«З 51-ї бригади роблять зрадників», – волонтерка, яка благословила синів на війну

Мама двох волинян, які захищають Україну на сході, вже декілька років не припиняє волонтерської праці. Жінка переконує, що 51-ша ОМБ - це справжні герої, які пройшли всю лінію фронту, які одними із перших пізнали всі жахіття війни, дізналися, що таке гради, смерчі та урагани. Тепер же їх намагаються зробити зрадниками, оббріхують та судять.

***

Волонтерку Антоніну Подскрипку я знаю доволі давно, але говорили про війну ми вперше. Протягом сорока хвилин, які ми розмовляли, телефон у неї дзвонив теж разів сорок, адже Антоніна Віталіївна готується до чергової поїздки на схід. Тому потрібно забрати ковбасу, там - хліб, а ще десь - теплі речі для наших хлопців. Та її життєвою позицією я вражений і досі…

Про волонтерство

Моя війна розпочалася ще у 2014 році, коли одним із перших мобілізували мого сина. Спочатку це був військовий полігон, адже як тоді заявляло командування, це - на 45 днів. Тоді ніхто не думав про те, що все зайде так далеко і розпочнеться повномасштабна війна. Та все сталося не так, як гадалося, і вже 24 травня 2014 року я вперше побувала на фронті, на самій передовій лінії.

Шкода було дивитися на тих хлопців, яких «вирвали» з дому, нічого не пояснили і відправили на війну. Більше того, вони були «голі і босі»: ні форми, ні бронижелетів, ні тепловізорів, ні зброї… Ось тоді і розпочалося моє волонтерство. Збирали «з миру по нитці», просили в людей, ходили по ринках, магазинах, аптеках.

Тоді, у 2014-му, люди були настільки згуртовані та єдині, що зібрати будь-яку допомогу на фронт можна було за лічені години. Інша справа - доставити її туди, крізь кулі та обстріли, крізь мороз та холод, нерозуміння та поневіряння. Бувало всяке. Коли приїхала на фронт і побачила цих дітей, які «голодні і холодні» вирішила, що допомагатиму бійцям стільки, скільки вистачить сил. Як бачите, допомагаю і нині.

Про сім’ю та дітей

Я - багатодітна мати, двоє дітей на фронті, а двоє вдома. Інколи доводиться розриватися між сім’єю і волонтерством, але я все встигаю. Син - військовослужбовець 14-ї бригади, а донька – санінструктор в зенітно-ракетному полку. Можливо, хотілося б допомагати хлопцям на фронті більше, адже, за стільки років, вони всі для мене як діти, знаю кожного особисто (сміється, - ВН).

Про ситуацію на фронті

Якщо говорити про ситуацію на фронті, то хлопці стомлені, морально виснежені, але оптимістично налаштовані і вірять в перемогу. Багато хто після демобілізації підписав контракт і повернувся на фронт, аби захищати свою країну. Та все залежить від нашого командування, бо ж для військовослужбовця, який приймав присягу, йти в бій без наказу не годиться. Вони вміють, вони можуть, але нічого не роблять…

Про материнський страх

Кожну хвилину я боюсь за свого сина, але забрати його звідти не можу, та й він не захоче. Особливо страшно було тоді, коли в 2014 році вони потрапили в «кільце» і виходили з так званого південного котла. Серце тоді розривалося, і я готова була бігти і ставати живим щитом, але розуміла, що нічим не зараджу. Залишалося тільки молитися, і Бог почув мої молитви. Тому коли зараз чую назву Червонопартизанськ, досі здригаюсь, згадуючи події того часу.

Про 51-шу бригаду

Хотілося б згадати про 51-шу бригаду. Це справжні герої, які пройшли всю лінію фронту, які одними із перших пізнали всі жахіття війни, дізналися, що таке гради, смерчі та урагани. Тепер же їх намагаються зробити зрадниками, оббріхують та судять. Це ганьба, ганьба такому командуванню, які з героїв роблять зрадників. Це хлопці, яких просто «висмикнули» з мирного життя і кинули на фронт, без належної підготовки і всього іншого. Та не дивлячись на все, вони прийняли бій і вистояли, бо ж війна 2014 року дуже відрізняється від сьогоднішньої війни.

Про героїчні подвиги наших хлопців

На сьогодні наша бойова техніка в рази поступається озброєнню ворога, як не прикро би це не звучало. Та не можу забути той випадок, коли танковий екіпаж Миколи Тишика, ризикуючи власним життям, або ще гірше, маючи перспективу потрапити в полон, захопив ворожий танк під Оленівкою. Аналогічна ситуація була і під Дебальцевим, і це далеко не весь перелік героїчних вчинків наших хлопців. Про це варто не забувати.

Про спілку воїнів АТО

Коли прийшла перша хвиля демобілізованих, виникла потреба об’єднуватись в єдину організацію, задля вирішення наболілих питань, які постають перед хлопцями, які повернулися, і тими що ще й досі воюють на фронті, захищаючи територіальну цілісність України. Так виникла громадська спілка «Спілка воїнів АТО Волині», яка й на сьогодні з дня в день живе проблемами бійців. При спілці був сформований центр допомоги учасникам АТО, куди входять десятки волонтерів, які не жаліючи ні сил, ні часу допомагають український армії. І всі ми одна команда.

Про гібридну війну

Дуже прикро, коли ти стаєш свідком того, що одні воюють, не шкодуючи покласти на вівтар своє життя, а інші просто роблять на цьому бізнес. Доказом того є останні події в Авдіївці, бо ж всі розуміють, що таке пожвавлення бойових дій відбувається тільки тому, що комусь там «прищемили» його бізнес-інтереси. І все це носить назву гібридної війни.

Про завершення війни

Я, як і всі хто зараз на фронті, впевнена в нашій перемозі, бо по інакшому й бути не може. Сотні хлопців стали жертвами цієї жахливої війни, тому ця перемога буде доволі гіркою, але вона буде.

***

Зовсім скоро в нашій армії не залишиться «паркетних» генералів, які жодного дня не воювали, і не мають поняття, що таке війна, а на зміну їм прийдуть молоді хлопці, загартовані пеклом війни. Саме тоді ми матимемо потужну, боєздатну армію.

Петро СОСНИЦЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---