Лучанка хоче назвати сина на честь загиблого однокласника-героя

Сльози, плач, невимовна туга… На жаль, у обласному центрі громадянські панахиди, під час яких лучани проводять у останній путь загиблих героїв, стали страшною традицією.

Так, у суботу, 30 серпня, не встиг Луцьк оговтатись від попередньої жалоби, як на Театральному майдані міста знову лунало тужливе і, на жаль, уже до болю знайоме «Пливе кача». Тоді лучани прощалися із Героєм Максимом Шульгою, молоде життя якого обірвалось у 23 роки.

Народився хлопець 23 березня 1991 року у Луцьку. Навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №25. Потому здобував освіту у Волинському технікумі Національного університету харчових технологій, однак спражнього себе знайшов у військовій справі. Тож у 2010 році його призвали на військову службу за контрактом.

Спогадами про свого однокласника поділилась лучанка Ірина Остапчук. Дівчина каже, що до сих пір не може оговтатись від страшної трагедії, а посмішка Максима навіть після похорон стоїть у неї перед очима.

«Максим - мій однокласник. Я пам'ятаю його дуже добре. Перше, що відразу приходить на думку - його посмішка, щира, відкрита, безтурботна. І ластовиння на обличчі, він був такий смішний. З нього інколи кепкували у школі, що він маленького зросту. Так, він справді був малесеньким, але, як виявилось, мав велике серце. Він любив подуріти, покривлятися, посміятися. Пам'ятаю, що він кожного року дарував дівчатам валентинки на День Закоханих. Не пам'ятаю його агресивним чи розлюченим. Завжди усміхнений і все... Я справді пишаюся тим, що мала змогу вчитися разом із цією людиною. Мені дуже шкода, що його життя так рано обірвалося. Він довів усім і собі, що був справжній патріотом своєї держави, що служив всім серцем українському народу. Максим боровся за те, щоб над нашими головами було мирне небо. Тож ми не маємо права забути про цей подвиг, про нашого Героя. Герої не вмирають, а щоб вони жили вічно, потрібно про них пам'ятати», - з болем у серці розповідає Ірина.Вона запевняє, що відтепер ця світла й добра людина назавжди житиме у її серці, як Герой України, Герой Волині, Луцька та Герой її сім'ї.

«У нас вже є синочок, але якщо у майбутньому Бог дасть нам ще, то безсумнівно ми назвемо його на честь Максима», - схлипуючи каже дівчина.

Світлій пам’яті загиблого однокласника, Ірина Остапчук присвятила чуйний вірш:

Твоя свіча вже догоріла,

Хоч був на ній ще твердий віск.

Душа Твоя затрепотіла,

Побачила вже Раю лиск.

Такий красивий, молодий,

Та це все відблиск фотокартки.

Ти там щасливий, бо живий,

Та лишив Ти на віки згадки.

Даю обіцянку відверто,

Що пам'ятатиму Тебе.

Для мене Ти - Герой, на жаль, посмертно,

Хай нова зірочка на небі оживе!

А тим часом, сьогодні, 1 вересня, головний майдан міста знову здригався від ридань. Так, краяни оплакували загиблих на Сході бійців 51-ї окремої механізованої бригади Романа Лучука та Юрія Оніщука.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---