15 травня у Луцьку відкриють пам'ятник видатному краєзнавцю, педагогу та церковному діячеві, автору п'ятитомного видання з історії краю та Православної Церкви на Волині Миколі Івановичу Теодоровичу.
Відкриття відбудеться 15 травня 2010 року о 17.00 біля Свято-Покровського храму м. Луцька (вул. Караїмська, 11).
В цьому заході візьмуть участь державні, церковні та громадські діячі Волині, історики та краєзнавці.
Запрошую всіх небайдужих до історії Волині взяти участь у відкритті

Разом з тим усім охочим пропоную ближче познайомитися з особою нашого видатного земляка:

МИКОЛА ІВАНОВИЧ ТЕОДОРОВИЧ. ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ.
Його твори з часу набуття Україною Незалежності є найбільш користованими при написанні досліджень з історії волинського краю. Навіть в сьогоднішні часи, коли науковцям є повна можливість вивчати всі відомі архівні збірки, його історико-краєзнавча спадщина не має аналогів. Але життєвий шлях цієї людини залишався відомим досі лише окремим фахівцям. З нагоди встановлення в м. Луцьку пам’ятника М.І. Теодоровичу подаємо автобіографічний нарис про його творче життя.
Видатний український історик, педагог, громадський та церковний діяч Микола Іванович Теодорович народився у 1856 р. в сім'ї православного священи¬ка губернського міста Гродно сусідньої Білорусі. В 1879 р. закінчив Литовську духовну семінарію у Вільно (нинішній Вільнюс), де готували в ті часи духовенство для православних єпархій північно-західного регіону Російської імперії. Вищу церковну освіту здо¬був у Санкт-Петербурзькій духовній академії, куди, як правило, направляли лише найбільш здібних семінаристів. 4 серпня 1883 р. при¬значений викладачем Священного Письма у званні кандидата з правом на магістра у Волинську духовну семінарію, що була відкри¬та з 1835 року в м. Кременці. Найбільш вірогідно, що його призначення було на Волинь було викликане недостатньо високим рівнем викладацьких кадрів у згаданій семінарії. З цього часу розпочинається волинський період у діяльності М.Теодоровича, який тривав до 1899 року. На цей час припадають перші спроби створити історико-статистичний опис Волинської єпархії. Його складання було викликане розпорядженням Священного Синоду РПЦ в травні 1850 року і в ряді східних єпархій вже було виконане. Після кількох таких невдалих спроб у 1850 – 60 –х р.р., в квітні 1886 р. керівництво семінарії запропонувало М. Теодоровичу зайнятись складанням „Пам'ятної книги" парафій єпархії. Молодий дослідник, знайом¬лячись із статистичними відомостями благочинних, єпархіальним архівом, аналізуючи волинезнавчі сторінки в працях В.Татіщева, М. Карамзіна, М. Максимовича, зібрання документів „Архива Юго-Западной России" тощо, захопився близьким до рідної Білорусі волинським краєм і прийшов до думки скласти повний „Історико-статистичний опис Волинської єпархії". До коротких клірових описів він почав додавати історичні тексти, документи, свідчення священників, інші записи. Таким чином спочатку у „Волинських єпархіальних відомостях", а потім і окремими книгами з'явились описи 1477 парафій і церков 10 волинських повітів. Автор при¬святив видання „ревнителям православия русской народности на Волыни" і здійснив його на користь „Попечительства о воспитанниках Волынской духовной семинарии". В епіграф до праці вине¬сено слова із Іпатіївського літопису: „Молю вы, братие, аще что писахь, или нєдописахь или переписахь, исправляйте Бога ради, а не кляните». До його основних праць належать такі :
п’ятитомник „Историко-статистические описания церквей и приходов Волынской епархии”, зокрема, том 1, Житомирский, Новоград-Волынский, Овручский уезды, Почаев, 1888, 436 с; том 2, Ровенский, Острожский, Дубенский уезды, Почаев, 1890, 697 с; том З, Кременецкий уезды, Почаев, 1894, 696 с; том 4, Староконстянтиновский уезд, Почаев, 1899, 934 с; том 5, Ковельский уезд, Почаев, 1903, 560 с. Крім цього окремими виданнями вийшли «Город Владимир Волынской губернии»– Почаев: 1893; «Волынская духовная семинария» – Почаев: 1901; «Город Кременец, Волынской губернии: исторический очерк»- Почаев: 1890 та ряд інших, розпорошених по різних виданнях.
