«Революція гідності»: як зупинилися серця шести героїв-волинян

У день річниці Революції гідності Президент України Петро Порошенко видав указ про визнання Героями України всіх, хто загинув під час протистоянь на Майдані. Таке рішення він ухвалив після важкої розмови з рідними героїв Небесної сотні. За громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу орденом «Золота зірка» нагороджено 99 активістів, серед яких є і наші земляки. Про це пише «Волинь-нова».

«НАЦІЯ, ЯКА НЕ ГОТОВА ПОСИЛАТИ СИНІВ НА СМЕРТЬ, НЕ ВИЖИВЕ…»

Герой України Віктор Хом’як із Голишева Луцького району першим із волинян відійшов у вічність при досі не з’ясованих обставинах. На столичному Майдані 55-річного нашого земляка знайшли повішеним на внутрішній стороні каркасу ялинки. Йому хотіли причепити ярлик самовбивці. Але рани на тілі і голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці свідчили про те, що чоловік приїхав до столиці боротися, а не вмирати. Його смертю бандитська влада так і не залякала протестувальників.

«Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе», — процитував українського дисидента Левка Лук'яненка на своїй сторінці в соціальній мережі перед від’їздом до столиці 23-річний нововолинський герой Сергій Байдовський. Із таким девізом він неодноразово приїздив на Майдан, щоб наша країна мала щасливе майбутнє. Мріяв, що його родина нарешті об’єднається — мама і сестра повернуться додому з Італії, а брат із батьком більше не поїдуть на заробітки в Росію. Та куля снайпера наздогнала патріота на вулиці Інститутській, пробивши легені. Тисячі лучан прийшли прощатися з героєм.

Кавалеру ордена «Золотої зірки» Едуарду Гриневичу із Деревка Любешівського району було 28. На Майдані почував себе щасливим, бо знайшов тут однодумців і своє місце. Він мужньо стояв на барикадах, прикривав собою побратимів, навіть коли поруч пролітали снайперські кулі. Після того як укотре відбили наступ правоохоронців, написав у соцмережі: «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов'ю Україна». Мав чітку мету — повалити владу Януковича, і вважав це справою честі та гідності. Та постріл у скроню обірвав його життя.

Герой України Василь Мойсей, студент Університету розвитку людини «Україна», який навчався у Луцьку, назавжди залишиться 21-річним. На Майдан він їхав, усвідомлюючи, що наражає себе на небезпеку. Про це свідчить його допис у соціальній мережі: «Краще вмерти вовком, ніж жити псом». Куля снайпера пробила його цивільний бронежилет і застрягла в грудях.

Його ровесник Іван Тарасюк із Залісочого Ківерцівського району був єдиним сином у батьків. 20 лютого він потрапив на Майдан уперше. Щоб не хвилювати маму, сповістив її про свою участь у Революції гідності лише тоді, коли дістався до Києва. Тато благав, щоб не йшов під кулі. Але Іван не міг ховатися за спини побратимів, бо як тоді мав дивитися їм в очі? Серед протестувальників був лише дві години. На одному з об'єктів Євромайдану піднімав Державний прапор. Саме тоді снайперські кулі й обірвали його життя.

Вдень 18 лютого Юрій Сидорчук, який родом із Олики Ківерцівського району, залишив своє робоче місце. А вночі його вже поранили в голову. Майданівці відправили побратима в Інститут нейрохірургії. За сприяння організації «Людина в скруті» його лікували у Празі, пізніше в місті Оломоуц. 130 днів чеські лікарі боролися за життя волинянина, але так і не змогли вивести зі стану коми. Серце мужнього протестувальника зупинилося.



