Терористів перестаєш сприймати людьми, - волиняни-айдарівці
«Є розчарування, бо ми країні як такій не потрібні, але ми знаємо, що ми потрібні нашим людям», - розповідають айдарівці-волиняни, які приїхали у відпустку та лікуються в госпіталі.
Зустріч з добровольцями «Айдару» Кашаюком Русланом та Курдельчуком Леонідом із луцькими старшокласниками відбулася 19-го вересня у Луцькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 24 - технологічний ліцей».
Захисники Батьківщини розповідають, що побувавши в «гарячих» точках патріотизм втрачається, однак, повернувшись додому, знову починаєш розуміти, за що проливаєш кров.
«Є розчарування, бо ми країні непотрібні, адже нам держава не допомагає. Однак ми все одно готові захищати Батьківщину, бо знаємо, що потрібні нашим людям. І ми це точно знаємо, адже 90% усього нашого забезпечення – волонтерський рух. Дякую вам усім. Для нас це дуже важливо. От, приїхавши додому, я знову зарядився, піднявся мій бойових дух, патріотизм», - розповідає Леонід Курдельчук.
Додає айдарівець, що коли б не підтримка волонтерів, то їх би знищили уже наступного дня.
Зауважимо, перше, що запитали школярі: «Вам не страшно вбивати людей?»
«Там про це не думаєш. Окрім того, коли втрачаєш свого друга, брата, якого нищать терористи, то ставишся до цього "так треба". Там таке робиться, що і друга світова, напевне, відпочиває. Після усього цього терористів вже не сприймаєш як людей», - відповідає Руслан Кашаюк.
Воїни-захисники розповідають, що дійсно на Сході люди дуже залякані і бояться українців із заходу, однак їх вдається переконувати, «відкривати очі».
«Під час одного з бойових завдань, ми зайняли позицію на подвір’ї приватного будинку. Люди з великим острахом дивилися на нас і сховалися в погріб. Потім почався артобстріл і ми попросили в них прихистку, аби нас теж пустили в льох. Ми з ними розговорилися. І вони нам пояснили, чого так злякалися, коли ми зайшли у двір: казали, що їм роками вбивали в мізки, що українські військові жорстокі бандерівці, "їдять дітей", але зрозуміли: все не так і тепер вони знають, що їх будинок обстрілюють саме росіяни і терористи», - пригадує історію айдарівець Леонід.
Що ж допомагає їм триматися морально, то волинські герої говорять, що коли приїжджаєш додому, то відчуваєш підтримку, навіть такі зустрічі як зараз запам’ятовуються і тоді починаєш розуміти, що ти комусь треба, тебе шанують і поважають, - ось це і підтримує. А під кулями, кажуть воїни, найбільше допомагає молитва.
Коли запитали айдарівців, чим можна допомогти їм, то сказали: «Ви просто дзвоніть нам і питайте чи ми живі, чи здорові. Більш нічого не треба…»
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Зустріч з добровольцями «Айдару» Кашаюком Русланом та Курдельчуком Леонідом із луцькими старшокласниками відбулася 19-го вересня у Луцькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 24 - технологічний ліцей».
Захисники Батьківщини розповідають, що побувавши в «гарячих» точках патріотизм втрачається, однак, повернувшись додому, знову починаєш розуміти, за що проливаєш кров.
«Є розчарування, бо ми країні непотрібні, адже нам держава не допомагає. Однак ми все одно готові захищати Батьківщину, бо знаємо, що потрібні нашим людям. І ми це точно знаємо, адже 90% усього нашого забезпечення – волонтерський рух. Дякую вам усім. Для нас це дуже важливо. От, приїхавши додому, я знову зарядився, піднявся мій бойових дух, патріотизм», - розповідає Леонід Курдельчук.
Додає айдарівець, що коли б не підтримка волонтерів, то їх би знищили уже наступного дня.
Зауважимо, перше, що запитали школярі: «Вам не страшно вбивати людей?»
«Там про це не думаєш. Окрім того, коли втрачаєш свого друга, брата, якого нищать терористи, то ставишся до цього "так треба". Там таке робиться, що і друга світова, напевне, відпочиває. Після усього цього терористів вже не сприймаєш як людей», - відповідає Руслан Кашаюк.
Воїни-захисники розповідають, що дійсно на Сході люди дуже залякані і бояться українців із заходу, однак їх вдається переконувати, «відкривати очі».
«Під час одного з бойових завдань, ми зайняли позицію на подвір’ї приватного будинку. Люди з великим острахом дивилися на нас і сховалися в погріб. Потім почався артобстріл і ми попросили в них прихистку, аби нас теж пустили в льох. Ми з ними розговорилися. І вони нам пояснили, чого так злякалися, коли ми зайшли у двір: казали, що їм роками вбивали в мізки, що українські військові жорстокі бандерівці, "їдять дітей", але зрозуміли: все не так і тепер вони знають, що їх будинок обстрілюють саме росіяни і терористи», - пригадує історію айдарівець Леонід.
Що ж допомагає їм триматися морально, то волинські герої говорять, що коли приїжджаєш додому, то відчуваєш підтримку, навіть такі зустрічі як зараз запам’ятовуються і тоді починаєш розуміти, що ти комусь треба, тебе шанують і поважають, - ось це і підтримує. А під кулями, кажуть воїни, найбільше допомагає молитва.
Коли запитали айдарівців, чим можна допомогти їм, то сказали: «Ви просто дзвоніть нам і питайте чи ми живі, чи здорові. Більш нічого не треба…»
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
.jpg)
