Як на Волині готують до війни. РЕПОРТАЖ

Знайти тренувальну базу бійців Волинського третього запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу, людині не місцевій, вкрай важко. Та й шукати її просто так ніхто не береться, адже тут випадкових людей немає. Лише ті, хто хоче боронити рідну землю та готовий взяти для цього в руки зброю. Самі вони називають себе партизанами, оскільки їх війна неоголошена та неофіційна.

Добровольчий Український Корпус при силовому блоці Правого сектора створили три місяці тому. Зі слів активістів, про його існування раніше не хотіли афішувати, чекали перших результатів. Зараз є 10 корпусів по всій Україні.

Є своє представництво і у нашому краї – волинський третій запасний батальйон Добровольчого Українського Корпусу має свою тренувальну базу, яку нарешті показали.

Добратись до неї вкрай не легко, з десяток кілометрів сільськими дорогами, потім ще декілька лісовими і ви на місці. Територію для тренувального табору разом з будівлею для проживання надала влада. Місцевим сюди зась – територія охороняється і пускають сюди лише своїх. Проте, зі слів побратима Матвія, який і організував екскурсію власкору Інформаційного агентства Волинські Новини, ніхто особливо сюди і не рветься, оскільки раз по раз тут лунають вибухи та постріли.

Хто і кого тренує у волинських лісах

На тренувальній базі створили всі умови для того, щоб ознайомити добровольців з реаліями війни на Сході України. Інструктори навчальних груп – це люди, які мають чимало практичних навичок та знають, що таке війна не з книжок та посібників. Серед них і бійці з багаторічним військовим досвідом, і ветерани спецпідрозділу «Альфа», і люди, які багато років служили у Французькому легіоні.

Тренують добровольців невеличкими групами, адже так легше і навчити, і підібрати спорядження для кожного. Вже відправили на Схід групу з Ковеля, нині готують чоловіків з Луцька і Любомля. Коли група готова, керівники табору разом з "учнями" їдуть на фронт, декілька тижнів перебувають там, а потім повертаються, щоб сформувати нову групу.

Загалом, зі слів друга Матвія, для того, щоб мінімально підготувати людину до війни «з нуля», потрібно близько двох тижнів. Армійський чи військовий досвід є бажаним, проте не обов’язковим. Як зазначають активісти, за 10 чи 15 років навички забуваються, а самі знання, дані під час строкової служби, не завжди є вірними та корисними. Мовляв, у армії навіть тримати зброю вчать не так. Головні вимоги до бійців – адекватність та вік від 18 років.

Попри те, що середній вік бійців становить 25 – 30 років, нині тут тренується і чоловік, якому вже 63. Стверджує, що хоче йти воювати, бо не може дивитись на те, як загарбник намагається завоювати Україну. Каже, що коли закінчиться війна і додому вертатимуться молоді та скалічені хлопці, то не зможе собі пробачити, що сам не воював.

«Від віку залежить не все. Є люди з таким досвідом, що у 50 років дадуть фору 25-річним, тому все залежить від фізичних можливостей та практичного досвіду», - зазначають тренери.

Як відбувається тренування

Як зазначають тренери, звідси люди їдуть прямо на війну. Ніхто не знає, коли почнеться повномасштабне вторгнення, а тому потрібно бути готовим до всього. Групи, які формують тут, по прибутті на Схід не розформовують – побратими воюють пліч-о-пліч, адже дуже важливим є психологічний фактор.

"Бійці групи мають психологічно "притертись" один до одного, довіряти одне одному. Аби не виникло потім проблем на фронті, хлопців намагаються згуртувати ще на етапі перших тренувань", - зазначають активісти.

Кожен з бійців має свою спеціалізацію – розвідка, медицина, топографія тощо. Кожна група з 12 людей формується так, щоб у ній були усі необхідні спеціалісти. Вони мусять діяти швидко та рішуче, оскільки, у їхньому розпорядженні немає важкої техніки, яка дозволяє вести тривалі бої.

На території тренувальної бази зробили смугу перешкод. Тут є імітація паркану, окопи та навіть імпровізований блок-пост.Хлопці тут вчаться як правильно рухатись в такій місцевості. Аби тренування були більш реалістичними, добровольці відпрацьовують вправи, тримаючи в руках зброю.А для імітації вибухів використовують спеціальні петарди.Зі слів тренерів, звук вибуху є майже таким самим, як і від гранати РГД.

"У таких умовах команда «вспишка зліва» виконується більш ретельно", - жартують тут.

У своєму розпорядженні чоловіки мають недіючі одиниці вогнепальної зброї, які використовують для розвивитку "м’язової пам’яті", відпрацьовуючи певні прийоми з автоматами і мішенями.

Разом з тим, дехто має власну зареєстровану вогнепальну зброю. Тому тут вправляються і у стрільбі. До слова, хоч арсенал і невеликий, але дозволяє отримати перші навички поводження зі зброєю.

Побут волинських партизанів

У розпорядженні Волинського третього запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу є територія з водоймою та двоповерховою будівлею. Зі слів Матвія, тут бійці можуть не лише тренуватись, але й відпочивати. Над спорудою поруч з українським стягом майорить прапор Волині.Він – окрема гордість бійців, оскільки далеко не всі на війні мають з собою прапори з символікою своїх областей. У придбанні величезного полотнища допоміг бізнесмен, який доклав до його вартості необхідні кошти.На території розташована лазня, тому проблем з гігієною теж немає. Бійці кажуть, що на побут та умови перебування їм скаржитись гріх – тут є все, що необхідно, і поки іншого не треба.

Всередині будівлі розташовані кімнати, в яких проживають ті, кого тренують для відправки на Схід.Тут же зберігають провізію та оснащення. Поруч розташована кухня, де бійці по черзі готують їсти.Кажуть, що продуктів їм вистачає. Є і овочі, і консерви, і страви швидкого приготування.Чимало продуктів привозять і самі. Ось, наприклад, хтось з бійців у вільну хвилину на «тихому полюванні» назбирав грибів, які тут приготують на вечерю.Разом з тим, хлопці кажуть, що продуктами їм допомагає "Автомайдан України", тому вони тут не голодують і харчуються належним чином.

Є тут і своєрідна кімната відпочинку, де розташований міні-більярд. Тренування і навчання стараються організувати так, щоб бійці мали час для відпочинку та їхали на війну повні сил.

Каліцтво і смерть – не найстрашніше для бійця

Зі слів побратима Матвія, чоловіки, які проходять тренування, усвідомлюють куди їдуть і що їх чекає. Мовляв, на війні буває всяке, тому вояки морально готові до того, що вони можуть залишитись каліками, чи взагалі загинути, оскільки є речі більш страшні.

"Вони не бояться того, що будуть руки відірвані, чи кишки будуть на деревах. Найбільший страх для бійця – втратити свого бойового побратима, з яким ти їв з однієї миски. Є чимало людей, які не витримували того, що поховали вже багатьох бойових друзів", - каже Матвій.

Проте, чоловіки не збираються здаватись і опускати руки. Навіть смерть найближчих друзів на полі бою породжує не образу, а злість і натхнення для того, щоб боротись до переможного кінця. Тому попри всі труднощі хлопці з Добровольчого Українського Корпусу та інших батальйонів територіальної оборони і Національної гвардії готові відстоювати рідну землю:

"Я живу на своїй землі, а тут хтось хоче її в мене відібрати – це не нормально. Бо я не загарбник, а захищаю своє. І мені плювати, чи це Донецьк, чи Львів – це все Україна. Тому, хто як не ми? І коли, як не зараз…"

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---