«Мій найкращий брат». Спогади близьких про загиблого айдарівця

Нещодавно Луцьк оплакував ще одного полеглого за Україну героя – айдарівця Ігоря Філіпчука.

Так, на Театральному майдані лунала пісня-реквієм «Пливе кача», вмивались слізьми згорьовані батьки, ридали й звичайні лучани, які приходять проводити на небеса чи не кожного загиблого на війні краянина.

Нагадаємо, уродженець села Пожарки Рожищенського району Ігор Філіпчук служив у батальйоні «Айдар» добровольцем.

Хлопець поклав життя через ненависну кулю снайпера, яка влучила трохи вище захисної пластини бронежилету. У колах побратимів був відомий тим, що знищив ворожий танк.
Рідним не одразу сказав, що їде на війну
Волинському воїну був всього лиш 31 рік. Здавалося б, жити й жити. Одружитися так і не встиг, діток не мав.

Свого часу, їздив охороняти українсько-білоруський кордон у Групі швидкого реагування Самооборони Майдану Волині. Однак, щойно розпочались масштабні бойові дії, пішов добровольцем у батальйон «Айдар», де й знайшов власну смерть.

Зі слів його рідної сестри, 35-річної Ірини Антонюк, про те, що хлопець збирався їхати на Схід, родина не знала протягом тривалого часу.

«Рідним він сказав, що їде на Білоруський кордон. Там Ігор пробув чотири дні. Й тільки через місяць ми дізнались, що він у зоні АТО. Перед тим щиро підтримував Майдан. Там і потоваришував із самооборонівцями. З тих пір і їздив з ними усюди», - розчулено згадує сестра загиблого. Жінка зазначила, що виховання патріотизму у родині Ігоря не було на першому місці серед моральних цінностей, адже його сім’я належить до віри Адвентистів сьомого дня, однак, не зважаючи на це, хлопець рвався захищати країну. «В армії Ігор не служив, його не взяли до війська за станом здоров’я. Однак, відчуваючи борг перед Батьківщиною, всеодно взяв до рук зброю і поїхав на Схід», - пригадує його роботодавець та хороший знайомий Євгеній.
Ігор міг розмовялти з будь-якою людиною на будь-яку тему. Бо він любив спілкуватися

З його слів, хлопець був дуже комунікабельний , міг порозмовляти з будь-ким і на будь-яку тему.

«У нього ніколи не закривався рот в хорошому сенсі слова», - посміхається Євген та додає, що молодик просто-таки шаленів від швидкої їзди.

«Хто, як не я», - казав сміливець і постійно надсилав рідним фото з поля бою. Заспокоював їх, що повернеться і тоді точно усе буде гаразд. Однак, не судилося.За тілом сина батько їздив рефрижератором аж у Харків

З Харкова до Львова тіло бійця повинні були доставити літаком, однак той був настільки переповнений, що батькові довелось їхати у Харків і забирати мертвого сина самостійно. Тоді самообронівці знайшли автобус з рефрижератором і вирушили в путь. Батько опізнав тіло у Харкові і після того труну більше не відкривали.

Знайомі хлопця кажуть, що він був із звичайнісінької сім’ї, яка не володіла жодною розкішшю. Освіту здобував у професійно-технічному училищі №12, де отримав фах чоботаря.

«Такої теплої людини, як він, більше немає. Це мій улюблений брат. Я маю інших братів і сестер, але цей був найкращий. Він дітей моїх дуже любив, а своїх племінників. Часто приїздив до них. Завжди привозив щось смачненьке. Він рахував їх своїми. Брався за будь-яку роботу. Не було такого, щоб він не зміг зробити. Все вмів, все знає. Дома все поробив сам. Не знаю, що мама буде робити сама. Куди не гляне, усе він зробив власними руками», - гірко плаче сестра айдарівця.

Зауважимо, що, окрім Ігоря, у родині Філіпчуків - 36-річний син Борис та 35-річна дочка Ірина.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---