Священик-прес-секретар хоче бути депутатом

Я не вижу ничего плохого в участии священослужителей в заседаниях органов местного самоуправления. Это однозначно повысит духовность местной власти. Отец Виталий достойный священник. Удачи Вам

а я категорично проти того щоб церка лізла в політику, і так там вистачає бруду, релігію туди не портібно ! і це однозначно не повисить духовність місцевої влади. Отецт Василь, не лізьте туди, краще моліться.

Підтримую - завдання священика - молитися і паству навчати, а не дерибанити землю і майно і продавати свій голос "правильно". Отче Віталію, не паплюжте ще іноді все таки достойну постать священика ще й політикою. Ні церкві, ні вам то авторитету (істинного, не дутого) не додасть. А що ви зможете там лишитися чесним - дуже сумніваюся. Повірю тільки в одному випадку - якщо ви знайдете мужність піти звідти. Бо якщо лишитеся - значить "зкурвилися". Там інакше не можна, повірте, по собі знаю. А якщо не вірите - згадаєте мої слова, коли перші 500 баксів за "правильне" голосування у кишеню кластимете.

Списки мене щодня дивують. Може і собі в депутати податися?? Отець Віталій - дуже мудра людина. Але що йому цікавого у політиці - мені незрозуміло...

завдання священника наповнювати церковний бюджет. Це ще раз це підтверджує :))

Ви ще не одного попа побачите в списках до рад різних рівнів.

Вертаються часи синоду петрівської епохи, коли влада і релігія були переплетені, як сіамські близнюки. Мав рацію дідусь Ленін, стверджуючи, що попів далеко пускати не можна. Подивіться: вони скрізь замінили секретарів партійних організацій - скрізь попереду. В день смерті Лесі Українки біля її памятника попи зі своїми животами попереду, а чиновники - ззаду. А ще бачив, як біля Церкви Всіх Святих (рос. патріархат), породистий представник культу "висвячував" "Мерседес" і вправно ховав в кишеню "зелені". Я - ввіруюча людина, і зовсім не заперечую повернення до Бога, але "каждый сверчок должен знать свой шесток". Завіряючи прихожан, що влада від Бога, Церква без сорому займає сторону сильнішого, тобто держави. В історії Православя було небагато моментів, коли церква намагалась грати не на стороні мракобісся, а заступалась за слабких. Однак, після того, як Петро Перший залізним чоботом роздушив в державний поріг хребет Православя, перетворивши його в міністерство пропоганди, Церква лише після Жовтневого заколоту спробувала встрепенутись в інстинкті самозбереження, проте надто швидко перетворилась (зі слів поета) "в тричі червонопрапорну, двічі ордена Леніна Руську Православну Церкву". Тобто, в різновидність ідеології ЦК КПРС. Сьогодні в попів знову мало християнської толерантності, зате багато попівського гонору і візантійського лукавства. То може не будемо згадувати ті часи, коли святі отці мали посади в НКВД і КДБ, аби знову до цього не прийти?