітлерівців в районі Львів - Ковель - Рівне - Тернопіль. Лейтенант Голодняк з 22-го по 29-те червня 1941 року виконав 14 бойових вильотів на розвідку в даному районі. Під час 14-го вильоту в районі Дубно розвідник Як-2, який пілотував Голодняк, збив німецький винищувач Ме-109. Штурман літака загинув ще в повітрі, а важко поранений Петро, стікаючи кров'ю, зміг посадити пошкоджений літак у полі в двох кілометрах від ворожих позицій. Місцеві селяни перев’язали рани льотчика і допомогли з цивільним одягом. Голодняк спалив підбитий літак і три доби по окупованій нацистами території добирався до своїх.
Лейтенант Петро Голодняк, 1941 рік
Через важкі поранення Петро вісім місяців лікувався у військовому шпиталі грузинського міста Боржомі, куди його евакуювали разом з іншими пораненими спочатку з Житомира, а потім з Харкова та Астрахані. Йому хотіли ампутувати ліву руку, яку вразила куля ворожого винищувача, проте він не дав цього зробити і вправами повернув руку до робочого стану.
Молодий сокіл знову рвався до неба. Не дивлячись на невтішні прогнози лікарів, він добився в командування дозволу на повернення до льотної роботи. В лютому Петра направили до Тамбова, де він пройшов перенавчання на штурмовик Іл-2 (легендарна «Чорна Смерть»), а згодом на Ленінградський Фронт до складу 15-го гвардійського штурмового авіаполку, який у той час дислокувався на аеродромі Касімово під Ленінградом. Гвардії старший лейтенант Голодняк обійняв посаду командира 2-ої ескадрильї полку.
Портрет Героя. Автор - фронтовий художник Ленінградського Фронту Анатолій Нікіфорович Яр-Кравченко, 29-те червня 1943 року
Аеродром Касімово під Ленінградом, зима 1943 року. Голодняк - в першому ряду другий справа
Коментар на звороті попереднього фото, зроблений рукою Героя
Наступні три роки Петро провів під Ленінградом. Ескадрилья під керівництвом хороброго українця нещадно знищувала нацистських окупантів на підступах до північної столиці Росії. Особливу увагу гвардії старший лейтенант Голодняк приділяв знищенню позицій важкого далекобійного озброєння, з якого гітлерівці обстрілювали блокадне місто. При виконанні бойових завдань сам він проявляв велику мужність і виконував ці завдання за будь-яких обставин. Так, 30-го вересня 1943 року на той час вже гвардії капітан Голодняк вів на завдання четвірку штурмовиків Іл-2. На підході до цілі їх атакувала трійка винищувачів Люфтваффе Ме-109. Літак Голодняка отримав вісім пробоїн, самого льотчика поранили в обличчя. Не дивлячись на поранення, після відбиття атаки «мессерів» Петро продовжив виконання завдання. Нижче подані скани унікальних фотографій з Центрального Державного архіву кінофотодокументів Санкт-Петербурга, на яких відображені моменти бойової служби Петра Михайловича на Ленінградському Фронті на посаді командира 2-ої ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку на аеродромі Касімово під Ленінградом.
Гвардії капітан Голодняк ставить задачу льотчикам своєї ескадрильї перед бойовим вильотом. Березень 1943 року
Гвардії капітан Голодняк в кабіні свого штурмовика Іл-2. Березень 1943 року
Гвардії капітан Голодняк, нагороджений двома орденами Червоного Прапора та орденом Олександра Невського. Листопад 1943 року
Гвардії старший лейтенант Голодняк перед бойовим вильотом. 19-те серпня 1942 року
Гвардії капітан Голодняк в кабіні свого штурмовика Іл-2. Березень 1943 року
Гвардії лейтенант Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. Липень 1942 року
Командир ескадрильї, гвардії старший лейтенант Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. Липень 1942 року
Командир 15-го гвардійського штурмового авіаполку, Герой Радянського Союзу, гвардії підполковник, українець Микола Іванович Світенко (справа) та командир ескадрильї цього авіаполку, гвардії капітан Голодняк. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. 1943 рік
Командир ескадрильї 15-го гвардійського штурмового авіаполку гвардії капітан Голодняк ставить бойову задачу льотчикам своєї ескадрильї. 1943 рік
Гвардії капітан Голодняк (зліва), зброярка та майор Сердюков. 1943 рік
Гвардії капітан Голодняк біля свого штурмовика Іл-2. 1944 рік
Герой Радянського Союзу майор Голодняк. Аеродром Раквере, Естонія. 1945 рік
Після прориву блокади Ленінграда Голодняк обійняв посаду командира 999-го штурмового Таллінського ордена Суворова авіаполку 277-ої штурмової Красносельської Червонопрапорної орденів Суворова та Кутузова авіадивізії 1-ої повітряної армії 3-го Білоруського Фронту і продовжив громити нацистських окупантів на землях Прибалтики та Східної Прусії. Брав участь у штурмі німецького міста-фортеці Кьонігсберг. Війну закінчив на посаді штурмана 277-ої штурмової авіадивізії в званні майора.