ЛЕГЕНДАРНІ РІВНЯНИ З НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Георгій Арутюнян, вірменин за національністю, отримав вид на проживання в Україні. Був членом ВО «Свобода». Разом із донькою жили дуже бідно. Георгій планував виїхати на батьківщину — в Грузію до родини. В Рівному ще мав встановити пам’ятник покійній дружині. Та смертельна куля, що ввійшла в ліву частину шиї і вийшла через праве плече, вбила не тільки плани патріота, а й залишила круглою сиротою його 2-річну дитину. Зараз маленька Ашхен під опікою сестри Ані — доньки дружини від першого шлюбу.

Батьківської підтримки вже ніколи не відчують четверо дітей 42-річного Валерія Опанасюка. Найменшому синочку — два роки, найстаршій донечці — 12. Рівнянин на псевдо «Валера Тризуб» цілими днями чергував на барикадах. Там він був у найважчі часи протистояння. А в наметі допомагав новачкам, записував охочих чергувати. Переймався: якщо буде мало людей, то «Беркут» почне атакувати.

26-річний Олександр Храпаченко з Рівного за фахом театральний режисер. «Він не сидів на місці, завжди був у гущі подій — серед людей», — згадує його товариш Андрій Власик. — Відразу записався до 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ». Тут упроваджував нові ідеї і стратегії боротьби. Непохитно вірив, що все зміниться, що вони все змінять!». За своє коротке життя встиг знятися в фільмі з промовистою назвою «Воскресіння». Сцена манила його і, кажуть, у нього могло бути блискуче майбутнє, якби не снайперська куля... Він чітко усвідомлював небезпеку, тому зателефонував коханій, щоб сказати, як сильно її любить, і просив, «якщо з ним щось трапиться, дуже не плакати».

Самооборонівець Іван Городнюк на Євромайдані був із перших днів протистояння. Він захоплювався історією УПА, здійснював історичні реконструкції. Як активіст Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» разом із однодумцями опікувався перепохованням загиблих повстанців. А ще відмінно танцював хіп-хоп і керував гуртками у місцевих школах та студією сучасних танців у районному Будинку культури. Був на передовій, коли палали шини на Грушевського. 17 лютого його жорстоко побив «Беркут», а наступного дня ще й потрапив під водомет. Через переохолодження захворів на пневмонію. У важкому стані приїхав додому в Березне, де помер на руках у матері і брата...

ЧОМУ НАГОРОДА НЕ ЗНАЙШЛА УСІХ ДОСТОЙНИХ?

А ось 32-річного рівнянина Анатолія Курача не відзначили найвищою нагородою, як його побратимів. ЗМІ повідомляли, що 19 лютого активіста привезли з Києва в обласну лікарню із численними травмами та пробитою головою. Через декілька днів він помер від крововиливів. В останню дорогу його проводжали декілька сотень рівнян гаслом «Герої не вмирають!».

Нагороди не отримав і 66-річний киянин Олександр Бадера, який родом із Володимира-Волинського. З перших днів він був на Майдані — готував пораненим та застудженим відвари і настої з трав. Під час нічних чергувань розповідав молодим патріотам цікаві історії про подвиги козаків і повстанців. Знав їх багато, бо був отаманом Галицько-Волинського козацтва. На криваве Водохреще його облили крижаною водою. Потім сильно отруївся газами, а в День Соборності біля стадіону «Динамо» жорстоко побили. Але він жартував: «Зламали пальця, та не зламали дух». Хоч був у вкрай важкому стані, відмовився від послуг лікарів, бо боявся потрапити за ґрати. Мріяв створити Музей січових стрільців, але смерть прийшла за його великою душею 28 січня...

Цим Героям України не потрібне офіційне визнання, бо мають всенародну шану. Своєю смертю Небесна сотня проклала шлях до європейського майбутнього. Тепер ми повинні щодень звіряти свої думки і вчинки, щоб не зрадити їхньої світлої пам’яті, не схибити на важкій дорозі розбудови незалежної держави.

ЧИТАТИ ЩЕ: РІДНІ ПРО ВОЛИНЯН, ЯКІ ЗАГИНУЛИ НА МАЙДАНІ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---