На Світязі – ажіотаж курортних «дикунів»

Більше ста господарів села Світязь на березі озера спорудили тимчасове житло типу гуртожитків і приймають на проживання від 10 до 100 гостей – попит вимагає пропозицій, бо нинішнього сезону Шацькі озера йдуть на рекорд за кількістю курортників.
Про це пише «Волинь-нова».
Лише за 17-18 липня через екологічний пост при в'їзді в Шацьк, судячи з рекреаційного збору коштів, проїхало більше двох тисяч автомобілів з відпочиваючими. У Світязі, де здебільшого вони гостюють, їх зустрічають радісно, із розпростертими обіймами. Ще ніколи стільки не було заманливих пропозицій від місцевих жителів: кожен рекламує своє житло, де, мовляв, почуватимеш себе, як вареник у сметані. Ціна за ліжко-місце від 50 гривень, щоправда, за вареники, душ та інші вигоди передбачається окрема плата. Нині, в цю липневу спеку безробітний світязький люд живе за правилом: «Куй залізо, поки гаряче».

Диво-дивне: у цьому вавилонському стовпотворінні, у цьому стихійно-циганському бедламі нібито усе гаразд з санітарними нормами, пожежною безпекою, станом електрообладнання, екологією середовища... Принаймні, ніхто не пред'являє ніяких претензій. Погляньте, як в місті контролюючі служби уміло розставляють капкани на підприємців, вишукуючи явні та вигадані порушення. А тут начебто нічого не можуть вдіяти контролери та місцева влада. Очевидно, діють свої закони - бізнесові, кланово-корупційні, а ще правило: мій дім - моя фортеця.
Озеро Світязь, як відомо, займає площу 2700 гектарів, довжина берегової лінії становить 32 кілометри. Унікальний величний «український Байкал» отримав нарешті офіційне визнання - це одне з семи природних чудес України. Дивом є і те, що глибинний Світязь, за твердженням науковців, може витримати в сезон нашестя до 30 тисяч осіб. На щастя, для цієї перлини відпочинок триває 2-3 місяці.
Небезпека полягає в тому, що блідолиці «туристи» найчастіше зупиняються в кінці села Світязь біля траси, де й ходять по головах в заболоченій прибережній смузі, а ввечері - по неосвітлених вулицях. Таке відбувається з року в рік: двокілометрова прибережна смуга приймає тисячі людей. Оскільки поблизу немає елементарних вбиралень, не дійшла сюди і така новинка цивілізації, як біотуалети, то курортник наче тимчасовий завойовник природи відповідно себе й веде: усе зайве залишає на березі та у скаламученій воді. Тобто спостерігається і тут така на сьогодні модна стабільність, а якщо йде мова про реформи, то вони хіба що полягають в перегляді цін за ліжко-місце.

Пригадується, ще в 2006 році новообраний сільський голова Микола Цвид збирався навести лад в цій стихії, а для цього планував створити комунгосп, влаштувати парковку для автомобілів, надати землю підприємцю під туалет, задіяти громадське об'єднання, яке б разом із зареєстрованими підприємцями зайнялося благоустроєм тощо. Районна влада теж обіцяла підпрягтися.
Дійсність виявилася більш суворою до новинок. Місцеві жителі не хочуть бачити ніякої парковки перед ворітьми. Коли навіть доходить до якихось зборів на підвезення піску на пляж, то скупість здебільшого перемагає. Словом, світязького курортного дива не сталося: прибережна смуга без елементарних умов, добре, що хоч сміття вивозять трактором працівники Національного природного парку (буває, до 30 причепів за день).

Що ж зараз обіцяє сільський голова Микола Цвид? Є у нього надії на виграш міжнародного гранту на проведення каналізаційної мережі, на те, що підприємець таки збудує туалет (а які ще висновки санітарної служби будуть?), на те, що викопають протипожежну водойму і грунт з неї вивезуть на облаштування комунального пляжу... Микола Цвид сподівається, що власники «гуртожитків» зберуть кошти і допоможуть сільській раді, яка вже передбачила 30 тисяч гривень на облаштування пляжу, внесла 700 тисяч гривень на каналізаційну мережу (необхідно десь до 30 мільйонів гривень).
На жаль, уже котрий рік усі добрі начинання завершуються у вересні. І знову стукіт сокири. Це зводяться нові фортеці з цегляними мурами, басейнами і припливами доларів. За підрахунками знавців, такі власники можуть взяти за сезон завдяки постійним клієнтам до півмільйона гривень. І, до речі, купаються елітні особи в тій же скаламученій і розбавленій нечистотами воді.

Довелося побачити в Шацьку, як молоді хлопці, прихильники здорового і активного відпочинку, обладнали пляж біля озера Чорне. Вони створили громадську організацію «Добровільне об'єднання» (очолив архітектор Петро Сидорук), яке з допомогою інвестора, пожертв людей, допомоги дирекції Національного парку фактично зробили затишний розважальний куточок насамперед для відпочинку дітвори. Роботи тривають. Як хлопці кажуть, «намагаємося змінити свідомість людей у ставленні до природи» і що «тут не будуть валятися пляшки від пива». Отже, є достойний приклад.