Кьонігсберг, 1945 рік. Голодняк другий справа
Свій останній бойовий виліт майор Голодняк здійснив 8-го травня 1945 року. Завданням було скинути листівки про капітуляцію нацистської Німеччини та кінець війни над Данцигом (нині місто Гданськ у Польщі), де ще лишався оточений радянськими військами невеликий німецький гарнізон. Вояки цього гарнізону відчайдушно чинили супротив переважаючим радянським військам. Як пізніше згадував сам Петро, було досить страшно робити цей останній бойовий виліт. «Під час усього польоту мене не покидала думка про те, що я пройшов всю війну, а під час останнього вильоту мене можуть збити оточені в Данцигу гітлерівці. Проте все пройшло добре, вогонь по мені не відкривали, я виконав поставлене завдання і неушкодженим повернувся на свій аеродром» - згадував Герой.
Протягом війни відважний українець здійснив, згідно з різними даними, від 124 до 133 бойових вильотів. На його особистому рахунку - вісім знищених ворожих танків, 28 автомашин, літак, три залізничні потяги, 21 вагон, 17 артилерійських гармат, 42 зенітні гармати та кулемети, 46 складів з боєприпасами, 11 возів та близько півтисячі гітлерівців.
Детально подвиги славного українського сокола описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.
Також подвиги славного українського сокола-визволителя згадує російський військовий історик, кандидат історичних наук Іван Григорович Іноземцев на сторінках своїх книг «Под крылом - Ленинград» в главі «В блокаде», епізод «Ленинград не будет разрушен!», а також «Тараны в северном небе» в главі «За чистое небо над Ленинградом»:
«До марта 1942 г. авиация Ленинградского фронта совершала лишь эпизодические вылеты для разведки и подавления артиллерийских батарей, стреляющих по городу. Так, 9 февраля звено 174-го штурмового авиаполка во главе с капитаном П. М. Голодняком, ставшим впоследствии Героем Советского Союза, нанесло удар по артиллерийской батарее, обстреливавшей Ленинград. Еще издали наши летчики заметили вспышки выстрелов четырех дальнобойных орудий. Штурмовики с ходу сбросили бомбы на огневые позиции и затем обстреляли их реактивными снарядами. В районе батареи произошел сильный взрыв, после которого она уже не возобновляла огня».
«Наступление с целью деблокировать Ленинград началось 19 августа войсками Ленинградского фронта в районе Усть-Тосно. Авиация фронта во взаимодействии с балтийской поддерживала действия 55-й армии и высадку речного десанта в районе Усть-Тосно, Ивановское. Группы самолетов-штурмовиков по 4 — 6 Ил-2 в течение всего дня уничтожали живую силу и огневые средства противника на переднем крае и в тактической глубине. Шестерка Ил-2 15-го гвардейского штурмового авиаполка, возглавляемая старшим лейтенантом П. М. Голодняком, под прикрытием такого же количества самолетов 7-го истребительного авиакорпуса разгромила вражескую колонну автомашин и танков, которая двигалась по дороге Воскресенское — Покровское. Было уничтожено и повреждено более 10 танков и 20 автомашин. А над полем боя весь день патрулировали советские истребители, не дававшие возможности немецким самолетам бомбить боевые порядки наших войск. Всего в первый день наступления ВВС фронта и флота произвели 240 самолетовылетов».
