Волинянка в’яже бійцям АТО снайперські рукавиці

66-річна жителька Іваничів Ольга Кідиба у своїй квартирі розгорнула міні-майстерню і в’яже бійцям рукавиці й шкарпетки, - інформує «Волинь-нова».

Господиня каже, що вже зв’язала й передала в зону АТО тридцять п’ять пар теплих шкарпеток. Бере по дві або п’ять ниток, але не туго, щоб тримали в собі повітря. Тоді ноги в них не будуть мерзнути. Перш ніж узятися до справи, порадилась із сусідом — полковником у відставці. Він схвалив намір. Щоправда, додав: шкарпетки в берці мають бути довші, ніж зазвичай. То Ольга Дмитрівна саме так і робить.

В’яже ще й рукавиці. Іваничівські хлопці, через яких передає теплі речі солдатам, називають їх снайперськими.

— Між долонею і пальцем залишаю спеціальну щілину, щоб зручно натискати на гашетку, — пояснила майстриня. — За день можу зв’язати кілька пар шкарпеток й одну–дві — рукавиць. В’яжу декілька речей відразу. Готові вироби передаю в середу і п’ятницю, коли відправляють допомогу бійцям на схід.

Місцеві волонтери придбали для неї нову партію ниток. Допомагають і нововолинські підприємці, які торгують ними. А ще Ольга Дмитрівна попросила дешево віддати їй добротні светри з секонд–хенду. Випере їх, розпустить на нитки — і робота закипить.

А спонукали взятися за в’язання радіопередачі «Української хвилі» про збройні сутички на сході України. У неї болить серце, коли волонтери розповідають, в яких складних умовах доводиться бути нашим воякам.

— Весь час думала: «Що можу зробити сама? Як допомогти нашим бійцям?», — розповідає жінка. — Якось почула передачу про капітана Сивого, який втратив ногу під час боїв в Іловайському котлі. Він із Тернопілля, а протез йому виготовляють у Ковелі.

З передачі Ольга Дмитрівна дізналася номер телефону героя і, не вагаючись, подзвонила йому.

— Мене вразила сила духу цього героя, — не приховує захоплення жінка. — Його позитивна енергія передається навіть на відстані! В його родині з діда–прадіда всі військові. Хоча капітан Сивий має велику травму, розмовляв, ніби нічого не трапилося. Розповів, що серед вищих офіцерів багато зрадників, відтак до солдатів не доходять нова зброя та амуніція. Тоді хто підтримає військо, як не ми?

— Я звичайна українка, — продовжує господиня однокімнатної квартири. — Тішуся, що западенка, бандерівка. Коли телефоную до моєї однокласниці в Херсоні, кажу: «Привіт, махновка. Це тобі дзвонить бандерівка»… Вона вже звикла до моїх приколів.

Родом Ольга Дмитрівна з села Біличі Іваничівського району. Життя ніколи не балувало її. Змалку дівчину привчали до праці, тому й засвоїла істину, що лише своїми стараннями можна чогось досягнути. У школі їй непогано давалися точні науки, тому здобула освіту будівельника. Працювала спочатку в районній архітектурі, потім інженером–будівельником у ПМК та у проектно–кошторисній групі відділу капітального будівництва. Відповідально ставилася до своїх обов’язків, щоб бути прикладом для сина Віктора, якого довелося виховувати самій. Було нелегко, особливо у 90–ті, коли місяцями не виплачували зарплату. Траплялося, що й без хліба сідали за стіл. Але жінка ніколи не впадала у відчай. Покладалася на себе — садила город, вирощувала овочі.

Не сиділа склавши руки й після виходу на заслужений відпочинок, хоча пенсію отримала непогану. Працювала і двірником, і прибиральницею, і сторожем, доглядала за садом і квітами у центральній районній лікарні. Не від одного доводилося чути, що Ольга Дмитрівна вкладала в цю роботу всю душу.

Коли від іваничівських активістів дізналася, що нашим солдатам потрібні теплі речі, взялася в’язати. Перший посібник з цього виду рукоділля придбала в 60–х, як тільки закінчила школу. Відтоді поповнювала бібліотечку цієї літератури і стала справжньою майстринею. Вміння працювати спицями рятувало в часи дефіциту та безгрошів’я, а вив’язані светри, туніки, пледи задовольнять найвибагливіших модниць.

Ольга Кідиба захоплюється історичною літературою. Зі своєї скромної зарплати завжди намагалася викроїти гроші, щоб поповнити домашню бібліотечку. Тепер вона активний член харківського «Клубу сімейного дозвілля». Каже, що у перерві між в’язанням читає. Інколи дивиться телевізор.

Поки розмовляємо, моя співрозмовниця навіть на хвилину не переставала працювати, і спиці в її руках просто миготіли, як блискавки. Каже, що тепер, коли може прислужитися святій справі, на душі спокійніше.Ольга Кідиба в’яже рукавиці і шкарпетки для військових

— Пишаюся українським Майданом, де панував козацький дух, — міркує Ольга Дмитрівна. — Дивує, що люди швидко розчаровуються, навіть палець об палець не вдаривши, аби щось конкретне зробити для великого діла. А я роблю, що в моїх силах, хоча моя допомога українським патріотам — то лише краплина в морі.

А я подумала: от якби так нині переймався долею країни кожен!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---