Пригадується, як у свій час років п'ять підряд влада вговорювала власників приватних баз на Гряді хоч частково профінансувати реконструкцію каналізаційної системи і очисних споруд Шацька. А хто б ще змусив цей приватний бізнес, який заробляє на торгівлі, розвагах, ліжко-місцях (100 гривень за добу), збудувати нормальну дорогу, провести водопровід? Долари, на жаль, засліплюють очі. В селі Мельники побіч озера Пісочного в урочищі Ляпова утворився фактично дачний масив мільйонерів, проте й вони обходяться вигрібними ямами. А розказують трудящим про європейські цінності і цивілізацію.

Утворилося ніби негласне протистояння між приватним бізнесом і місцевою владою. Перші кажуть: «Чому ми повинні платити якісь податки, якщо держава нам нічого не зробила безкоштовно?» З іншого боку керівники заявляють: «А чому держава повинна розбудовувати дороги, облаштовувати каналізацію, водогін тощо людям, які заробляють на національному багатстві - озері?». А вся справа в тім, що одні й другі мали б подумати про культуру, елементарний порядок і цивілізованість, про збереження Богом даного райського куточка природи.

Директор Національного природного парку Петро Юрчук розповідає, що немає коштів навіть на найнеобхідніше - спеціалізовану техніку для вивезення сміття та нечистот. Сума екологічного збору за в'їзд транспорту з людьми в парк за курортний сезон набирається десь близько 300 тисяч гривень, які розділяються між ощадбанком, міліцією і парком. До речі, власники баз на Гряді сплачують парку всього по одній гривні за одне ліжко-місце в розрахунку за добу. Реєстрація жителів, що заробляють на курортниках, і стають фактично підприємцями, виявляється, справа суто добровільна. В минулому році доходи в сумі 127,7 тисячі гривень від здавання в оренду літніх будиночків задекларували 78 (!) жителів Шацького району.
Голова Шацької райдержадміністрації Володимир Найда, який раніше працював директором Національного парку, реально оцінює можливості краю:
«Ми лише латаємо «дірки». «Зелений туризм» на тому ж примітивному рівні: заробляють, але не вкладають. Тим більше, що й закон України стосовно зеленого туризму прийнятий тільки в першому читанні парламентом. Фактично сплачують власники баз на Гряді лише земельний податок. Треба чітко засвоїти, що великий бізнес сюди не прийде - це однозначно. Надто короткий курортний сезон. Був період, коли проводили земельні аукціони і викупили багаті люди по декілька гектарів. І що ж? Минуло вісім-дев'ять років - ніхто нічого не будує, пустирі. Заїжджі багаті люди будуть будувати лише котеджі як для себе, так і для курортників. Якщо безсистемно будуватимуться, то рекреаційні можливості зменшуватимуться. Треба б, якщо чесно сказати, змушувати людей групуватися і разом з Національним парком, сільською владою намагатися зберегти те, що маємо.

До цього слід додати, що на резервних землях сільрад було ще раніше виділено п'ять перспективних рекреаційних зон за межами водоохоронних смуг - біля озер Пулемецьке, Соминець, Світязь. На цих землях можна інвесторам будувати готельні комплекси, пансіонати, будинки відпочинку, проте ніхто з пропозиціями не звертався.

Але є й приємні винятки. В селі Підманове, неподалік пансіонату «Шацькі озера» підприємець з Шацька Володимир Мохнюк створив кінний клуб «Світязь». В оренду взято колишнє тваринницьке приміщення, яке хочуть викупити, уже відремонтували і там знаходяться породисті коні для верхової їзди. В співпраці з спеціалістами Національного парку розроблено екологічні маршрути для кінних прогулянок з інструкторами, в екіпажі тощо. В планах - створення реабілітаційного центру для хворих, побудова критого манежу і т. д. Відчувається, що сюди прийшли справжні ентузіасти кінної справи, щоб приносити радість людям, не думаючи про негайний прибуток.

Керівники району та Національного природного парку також позитивно оцінюють зарибнення озера Люцимер (443 гектари), що біля Шацька. Інвестор випустив 12 тонн малька з тим, щоб через два роки разом з дирекцією парку організувати спортивну ловлю риби. Аби тільки склалися «приятельські» стосунки з місцевими жителями, яким буде виділено плесо для любительського лову. Адже нерідко такі затії завершуються конфліктними ситуаціями.

У районі керівники говорять про необхідність розробки програми рекреаційно-туристської галузі з метою координації планів роботи парку, виконавчої влади, органів самоврядування, укладання відповідних угод. А то складається враження, що кожен діє на свій страх і ризик, щось «вибиває» в держави через високопосадовців, шукає допомоги в Євросоюзу.

А поки що триває благодатний літній період, коли в Шацький край їдуть і їдуть з перевірками, в тому числі навіть з Генеральної прокуратури, з Адміністрації Президента. А тим часом в санаторії «Лісова пісня» уже минуло десять років, як намагаються збудувати плавальний басейн, щоб продовжити сезон відпочинку. Були обіцянки високих посадовців посприяти, але вони швидко вибули з «команди». Та що там говорити, якщо й досі не проведено державою тендери на оздоровлення тих же чорнобильців, хоча в «Лісовій пісні» - чудова лікувальна база.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---