«Возвращаясь 22 июня 1943 г. на базу, после нанесения успешного удара по вражескому аэродрому, группа штурмовиков-гвардейцев, которую возглавлял капитан П. М. Голодняк, заметила на железнодорожной станции вражеские воинские эшелоны, стоявшие под разгрузкой. Площадь и ближайшие к станции улицы были забиты автомашинами и пехотой. У летчиков еще оставались боеприпасы, и они решили «обработать» эшелоны.
Последовал разворот на цель, затем атака. Враг открыл шквальный огонь по самолетам, На выводе из пикирования взрывом снаряда подбросило вверх Ил-2, пилотируемый младшим лейтенантом Б. М. Фадеевым, из-под бензобаков вырвалось пламя, Еще можно было успеть отвалить влево и произвести посадку на лес. Но если бы при этом экипаж а остался жив, то неминуемо попал бы в плен. В эти напряженные секунды товарищи Фадеева следили за его машиной. Они видели, как объятый пламенем штурмовик взмыл вверх, покачал крыльями и с правым разворотом врезался в гущу автомашин. Бесстрашные гвардейцы младший лейтенант Борис Михайлович Фадеев и старший сержант Виктор Георгиевич Огорельцев были посмертно награждены орденом Отечественной войны I степени».
За особисті мужність, відвагу та героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 29-го червня 1945 року майора Голодняка Петра Михайловича нагородили найвищою державною нагородою - званням Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 6342). На фото нижче подані унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано, що майору Голодняку присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Також надані унікальні скани автобіографії з того самого архіву, написаної рукою Героя.
Як згадує син Героя Володимир, присвоєння найвищої державної нагороди Петру Михайловичу затримували до самого кінця війни через те, що він українець і був дуже чесним і принциповим, завжди сумлінно виконував усі поставленні командуванням бойові завдання та ніколи не йшов на компроміси. «Він отримав Золоту Зірку Героя разом з деякими іншими льотчиками свого полку, тоді як вони за станом на кінець війни мали на своїх особистих рахунках менше подвигів, аніж він. А йому мали б в цей час за його подвиги дати вже другу Зірку Героя» - згадує син.
Вітальна грамота, яка є додатком до медалі «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу
По закінченню війни до 1948 року Петро Михайлович проходив службу на військовому аеродромі в естонському місті Раквере, куди передислокувались підрозділи 277-ої штурмової авіадивізії, а з 1948 по 1951 рік - в Китаї. У 1951 році на той час вже підполковника Голодняка направили на вищі офіцерські льотно-тактичні курси до Ліпецька. По їх закінченню Петру Михайловичу присвоїли звання полковника і направили до Луцька командиром 232-го штурмового авіаполку 289-ої штурмової Нікопольської Двічі Червонопрапорної авіадивізії, який на той час ділив Луцький військовий аеродром з 806-им штурмовим ордена Суворова 3-го ступеня авіаційним полком.
До Луцька полковник Голодняк разом з дружиною Єлизаветою та сином Володимиром прибув у січні 1952 року. Син Героя згадує, що батька завжди відправляли служити туди, де авіаційні підрозділи були в аварійному стані. Так було в Китаї, так було і в Луцьку. 232-ий штурмовий авіаполк був дуже слабо підготовленим. Проте за два роки Петро Михайлович вивів його на рівень одного з провідних авіаполків Прикарпатського військового округу. «Він вмів працювати з підлеглими і, де треба, шкодував їх. Наприклад, при поганих метеоумовах, коли проводити навчальні польоти було вкрай небезпечно, він не проводив навчальні польоти в полку. «В разі війни люди швидко навчаться, а зараз не війна, треба берегти людські життя», - казав він. Підлеглі його дуже любили і називали між собою «Батя»» - згадує син Героя.
