На болісну згадку від сепаратистів: зруйнований санаторій у Карлівці

Мальовничі пейзажі блакитного водосховища, що різко контрастують зі зруйнованими будівлями, знівеченими садами та слідами від вибухів. Таке незвичайне поєднання можна побачити у селі Карлівка, зокрема на території одного зі зруйнованих місцевих санаторіїв, що не так давно слугував так званою базою для окупантів.

Свого часу справжнім епіцентром протистоянь українських військових із сепаратистами став невеличкий населений пункт Карлівка, що на Донеччині. Цей стратегічно важливий об’єкт, що знаходиться у 30-ти кілометрах від Донецька, неабияк приваблював ворожу сторону. Ще б пак, саме тут знаходиться водосховище, що забезпечує водою практично увесь західний регіон Донбасу. Тож, враховуючи цей і низку інших факторів, Карлівка стала «привабливим шматочком пирога» для проросійських окупантів.

Нагадаємо, раніше кореспондент Інформаційного агентства Волинські Новини Вікторія Семенюк вирішила побачити наслідки воєнних дій на сході країни на власні очі. Тож, першим населеним пунктом, який вдалось відвідати під час так званої «мандрівки», став населений пункт, з якого фактично й почалась антитерористична операція - місто Слов’янськ.

Як і Слов’янськ, мальовниче село Карлівка, що знаходиться у Мар’янському районі Донецької області, на жаль, свого часу також дуже постраждало від обстрілів, у тому числі танкових, що знищили місцеву інфраструктуру

До слова, до захоплення населеного пункту терористами у Карлівці мешкало трошки більше чотирьохсот жителів. Утім, знищені оселі й комунікації, а також постійні обстріли й вибухи змусили його мешканців заради збереження життя покинути обжиті місця.

Справжнє пекло розпочалось уранці, 23 травня 2014 року, коли 25 добровольців із батальйону «Донбас» потрапили у засідку, влаштовану російським терористичним мілітаристським формуванням «Восток»

Сталося усе неподалік автозаправної станції. Тоді окремим бійцям таки вдалось вирватись із «лап колорадів» й дістатися до українського блок-посту під містом Червоноармійськ. Однак запеклі бої принесли багато горя і втрат для українських військових – були й важкопоранені, й загиблі. Більше того, тоді ж підполковник ГРУ РФ Ігор Безлер заявив, що всіх захоплених в полон бійців батальйону Донбас розстріляли.

Варто додати, що на балансі у найманців з батальйону «Восток» було важке озброєння, як великокаліберні кулемети та гранатомети, БТРи, а також велика кількість снайперів. Однак на момент запеклого бою жодної допомоги від силових структур українські військові не отримали.

А вже 1 липня у селі Карлівка, що під Донецьком, точився танковий бій. Через бойові дії усі транспортні сполучення в районі Карлівки довелось перекрити. 21 липня 2014 року сили АТО перекрили комунікації терористів із Карлівкою, звільнивши населений пункт Піски.

Незважаючи на складність ситуації, 23 липня українським воякам вдалось визволити Карлівку від озброєних сепаратистів, тож над населеним пунктом замайорів синьо-жовтий стяг. Неабияку мужність під час проведення спецоперації виявили бійці з окремих підрозділів 93-ої бригади, частини батальйонів «Донбас» та «Дніпро-2». Тоді ж бойовики залишили селище Карлівка у Донецькій області і висунулися в бік Донецька, рятуючись втечею від наступаючих військ АТО.

Карлівка сьогодні

Однак і донині Карлівка нагадує про трагічні події минулого: зруйновані помешкання та бази відпочинку, які колись сповнювались веселим сміхом місцевих мешканців, тепер самотньо «доживають» свої дні в очікуванні змін на краще.

Хоча велика кількість будинків через масштабні механічні ушкодження навряд чи підлягають ремонту.
Такою от одинокою «сиротою» притулилась на березі Карлівського водосховища покинута й сплюндрована база відпочинку.

На фоні продірявлених кулями та снарядами стін ще можна розрізнити «сліди минулої розкоші».

Утім, розкидані територією бази ліхтарі, вирвані з корінням дерева, «випотрошений» фонтан, розбиті вікна свідчать про одне – сюди завітала війна!

Водночас, на фоні руїн різким контрастом «кидаються в очі» неймовірної краси пейзажі: блакитне плесо води, обрамлене смарагдовою рослинністю; багряно-жовтий захід сонця, «прикрашений» чорним димом від пострілів. І, хоча війна не може бути красивою, все ж, волею-неволею, таке видовище приковує захоплений погляд.

«Все розпочалось із того, що колись цей санаторій, чи будинок відпочинку, був базою, де дислокувались сепаратисти. Коли силам АТО вдалось вибити терористів, протягом певного часу її ніхто не займав. Однак у серпні 2014 року українські військові облаштували тут другу лінію оборони. Але проросійсько-налаштовані «умільці» із рибохорони здали точку розміщення українських бійців. Тоді в нашу сторону полетіли «дарунки» від сепаратистів», - розповідає один із військовослужбовців 93 бригади, очевидець тих страшних подій.

Так, остаточно очистити об’єкт від «колорадського нашестя» вдалось хлопцям із 93 бригади, а також добровольцям з Правого сектору.

«А неподалік, навпроти магазину, сепаратисти тримали полонених. Тоді 3 чеченці, які воювали на боці терористів, вирізали серце одному із полонених бійців батальйону «Донбас» і задля розваг й залякування населення «катали» його підконтрольними собі територіями», - розповідає боєць 93 бригади із позивним Філ.

До слова, незважаючи на те, що територією покинутої бази уже добряче похазяйнували мародери, зі слів військових, кожен необережний крок, зроблений цією територією, може стати останнім, бо на згадку про себе сепаратисти залишили багато розтяжок та інших малоприємних «сюрпризів».

«Не знаю, чия це пляшка», але її, схоже, випили уже до нас», - жартують хлопці, вказуючи на величезних розмірів порожню тару від спиртного.

Поруч із базою – купа напіврозплавлених пластикових пляшок. «Тут горів наш КАМАЗ, тому гасили, як могли», - пояснюють бійці.

Поряд із приміщенням – викинута вибуховою хвилею сантехніка.

Навіть у найважчі моменти життя українські захисники не забувають про почуття гумору.

Бійці щиро поважють і шанують духовні цінності у вигляді книг – як промінчик світла на «могилі колишньої розкоші»

П.С. Незважаючи на так званий «період тиші», неоголошена війна на сході країни все ще триває, адже в руках агресора залишилось ще багато територій, що належать Україні. Але, як і все у світі, війна також має здатність закінчуватись. Головне не втрачати віри, що колись на цих же, спаплюжених бойовими діями місцях, знову гратимуться діти, цвістимуть сади й від колишніх руїн не залишиться і сліду. Лишень одне не вдасться повернути ніколи - втрачені життя українських Героїв, які поклали голови задля того, аби колись на їхній, Богом даній землі, все ж таки настав мир.

Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---