Кожний том подає ряд нарисів з історії повіту або міста, їх адміністративно-територіального поділу, меж, на¬селення, ґрунтів, рельєфу, інших геолого-природничих характери¬стик. Описи населених пунктів повітів включають також розширені нариси про повітове місто і старовинні містечка та описи церков і сіл по благочинних округах. Окрім того, в текстах або примітках поміщено довідково-краєзнавчу інформацію та тексти документів латинською, польською мовами або в авторському перекладі. Се¬ред них: родоводи князів Радзивілів, Любомирських, Чарторийських, Острозьких, Сангушків, Велицьких, Ружинських, окремі унікальні архівні документи тощо.
Особливе місце в науковому доробку М.Теодоровича займає 5-й том , який має дещо доповнену і більш відповідну для книги назву -„ Волинь в описаниях городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, этнографическом, археологическом и др. отношениях».Він безпосередньо стосується 142 населених пунктів Ковельського, Камінь – Каширського, Старовижівського, Турійського та Ратнівського районів нашого краю. Безумнівним є також той факт, що, за кількістю цитат і посилань цей том займає чільне місце у всіх публікаціях про історію міст та сіл Волинського Полісся. Аналогічною увагою дослідників користується також згадувана вище праця М. Теодоровича «Город Владимир Волынской губернии», де подається не лише історія цього древнього міста та його монастирів та храмів, але й вміщено детальну розповідь про хід святкувань 900- ліття Волинської єпархії. Зважаючи на особливу історичну та бібліографічну цінність даних двох творів у наш час, протягом 2008 – 2009 років за сприяння народного депутата України А. Горбатюка було здійснене їх репринтне перевидання загальними тиражем 2,5 тис екземплярів. Розділ щодо святкування 900- ліття Волинської єпархії був виданий окремою книгою.
Загалом дослідження М. Теодоровича не виходили за межі тогочасної офіційної історіографії й базувалися переважно на філософії позитивізму в осмисленні подій і явищ минулого. Однак зібраний ним фактологічний і дже¬релознавчий матеріал не втратив і сьогодні своєї цінності і виступає потужним історико-краєзнавчим джерелом. Сам Микола Іванович через свою дослідницьку діяльність та публікації спричинився до зародження краєзнавчих досліджень на Волині. Він спонукав священників, учителів парафіяльних шкіл до збирання документів і написання історії храмів, окремих населе¬них пунктів, хоча і в ті часи це було непростою справою. Церковно-парафіяльне літописання, напрацювання якого широко використав М. Теодорович як основу своїх дослід¬жень, є прикладом масового краєзнавчого руху, що варто наслідувати і в наші часи.
З 1899 року розпочинається 15 – річний період його педагогічної та наукової діяльності у Царстві Польському, який ще майже не досліджений. З різних джерел відомо, що Микола Теодорович спочатку працював інспекто¬ром народних училищ Калішської та Седлецької учбових дирекцій на Підляшші та одночасно викладав у духовній семінарії. В 1906 році він згадується вже як начальник Радомської учбової дирекції, а через кілька років він вже інспектор Маріїнського Жіночого Інституту у Варшаві. Саме звідти надходять на останні його наукові матеріали по історії Волині. З початком Першої світової війни, як свідчать окремі сучасники, М.Теодорович разом з Інститутом був евакуйований у м. Саратов, куди були вивезені ряд державних установ, навчальних закладів та тисячі біженців із Заходу України. Ймовірно це сталося 1915 року, коли із-за німецького наступу, з Варшави були остаточно евакуйовані всі російські установи. Подальший його життєвий шлях у далекому російському місті невідомий. Як стверджує одна з версій, він помер у Саратові 10 жовтня 1917 року, не доживши лише два тижні до події, яка перевернула весь той світ, якому довгі роки служила ця непересічна людина.
Тридцять років тому дослідник волиніани М. Бойко із США у „Літописі Волині" писав: „Микола Теодорович у вільній Україні повинен бути по смерті нагороджений поясним пам'ятником за майже епохальну працю для добра Волині, яку він віддано любив".
Для збору матеріалів для своїх творів, М. Теодорович об’їздив найвіддаленіші куточки Волинської губернії і протягом 1886 – 1899 роками неодноразово бував у м. Луцьку, тодішньому повітовому центрі. Під час вивчення історії храмів Луцька та Луцького повіту, він неодноразово відвідував старовинну Покровську церкву, як найдавніший православний храм міста. Крім цього, вже в наш час, керуючий Волинською єпархією УПЦ митрополит Луцький та Волинський Ніфонт доклав значних зусиль щодо сприяння у виданні та популяризації праць М. Теодоровича.
Відтак, є вагомі підстави для встановлення пам’ятника Миколі Теодоровичу на древньому кладовищі біля Свято- Покровського храму в місті Луцьку.