Петро Михайлович продовжував літати в Луцьку на штурмовиках Іл-10, які були глибокою модернізацією легендарного Іл-2, аж до серпня 1955 року, передаючи свій безцінний бойовий досвід молодому поколінню крилатих захисників Вітчизни. Восени 1955 року на Луцький військовий аеродром прибули новітні на той час реактивні винищувачі МіГ-15. Проте до стану здоров’я пілотів реактивних літаків авіаційна медицина ставила куди більш жорсткі вимоги, ніж до пілотів поршневих літаків. У віці 45-ти років Герой попрощався з небом. Далися взнаки суворі будні війни та важкі поранення. На черговій лікарсько-льотній експертній комісії в Центральному науково-дослідному авіаційному шпиталі в Москві лікарі поставили Петру Михайловичу суворий, проте справедливий вирок – до льотної роботи непридатний. Йому пропонували продовжити службу на посаді начальника школи молодших авіаційних спеціалістів у Луцьку, проте служити без неба славний український сокіл не захотів.
Фото командного складу 289-ої Нікопольської Двічі Червонопрапорної авіадивізії винищувачів-бомбардувальників (колишньої штурмової), зроблене до дня 30-річчя з дня її заснування. Луцьк, 1972 рік. Голодняк - в першому ряду п'ятий зліва
Коментар на звороті попереднього фото
Після звільнення в запас Петро Михайлович вийшов на пенсію. Стан його здоров'я не дозволив йому займатись активною трудовою діяльністю. В тілі Героя після поранень лишились осколки зенітних снарядів, які рівень тогочасної радянської медицини не дозволяв дістати. Не дивлячись на прогресуючі хвороби, Герой продовжував вести активну громадську діяльність. Він постійно виступав перед волинською молоддю та брав активну участь в її військово-патріотичному вихованні. Регулярно зустрічався з учнями луцьких шкіл і студентами училищ та вишів. Одночасно Герой був головою батьківського комітету загальноосвітньої школи № 5 в Луцьку. Проживав у Луцьку, в будинку № 24, на вулиці 8-го Березня.
Петро Михайлович Голодняк. Луцьк, 1957 рік
Газета «Радянська Волинь»
Газета «Радянська Волинь»
Газета «Радянська Волинь» від 15-го лютого 1976 року
Луцьк, на параді на честь Дня Перемоги. Голодняк на трибуні в першому ряду крайній зліва
Один за одним Герой переніс три інсульти. На четвертому інсульті його організм не витримав. Герой відійшов у вічність 30-го квітня 1979 року на 69-му році життя. Його поховали на центральному цвинтарі Луцька на вулиці Рівненській (сектор 9, ряд 11, місце 1). Ім'ям славного українського Героя на початку 90-их років хотіли назвати одну з вулиць Луцька, проте здобуття Україною незалежності поклало край цій ідеї.
Некролог в газеті «Радянська Волинь» від 2-го травня 1979 року
Ім'я почесного громадянина Луцька вшанували мешканці деяких міст України. Так, пам'ятний знак свому відважному земляку встановили мешканці Каніва на Черкащині.
Данину Герою віддали і на Харківщині. У 2009 році випускники легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, де навчався Герой, заклали в Чугуєві Харківської області, де знаходиться навчальний аеродром училища, Алею Героїв. На одній з меморіальних плит викарбувані прізвище та ініціали почесного громадянина, Героя Радянського Союзу, полковника Петра Михайловича Голодняка.
Також прізвище та ініціали українського Героя викарбувані на одній з меморіальних плит меморіального комплексу Вічної Слави на площі Маршала Василевського в Калініграді (колишній Кьонігсберг).
Ім'я Петра Михайловича Голодняка також увіковічнили в Санкт-Петербурзі (колишній Ленінград) на меморіальній стелі «900 дней и ночей» на території меморіального комплексу «Прорыв блокады Ленинграда».
Наше місто може пишатись тим, що в ньому працюють і навчаються нащадки Героя. Так, син Героя Володимир Петрович закінчив у 1956 році загальноосвітню школу № 5 в Луцьку, потім у 1961 році закінчив фізико-математичний факультет Луцького педагогічного інституту. До 1969 року він працював вчителем фізики у луцькій вечірній школі, там, де зараз знаходиться гімназія № 4 імені Модеста Левицького, а з 1969 року по сьогоднішній день працює вчителем фізики у загальноосвітній школі № 9 в Луцьку.
Син Героя Володимир Голодняк
Молодший онук Героя Олексій у 1989 році закінчив зі срібною медаллю загальноосвітню школу № 9 в Луцьку, потім у 1994 році закінчив фізико-математичний факультет Східноєвропейського Національного Університету імені Лесі Українки. До 1999 року він працював вчителем фізики в загальноосвітній школі № 9 в Луцьку, а з 1999 року по сьогоднішній день працює провідним інженером-програмістом на луцькому приладобудівному заводі «Електротермометрія».
Молодший онук Героя Олексій Голодняк
Старший онук Героя Олександр у 1981 році також закінчив загальноосвітню школу № 9 в Луцьку. У 1985 році він закінчив вище військове училище Ракетних Військ Стратегічного Призначення в підмосковному Серпухові. Для подальшого проходження служби після навчання його направили до 1-го ракетного дивізіону 577-го ракетного полку 37-ої Гвардійської ракетної Севастопольської орденів Леніна і Кутузова дивізії 43-ої ракетної армії, який дислокувався поблизу села Сокиричі Ківерцівського району. Проте за день до виходу на службу, 18-го серпня 1985 року 23-річний Олександр трагічно загинув неподалік Луцька під час виконання розважального польоту на дельтаплані. Його поховали поруч з героїчним дідом. «Він все життя хотів піти по стопах діда - стати льотчиком. Проте не склалось і він пішов вчитись на ракетника, ракетні війська близькі за духом до авіації. Мрія стати льотчиком стала в нього хоббі всього життя і він опанував дельтаплан в аероклубі при Волинському ДТСААФ», - згадує батько Олександра, син Героя Володимир Петрович.
Могила старшого онука Героя Олександра Голодняка
Також в Луцьку підростають і правнуки Героя. Правнук Максим навчається в дев'ятому класі загальноосвітньої школи № 9 і є призером багатьох всеукраїнських олімпіад з математики та фізики. Правнучка Катерина навчається в третьому класі тієї самої школи та займається бальними танцями. Отже, загальноосвітню школу № 9 в Луцьку неофіційно називають ім'ям почесного лучанина, Героя Радянського Союзу, полковника авіації Петра Михайловича Голодняка. Адже всі нащадки славетного українського Героя навчались, навчаються, працювали та працюють в цій школі.
Правнук Героя Максим Голодняк
Правнучка Героя Катерина Голодняк з партнером
Також син Героя зберіг унікальний рукопис військових мемуарів свого легендарного батька. Скани цього рукопису публікуються вперше.
Автор публікації, співзасновник Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ✈» Ілля Сметанін висловлює щиру подяку сину Героя Володимиру Петровичу Голодняку за спогади та надані унікальні фотоматеріали, які сьогодні публікуються вперше.
Також в публікації використані фотоматеріали з сімейного архіву дружини почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Івана Олексійовича Антипіна Тамари Павлівни Антипіної.
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Інформаційного агентства Волинські Новини може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія.
Точка зору редакції Інформаційного агентства Волинські Новини може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія.
На легендарному Луцькому автомобільному заводі «ЛуАЗ» працювало багато ветеранів Другої Світової війни. Одним з них був почесний громадянин Луцька, льотчик-штурмовик,…
Микола Гаврилович Кудрявцев – почесний громадянин Луцька, Герой Радянського Союзу, льотчик-штурмовик. Він звільняв від нацистських окупантів Правобережну Україну, а після…
Коментарів: 1
макс
Показати IP
24 Січня 2016 12:21
Саме такі достойні називатися Героями. Вічна їм память.
В Україні реформують військову освіту з врахуванням бойового досвіду та програми НАТО
Сьогодні 10:56
Сьогодні 10:56
Вірші від Жадана, святковий концерт та виставка: як Луцьк відзначив День Гідності та Свободи. Фоторепортаж
Сьогодні 10:23
Сьогодні 10:23
У Володимирі з палаючого будинку врятували чоловіка
Сьогодні 10:06
Сьогодні 10:06
«Надії немає, нема куди їхати»: як у Нововолинську допомагають переселенцям із Донеччини
Сьогодні 09:34
Сьогодні 09:34
У Сумах пролунали вибухи: двоє загиблих та 12 поранених
Сьогодні 08:27
Сьогодні 08:27
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.